Сама хай висохне сльоза.
Нехай її ніхто не витре.
Не дми мені в обличчя, вітре!
Сама хай висохне сльоза.
Або нехай впаде в незриму,
Ніким не бачену ріку,
Коли вона, так довго стримувана,
Мені скотилась на щоку.
Вона, що вирвалася з хмари,
Ввібравши грози і дощі,
Хай перетвориться на пару,
Ледь доторкнувшися до щік.
Тоді та жінка не впізна
Cліди страждання і любові,
І нишком висохне сльоза –
Посивіла краплина крові.

                        Роберт Третьяков, український поет з Харківщини