Генерал Валерій Залужний та український шлях війни

     Зараз ця ініціатива зробила ключовий поворот на користь України. Найбільшим успіхом Києва з початку війни в лютому став блискавичний контрнаступ на північному сході країни на початку вересня, який приголомшив російські війська, які втекли в безладді та поступилися величезними частинами окупованої території. У поєднанні з другою операцією на півдні українські сили кажуть, що вони вирвали з-під російського контролю понад 6 000 кв. км менш ніж за 2 тижні, звільнивши десятки міст і міст і перерізавши ворожі лінії постачання. Спритна гра української армії в неправильному напрямку, рекламуючи контрнаступ на півдні перед наступом на північному сході, застала Росію зненацька. І це підтвердило аргументи українців про те, що співпраця з розвідкою та мільярди доларів зброї та матеріальних засобів, наданих західними союзниками, дадуть результати на полі бою.

     Ці раптові перемоги відбулися в критичний момент того, що стало жорстокою війною на виснаження. Оскільки економічний тиск зростав у Європі та в усьому світі, скептики почали сумніватися, чи зможе Україна витримати тривалу боротьбу. Драматичний розгром сколихнув Москву, змусивши кремлівських пропагандистів визнати невдачу та посиливши військовий і політичний тиск на президента росії путіна. 21 вересня він відповів, оголосивши перший масовий призов з часів Другої світової війни, часткову мобілізацію в кількості до 300 000 громадян.

       Українські та американські посадовці вірять, що війна буде довшою та кривавішою, ніж більшість уявляє. путін продемонстрував, що готовий пожертвувати своїми військами та вчинити звірства, щоб виснажити свого супротивника. У грізній промові він попередив, що "не блефував", коли погрожував використати все, що було в його розпорядженні, щоб захистити росію - натяк на ядерну зброю. Нещодавній український наступ може бути переломним, але не вирішальним ударом. "Озираючись назад, ми будемо дивитися на це як на битву за Мідвей", - каже Ден Райс, ветеран бойових дій армії США та керівник з лідерства у Вест-Пойнті, який є спеціальним радником Залужного, маючи на увазі ключову сутичку 1942 року, яка передувала трьом рокам війни.

      Залужний - лише один із багатьох українців, відповідальних за мужність і прогрес національної малочисельної (недокомплектної) армії. Серед інших ключових офіцерів – генерал Олександр Сирський, командувач сухопутними силами України, який керував обороною Києва, а нещодавно – контрнаступом на сході, та Кирило Буданов, начальник ГУР МО (воєнної розвідки України). Але Залужний став другим після президента обличчям війни. Його персона усюдисуща в українських соцмережах. На одній широко поширеній світлині зображено "залізного генерала", який стоїть на колінах перед ридаючою матір’ю одного зі своїх солдатів, схиливши голову в горі перед гробом. На іншому він посміхається, головуючи на весіллі одного зі своїх військовослужбовців під час затишшя в боях. Фанатські канали в Telegram мають сотні тисяч підписників, багато хто змінює свої профілі на фото генерала з руками у формі серця. "Коли Залужний заходить у темну кімнату, він не вмикає світло, він вимикає темряву", – жартують в одному з вірусних відео TikTok.

     Важко передбачити, куди піде війна і яку роль у підсумку зіграє Залужний. Але, мабуть, уперше тепер здається можливим, що армія, якою він командує, здобуде перемогу. Залужний пив пиво на дні народження дружини, коли вийшов на вулицю, щоб прийняти дзвінок і дізнався про свою нову роботу. Звання та статус 48-річного генерала на той час були набагато нижчими від посади, яку йому пропонував Зеленський. Головнокомандувач Збройними силами України є вищим військовим званням країни, вищим за ранг є лише сам президент. Висота цієї позиції викликала відчуття, схоже на запаморочення. "Я часто озирався назад і запитував себе: як я потрапив у це?" Про це Залужний заявив TIME в червневому інтерв’ю.

      Комусь вибір здався необдуманим. Хоча він заслужив репутацію агресивного та амбітного командира, Залужний також вважався трохи не сповна розуму, більш відомим тим, що блазнився зі своїми військами, ніж дисциплінував їх. Народився в радянському військовому гарнізоні на півночі України в 1973 році, він каже, що мріяв стати коміком, як і сам Зеленський. Натомість він пішов стопами своєї військової родини, вступивши до академії в Одесі в 1990-х роках, коли Радянський Союз розпався, а Україна поринула в кризу.
        Залужний здіймався по кар’єрних щаблях разом із новим поколінням офіцерів, яке поєднало дуже різні епохи: виросли в радянській Україні, але прагнули позбутися військових догм СРСР. Для магістерської роботи Залужний проаналізував військову структуру США. Він бачив, як українські сили все ще були обтяжені радянською моделлю, яка спиралася на жорстке прийняття рішень на вищому рівні, тому почав впроваджувати зміни, щоб віддзеркалити збройні сили партнерів США та НАТО.

      Залужний пройшов шлях від командування взводом до керівництва військами країни на східному фронті після анексії росією Криму в 2014 році. На цій посаді він розвивав молодших офіцерів і заохочував більш спритне прийняття рішень, передав повноваження командирам на місцях. На відміну від російської армії, сержанти будуть не "цапами відбувайлами", а справжніми заступниками, покликаними створити конвеєр військових талантів, сказав він в інтерв’ю 2020 року, опублікованому Міноборони України. "Назад до "армії 2013 року" немає", – сказав він.

     Але Залужний також поважав і захоплювався настановами своїх російських колег. У своєму кабінеті він зберігає зібрання творів командувача збройними силами росії генерала валерія герасимова, старшого за нього на 17 років. "Я виховувався на російській військовій доктрині, і я все ще вважаю, що вся наука про війну знаходиться в росії", – каже Залужний. - Я вчився у герасимова. Я читав усе, що він коли-небудь писав... Він найрозумніший з людей, і мої очікування від нього були величезними".

       Коли Зеленський обійняв посаду у 2019 році, війна на сході України тривала вже п’ятий рік, а Залужний виконував обов’язки командувача в зоні бойових дій. Йому довелося поінформувати нового президента про військові дії та командні структури. Він знав, що Зеленський ніколи не служив в армії, і не планував навчати його тактичним деталям ведення війни. "Йому не потрібно розумітися на військовій справі більше, ніж на медицині чи будівництві мостів", - каже Залужний. На його подив, Зеленський схоже погодився. "Це виявилося однією з найсильніших рис (Зеленського)", - каже Олексій Мельник, колишній помічник міністра оборони України. - Він дозволив своїм генералам вести шоу "без прямого втручання у військовий бізнес".

       У 2020 році Залужний керував амбітним комплексом військових навчань, серед яких було випробування протитанкової ракети Javelin. Під час спостереження президента з оглядового майданчика демонстрація провалилася, і експерти вийшли на українське телебачення, щоб обговорити погану прикмету для національної армії. Залужний був упевнений, що в Офісі президента його знатимуть як "невдаху з несправними Джавелінами".

       Проте Зеленський показав рішучість позбавитись старшого покоління чиновників у пошуках нової крові та звичку підносити лідерів, з якими він відчуває взаєморозуміння, незалежно від рангу. У липні 2021 року, коли росіяни підтягнули танки до кордону, а американці попередили, що незабаром Україна може зіткнутися з повномасштабним нападом, президент вирішив поставити Залужного на чолі. "Я висловив свою думку, що він мені здається досить професійною, розумною людиною, - каже Андрій Єрмак, керівник Офісу президента Зеленського. - А президент зробив дзвінок".

        На відміну від Зеленського, який скептично ставився до звітів розвідки про неминучість широкомасштабного російського вторгнення, Залужний був частиною корпусу українських офіцерів, які розглядали це як питання часу. За кілька тижнів після вступу на посаду він почав впроваджувати ключові зміни. Офіцери матимуть право відкривати вогонь у відповідь "з будь-якої доступної зброї", якщо вони на них нападають, без дозволу старшого командування. "Нам потрібно було збити їх бажання атакувати", - каже Залужний. - Нам теж потрібно було показати зуби".

      На початку лютого тиск його нової ролі почав проявлятися. Початок амбітного комплексу військових навчань із залученням тисяч українських військових став розчаруванням, оскільки базові маневри мали на меті імітувати напад росії, для відкриття тріщин в обороні України. На думку Залужного, навчання були центральною частиною оборонної стратегії України, її найкращим шансом вижити, а командири сприймали їх недостатньо серйозно. "Я цілу годину кричав, - згадує він. - Я втратив це." Чоловіки, які сиділи за столом, були здебільшого старші й досвідченіші, ніж Залужний, який не мав репутації людини, яка втрачає холоднокровність. Я пояснив їм, що якщо вони не зможуть це зробити, наслідки коштуватимуть не лише життя нам, але й нашій країні".

       Після "вибуху" генерали почали готуватися. Вони перемістили та замаскували військову техніку, вивели війська та зброю зі своїх баз і відправили їх у тури по країні. Це включало літаки, танки та бронетехніку, а також зенітні батареї, які незабаром знадобляться Україні для збереження контролю над своїм небом. "Запах війни не можна переплутати, - каже Залужний, - і він уже відчувався в повітрі". Але коли справа дійшла до деталей його стратегії, Залужний тримав їх у секреті. "Я боявся, що ми втратимо елемент несподіванки, - каже він. - Нам потрібно було, щоб супротивник думав, що ми всі розгорнуті на своїх звичайних базах, куримо бамбук, дивимося телевізор і публікуємо дописи у Facebook".

       Коли вранці 24 лютого почалося вторгнення, генерал мав дві стратегічні цілі щодо захисту України. "Ми не могли допустити падіння Києва, – сказав він. - І на всіх інших векторах нам довелося пролити їхню кров, навіть якщо в деяких місцях це вимагатиме втрати території". Іншими словами, метою було дозволити росіянам просунутися, а потім знищити їхні колони на фронті та лінії постачання в тилу. На шостий день вторгнення він дійшов висновку, що це працює. росіяни не змогли взяти аеропорти навколо Києва та просунулися достатньо глибоко, щоб почати напружувати лінії постачання, залишаючи їх незахищеними.

    Міллі, американський колега Залужного, був певним чином вражений, коли побачив, що українці тримаються. Він запитав у Залужного, чи планує він евакуюватися в більш безпечне місце. "Я йому сказав: "Я вас не розумію", - розповідає Залужний. "Для мене війна почалася в 2014 році… Я не тікав тоді і не збираюся тікати зараз".

      Його теж здивували промахи росії. Коли ворог зіткнувся з сильним опором або втрачав здатність поповнювати запаси, він не відступав і не переходив до іншого підходу. "Вони просто загнали своїх солдатів на бійню", - сказав Залужний. - Вони вибрали сценарій, який найбільше влаштовував мене".

      Незважаючи на те, що США та союзники продовжували надавати країні мільярдну військову допомогу, новини були похмурі. росія завдала удару по стратегічному портовому місту Маріуполь, вбивши тисячі мирних жителів. У травні здались у полон сотні українських бійців, які захищали останній опорний пункт міста - металургійний завод "Азовсталь". (Понад 150 було повернуто 21 вересня під час обміну полоненими, включно з п’ятьма командирами.) У містах і селах, окупованих російськими військами, були виявлені масові поховання. Тим не менш, українські чиновники наполягали, що вони можуть перемогти. "Будемо боротися до останньої краплі крові", - сказав Залужний виданню TIME.

      Через кілька тижнів Україна почала робити те, що видалося військовим аналітикам незвичним. З верхівки уряду українські посадовці, включаючи Зеленського та міністра оборони Олексія Резнікова, почали публічно рекламувати свою підготовку до масштабної операції з повернення території на півдні. В очікуванні атаки росія почала передислокувати війська, включаючи деякі зі своїх найбільш елітних підрозділів з інших регіонів, щоб зміцнити свої позиції на півдні. 29 серпня українські військові повідомили про початок довгоочікуваного південного наступу.

       Але були ознаки того, що відбувається щось інше. "У нас триває війна, і не лише на півдні, - заявив 1 вересня TIME голова РНБО Олексій Данілов. - Лінія фронту становить 2500 км". Чимало експертів сумнівалися, що Україна зможе вести контрнаступ на одному фронті, не кажучи вже про два.

Через 5 днів українські війська завдали раптового удару на північному сході країни. росіян застали зненацька. Багато втекли безладно, залишивши зброю та спорядження. Місцеві звіти малювали принизливу картину відступу, описуючи солдатів, які викрадали одяг, велосипеди та автомобілі цивільних, щоб втекти.

За 6 днів українські військові відбили приблизно 3 000 кв. км контрольованої Росією території, включаючи стратегічно важливі залізничні вузли, які використовувалися для поповнення своїх сил. Цей удар приголомшив Кремль, американських чиновників і навіть українців. "Я навчив себе применшувати свої очікування, щоб потім не бути розчарованим, - розповідає Резніков TIME. - Деякі прориви відбулися трохи швидше, ніж планувалося".

       Розвідувальні дані та сучасне озброєння, надані Заходом, також допомогли. "Вони дали нам розташування противника, скільки їх там і що вони там зберігають, - розповідає Резніков. - Тоді ми б вдарили". Надана Пентагоном ракетно-артилерійська система високої мобільності (HIMARS) дозволила Україні знищити склади боєприпасів, палива та командні пункти. Легкі транспортні засоби, такі як подаровані США "хаммери", а також вантажівки та танки, надіслані Великобританією, Австралією, Нідерландами, Польщею та Чехією, дозволили їм переграти росіян. "Українці продемонстрували набагато краще розподілені операції тактичного рівня", - каже Джеффрі Едмондс, колишній аналітик ЦРУ та директор Ради національної безпеки по росії. - Вони набагато більш дисципліновані".

     Також вирішальною, кажуть українські посадовці, була гнучка структура командування, яка дозволила їм скористатися швидким крахом росії. "Українська армія має свободу приймати рішення на всіх рівнях, – каже Резніков, порівнюючи це зі стандартами НАТО.- Вони це роблять швидко, на відміну від росіян".

Українські чиновники обережно оцінюють заслуги у військових успіхах. "Це історія не однієї зірки, а плеяди нашої військової еліти", - каже Резніков, називаючи довгий список прославлених офіцерів збройних сил - піхоти, флоту, авіації, медичного корпусу та інших.

         Ходять чутки про напруженість між Зеленським і його головнокомандувачем армією, хоча президент і його помічники відкидають їх. "Так званий конфлікт із Залужним був придуманий нашою опозицією від початку до кінця», – каже помічник Зеленського, ветеран української військової розвідки Олексій Арестович. - З одного боку, це явно вигадано. З іншого – болісно, тому що розпалювання конфлікту між Верховним Головнокомандувачем і Головнокомандувачем ЗСУ – це катастрофа".

Загартовані війною українські лідери знають, що нещодавні успіхи лише виграли час. "росія все поставила на цю війну, - каже секретар РНБО України Данілов. - путін не може програти. Ставки занадто високі".

      Операції України на півдні просувалися повільно. З наближенням зими Київ має подбати про те, щоб не перенапружувати сили. І діють сили поза контролем України. Енергетична криза, що насувається, може підірвати військову підтримку Заходу, оскільки росія вже скоротила постачання газу до Європи з 40% до 9%.

Зі свого боку Залужний готується до тривалої і кривавої битви. "Заючи те, що я знаю про росіян з перших вуст, наша перемога не буде остаточною", - сказав він TIME. - Наша перемога стане можливістю перевести подих і підготуватися до наступної війни".

"Українські новини".