Командир - воїн, якому довіряє увесь особовий склад підрозділу

За матеріалами інтернет-видань 08.03.2024 438

На зображенні може бути: 1 особа та текст

Джерело: офіційна сторінка ФБ генштабу ЗСУ.

В перервах між виконанням бойових завдань та лікуванням чергової контузії, Віталій "Джокер" боєць 206 батальйону ТрО ЗСУ, який зараз захищає терени України, відповів на декілька запитань.

Чи мав ти військовий досвід раніше? Які обовʼязки виконуєш зараз?

До 24 лютого 2022 року я не мав ніякого військового досвіду.

Зараз я виконую обовʼязки командира протитанкового взводу роти вогневої підтримки. Нещодавно ми зайняли нові позиції і в першу чергу, що ми робимо — це якомога глибше закопуємось. Бо на війні є золоте правило: чим глибше закопаєшся — тим довше проживеш та довше зможеш давати відсіч ворогу. На новому напрямку ситуація більш напружена, тож доводиться і копати, і відбиватися від ворога одночасно.

До цього я був головним сержантом взводу та командиром відділення, практика вже була.

Але командир взводу — це ще більша відповідальність. Доводиться переживати та вирішувати питання не 4-6 людей, а 15-ти. Кожний командир хоче виконати поставлену задачу та зберегти своїх хлопців. Це - головне.

Розкажи про свій бойовий шлях?

Мій бойовий шлях почався із Києва. В перші дні широкомасштабного вторгнення ми зібралися з друзями і пішли вступати до лав ЗСУ, щоб захищати свій Київ і Україну. Залишитися осторонь я просто не міг.

Спочатку я був у іншому "баті". Потім, коли звільнили Ірпінь, Бучу, і аж до північних кордонів вигнали ворога, ми вирішили перейти до іншого підрозділу. На той час цей батальйон вже виконував бойові завдання на Миколаївщині та Херсонщині, то ж ми, без жодних вагань, вирушили на гарячий південний напрямок, в прифронтовий Миколаїв. Саме з Миколаєва почався мій серйозний шлях в ЗСУ.

Далі було багато чого. Херсонщина, Харківська область, Бахмутський напрямок, Чорнобиль, осінь і зима під Соледаром, а от зараз нас занесло на Мар'їнський напрямок.

Як, на твою думку, змінився характер бойових дій на другому році широкомасштабної війни?

Характер бойових дій за два роки змінився колосально.

З самого початку вторгнення росіяни йшли напролом та втрачали дуже багато особового складу.

На Херсонщині нас постійно крила арта і ми на собі відчули, що боєприпасів у них дуже багато.

На Бахмуті до арти додались «вагнерівці», які 24/7 штурмували наші позиції і не жаліли особового складу.

Під Соледаром найбільше неприємностей приносили ворожі FPV-дрони. Це вже зовсім інший формат війни.

Під Марʼїнкою ворог, в додаток до всього іншого, активно застосовує скиди з газом та авіацію, а саме КАБи.

Ворог використовує абсолютно всі засоби, щоб нас знищити і досягти своєї мети. То ж ми маємо вчитися швидше, бути винахідливішими. Тільки так ми зможемо перемогти.

Що допомагає триматися на фронті та дає сил не здаватися у найскладніші моменти?

Це моя сімʼя. Адже ми прийшли захищати в першу чергу свої сім’ї. Щоб вони мали можливість жити у вільній і процвітаючій країні.

Не дає здаватися відповідальність за хлопців. Тому що вони дивляться на мене та бачать в мені ту людину, з якою готові йти в бій. Я просто не маю права показати їм якусь слабкість духу.

Скажу чесно — це дуже важливо, коли весь особовий склад тобі довіряє та поважає. Саме поважає, а не боїться.

Тоді за тобою готові йти куди завгодно. Цього має прагнути кожний командир.

Служба зв’язків із громадськістю 241 окремої бригади територіальної оборони ЗСУ.