Медицина війни - це зовсім інше

Міністерство охорони здоров'я України розповідає  історію хірурга, який рятував дітей після обстрілу узбережжя Сергіївки. Це  -  Юрій Дабіжа, завідувач хірургічного відділення лікарні з Одещини. Його пряма мова:
«Те, що я побачив з 24-ого лютого – перевернуло все моє життя. Мінно-вибухова травма – це ніби епізод із фільму жахів. Від швидкості ухвалення рішень залежить життя, особливо коли йдеться про порятунок дітей.
За 47 років у хірургії я багато чого бачив. У нас були пацієнти з ножовими пораненнями, вогнепальними, після автокатастроф. Але медицина війни – це зовсім інше. Після обстрілу узбережжя Сергіївки та Затоки швидкі приїздили одна за одною, було одночасно до 30-ти людей. Ми працювали у трьох операційних одночасно. Невеликі ушкодження зашивали просто у перев’язочних.
Першого липня до нас привезли восьмирічного хлопчика. Його поранило уві сні. Вони з мамою були на восьмому чи дев’ятому поверсі, коли прилетіло в їхній будинок. У дитини були рани по всьому тілу та відкритий перелом плеча. Друзки скла потрапили в шию і перерізали сонну артерію. Він міг померти від втрати крові, її вже майже не було. За норми еритроцитів до п’яти – в нього був мільйон! Ми перелили йому більше літра крові, вивели зі стану шоку. На щастя, нам вдалося його врятувати.
Іншу дівчинку під час обстрілу привалило плитою. В тілі було безліч осколків, рани, відкриті переломи стегна, гомілки, руки. Таке тільки у фільмах жахів показують. Ми врятували їй життя, вивели зі стану шоку. Але ніжку повністю врятувати не вдалося, довелось ампутувати. Це було дуже страшно.
Коли багато тяжкопоранених одразу – це викликає складнощі. Це – не медицина мирного часу, це – медицина війни. Необхідно швидко ухвалювати рішення, від цього залежить життя постраждалих. На щастя, у нашій лікарні все є для порятунку пацієнтів. Ми готові надавати допомогу в будь-який момент».