Основний план Китаю, та коли для України настане час переговорів

Володимир Огризко

Український дипломат, міністр закордонних справ України (2007−2009)

    Дипломати ведуть другий за значенням, але надзвичайно важливий фронт - дипломатичний, і від їхньої роботи залежить те, яким чином, до певної міри, розвиваються події і на полі бою. А зараз це все переходить у фінальну стадію. Тут зіштовхнулися, мені здається, два табори. Один — той, який розуміє, що означає для світу, якщо росія почне перемагати. А тут висновок дуже простий: це означатиме, що світова демократія зазнає реальної поразки. Другий — перемога України означатиме початок кінця глобального авторитаризму, занепаду росії і переосмислення глобальної системи безпеки, яка існувала до 24 лютого 2022 року.

    І ось це, безумовно, викликає дипломатичне збурення з усіх сторін. Ті, хто продовжує думати, що росію можна умовити, говорять про мир. А ті, хто розуміє, що це — політичні фантазії і маячня, говорять про те, що треба давати Україні максимум зброї.

    Попереднього разу я говорив про головну інтригу переговорів путіна і Сі Цзіньпіна — яким чином росія може допомогти Пекіну дуже швидко наростити свій ядерний потенціал. Думаю, що це була одна з непублічних тем російсько-китайських переговорів.

Це тема під сімома замками

    Бо Китаю, для того, щоб зафіксувати себе антиподом США, окрім економічної потуги, потрібна і ядерна. Китай є ядерною державою, але він серйозно відстає від росії і США по кількості своїх ядерних боєголовок. Тому це, безумовно, не могло стати темою для публічного обговорення, але мені чомусь здається, що ця тема не могла не бути обговорена віч-на-віч. Зазвичай, у таких випадках, найбільш делікатні теми залишаються поза увагою громадськості. Це очевидно, бо така тема була б абсолютно неадекватною для того, щоб вона потрапила на шпальти світових ЗМІ.

    Тоді Китай спалився би зі своїми, так званими мирними планами, із «миролюбністю» і так далі. Тому це тема під сімома замками, але логічно мислячи і розуміючи амбіції Китаю, то, мені здається, що тут Китай міг би говорити з путіним саме в плані допомоги для Китаю максимально швидко досягти відповідних цифр в ядерному озброєнні.

    Це, звичайно, мої передбачення, але, виходячи з того, що Китай собі запланував на майбутнє — а саме — стати реальною протидією США, така логіка є цілком очевидною.

    На Заході лунають різні заяви щодо завершення війни в Україні. Деякі з них говорять про те, що частина територій буде повернута силою зброї, частина — дипломатичним шляхом. Я не знаю, які причини штовхають деяких експертів на Заході говорити про дипломатичний шлях вирішення проблеми, бо дуже погано уявляю будь-якого українського політика, а також західного, який раптом вирішив вести переговори з людиною, якій МКС висунув, фактично, звинувачення і видав ордер на його арешт. Ну яка дипломатія може працювати з путіним? Чи, може, хтось думає, що там уже буде не путін, а буде «мутін» — тоді інше питання. Тоді буде питання про зміну самого путінського режиму. Тому, думаю, найбільш адекватною відповіддю на всі ці речі є лише просування ЗСУ до меж наших кордонів 1991 року, а потім, справді, дипломатія, яка працюватиме, але в іншому форматі.

    Коли вона працюватиме над тим, щоб вимагати (спільно із Заходом) від росії. Наприклад, демілітаризації, денуклеаризації, деколонізації (бо рф — це колонія, і народи, які її населяють, мають повне право на самовизначення), відшкодування Україні завданих збитків. Ось тоді вже прийде час дипломатів, які вирішуватимуть, як світ далі спілкуватиметься з росією. А московія прийматиме вимоги цивілізованого світу після своєї поразки. Але не раніше. І цей мій оптимізм побудований на об'єктивному аналізі.

    "NV".