Проросійський слід. Як війна змушує переосмислити зміни до Конституції

Після Помаранчевої революції, яка через "третій" тур вивела у президенти опозиціонера Віктора Ющенка, проросійські сили не могли допустити, щоб обраний народом очільник держави мав серйозні повноваження, які дозволять запустити незворотні зміни. Тоді бартер визнання "третього" туру на зміни в Конституції підтримала і Європа під виглядом компромісу.

Після такого історичного компромісу Ющенко спробував за кілька років скасувати ці зміни, але безуспішно. 

Європа тривалий час намагалася балансувати – і у 2004 році, і у 2014-му. Переосмислення прийшло вже у 2022 році, коли розпочалася повномасштабна війна і європейська спільнота зрозуміла, що на черзі може бути і територія ЄС.

Те, що впродовж кількох років не вдавалося Ющенку, дуже швидко вдалося держзраднику віктору януковичу. Наприкінці лютого 2010 року він став президентом, а вже 1 жовтня 2010 року Конституційний Суд, до якого і зараз виникає чимало питань, скасував перехід до парламентсько-президентської республіки і дав януковичу повноваження, які мав Леонід Кучма.

Голова РНБО Олексій Данілов наголошував, що колишній голова Конституційного Суду Олександр Тупицький, який втік із країни, після вторгнення росії у 2022-му мав би легітимізувати втікача януковича. Виходить, судді Конституційного Суду, які мали б так само стояти на захисті Конституції, а отже, і суверенітету держави, працювали зі спецслужбами країни-агресора.

І до співпраці з ворогом були залучені не лише судді Конституційного Суду. Були задіяні і урядовці, і парламентарі, не кажучи вже про головного державного зрадника – президента януковича.

Але якщо тоді, коли йшлося про парламентсько-президентську республіку, хоча б спробували якось узаконити потрібні зміни через Конституційний Суд, то під час голосування з приводу Чорноморського флоту на Конституцію, яка забороняє розташування на території України військових баз інших країн, не зважали взагалі.

Коли в парламенті проводили антиконституційне голосування, в результаті якого росія отримала плацдарм для тимчасової анексії Криму, спікер Володимир Литвин сидів під парасольками, бо опозиція закидала його яйцями. Крісла опозиції були накриті синьо-жовтим прапором. На плакатах були написи: "Державна зрада".

Питання протягнули драматично, з перевагою в 11 голосів, і так перебування флоту держави-агресора всупереч Конституції легалізували до 2042 року.

Держава не працювала над тим, щоб карати колаборантів і зрадників. Так у 2019-му до парламенту пройшли 11 депутатів, які тоді голосували за антиконституційне рішення, потрібне країні-агресору.

З-поміж них нардеп Андрій Деркач, внесений до Реєстру держZрадників Рухом ЧЕСНО. Три нардепи пройшли в Раду від тепер уже забороненої проросійської партії ОПЗЖ. Наприклад, Вадим Столар, як і зрадник Деркач, на засідання Ради не ходить.

РНБО доручила перевірити нардепів, які готували "Харківські угоди", лише 2021 року – тобто аж через 11 років (!!!) після голосування за Чорноморський флот.

Те, що на захист Конституції та територіальної цілісності країни не стали спецслужби, не дивує. Вони, як і оборонна сфера, були достатньо насичені кремлівською агентурою. 

Для розуміння, за пролонгування перебування в Криму Чорноморського флоту, бази держави-агресора, голосували нардепи, які були у різний час міністрами оборони – Павло Лебедєв, якого Рух ЧЕСНО вже вніс у Реєстр держZрадників, як і Дмитра Саламатіна, та Олександр Кузьмук.

Після Революції Гідності і Лебедєв, і Саламатін втекли в росію. Це двоє міністрів, яких лобіював на посаду держзрадник Віктор Янукович.

У 2021 році колишнього спікера Литвина, який так само просував питання розміщення ЧФ, у справі щодо "Харківських угод" допитали як… свідка. Він ще й подавався на посаду ректора Національного університету імені Тараса Шевченка. Добре, що програв конкурс.

Отримавши через Конституційний Суд повноту влади, у 2012 році янукович вирішив створити своїм указом Конституційну асамблею. У ній не знайшлося місця для опозиції, зате, як повідомили ЗМІ, до неї увійшли експерти, зокрема колишній голова ЦВК Сергій Ківалов (в народі – Підрахуй). 

2 грудня 2013 року після побиття студентів на Майдані з Конституційної асамблеї вийшло шестеро експертів. При цьому загальна кількість членів асамблеї сягала майже 100 осіб.

Ті, хто вийшов із асамблеї, заявили, що у них "завжди були сумніви щодо щирості намірів влади провести легітимну конституційну реформу".

"Останні суспільно-політичні події в Україні перекреслили будь-які сподівання на продовження конструктивної співпраці з владою в рамках діяльності Конституційної асамблеї", – йшлося в заяві.

А те, що янукович відмовився від підписання Угоди про асоціацію з ЄС, назвали "цинічною торгівлею стратегічним майбутнім нашої держави".

Основний закон, на який намагалися здійснити вплив спецслужби, вистояв – і, понад тим, серйозно зміцнів. Це сталося завдяки тому, що після Революції Гідності вдалося мінімізувати кількість проросійських депутатів у парламенті і прописати те, що вимагав суверен – народ України. 

Під час війни Конституцію не можна змінювати. Захист суверенітету і територіальної цілісності, як і раніше, покладається на ЗСУ, яким довіряє і які підтримує народ України. Це було і є незмінним.

Але перед початком повномасштабної війни, у 2019 році, до Конституції України внесли історичні зміни. Україна зафіксувала курс на НАТО і ЄС. 

23 червня ми отримали статус кандидата у члени ЄС. Від країн НАТО держава отримує озброєння й фінансову підтримку. Станом на сьогодні заборонено 12 проросійських партій, але політики, які є держзрадниками та колаборантами, все одно не покарані.

У парламенті опзж перефарбовується і створила через заборону партії дві нові депутатські групи. Це плацдарм для участі у наступних виборах. Тож нині завдання Руху ЧЕСНО нагадувати виборцям про те, за кого голосувати не можна, а правоохоронні органи і суди мають працювати результативно і не затягувати роками справи щодо держзрадників і колаборантів.

Для того, щоб проросійські сили більше ніколи не мали впливу ані на національному, ані на місцевому рівні, правоохоронна і судова системи мають бути реформовані.

Статус кандидата у члени ЄС, який був отриманий внаслідок запеклої боротьби з рашистами в політиці й на фронті, зобов’язує нас рухатися вперед і здійснювати незворотні демократичні зміни. Це не вимога Європи – це вимога українського народу, який, згідно з Конституцією, є сувереном і єдиним джерелом влади у країні. І добре, що і НАТО, і ЄС реагують на вимоги нашого народу і лишили політику компромісів на узбіччі історії.

Маємо надію, що влада країни зможе якнайшвидше втілити всі необхідні реформи, щоб те, що виписано в Конституції, з візії перетворилося на реальність. 

Основоположні права і свободи, закріплені в Конституції, – це не просто слова на папері, а фундаментальні цінності українців. Їх вони завжди відстоювали на акціях протесту, а зараз фактично воюють і гинуть за це на фронті. І саме це змусило Європу перейти від позиції "пошуку компромісу" до позиції реальної підтримки українського народу.