путін іде ва-банк

         Наче невмілий гравець у покер, який от-от все втратить і відчайдушно подвоює ставку у примарній надії на поразку інших гравців, володимир путін 21 вересня поклав свої останні фішки на гральний стіл: "часткову" мобілізацію російських чоловіків призовного віку, "референдуми" на окупованих українських територіях, що супроводжувалися анексією, та чергові погрози ядерним ударом. Словом, путін "йде ва-банк", як каже навіть маргарита симоньян, директор телеканалу "Russia Today" та одна з головних пропагандисток путінського режиму.

До цього у путіна завжди виходило блефувати. Кожного разу, коли "колективний Захід", як він його називає, обурювався через його агресивні дії – анексію Криму та окупацію Донбасу в 2014 році, масоване втручання в Сирії в 2015-му, присутність "вагнерівців" у Центральноафриканській Республіці, Лівії та Малі – він підвищував ставки; а західні лідери, приголомшені такою зухвалістю, обійшлися кількома розпливчастими заявами та незначними санкціями. Та продовжили жадібно ковтати його нафту та газ, прямо фінансуючи дестабілізаційні кампанії проти самих себе.

        Однак путіну все ж не вистачає однієї риси вправного гравця у покер: уміння спостерігати за опонентом, читати його.

путін, який не в змозі осягнути навіть вільний дух власного народу, ніколи не розумів психологію Заходу, який він ненавидить і вкрай зневажає. Через це він так і не зрозумів, що незважаючи на всі поступки, що ми зробили, та на всі наші помилки, у нас також є певна межа, і якщо вийти за неї, шляху назад вже не буде.

Своїм вторгненням в Україну 24 лютого 2022 року він перетнув цю межу. Сьогодні росія вважається екзистенційною загрозою для всього післявоєнного світового устрою, і тепер навіть ядерна загроза не змусить нас покинути Україну на призволяще.

Мобілізацію, оголошену путіним, варто розглядати в перспективі – тоді стане зрозуміло, чому вона не лякає українців. У примусово мобілізованих чоловіків або взагалі не буде навчань, або їх буде недостатньо, їх екіпірують другосортним військовим обладнанням із старих запасів або взагалі змусять купувати власне, і відправлять на фронт, надаючи перевагу швидкості, а не якості. У кращому випадку, мобілізовані закриють деякі прогалини в російській обороні, але для наступу точно не підійдуть.

    На фото: у мережі користувачі повідомляють про перекриття людьми траси в Дагестані і постріли поліції у повітря. Втім протестувальники проти мобілізації не розходяться (фото ілюстративне)

Володимир Зеленський у зверненні до мобілізованих та їхніх сімей від 22 вересня сказав прямо: "Протестуйте, боріться, тікайте або здавайтеся в український полон. Це – варіанти для вас, аби вижити".

Ця мобілізація вже обійшлася путіну дорого в політичному плані, і це пояснює, чому він до останнього її відкладав, незважаючи на великий тиск з боку армії та націоналістських кіл.

      Сотні тисяч чоловіків намагаються за будь-яку ціну втекти з країни, а для багатьох інших, яких висмикнули з сімей та кинули на фронт в якості гарматного м’яса, режим путіна та його війна вже постали в новому світлі. Раптом ватники, тобто прошарок російського населення, загорнутий в путінську пропаганду, наче в цупку тканину зручної тілогрійки з ватними підкладками, залишилися на морозі без одягу.

Більш того, які б путін не давав обіцянки, мобілізація насправді зовсім не часткова.

Невідомо, чи губернатори регіонів виконують план, чи все ж проявляють надмірне завзяття, але вони мобілізують не лише чоловіків, які відповідають заявленим критеріям (зокрема, мають військовий досвід), або заарештованих протестантів, але й батьків багатодітних сімей, працівників стратегічних підприємств, студентів, яких поліцейські виводять з аудиторій, а в деяких випадках навіть хворих чоловіків та чоловіків з обмеженими можливостями. Навіть дехто з найближчих прихильників путіна вимушений протестувати проти такого "завзяття".

       У свою чергу так звані "референдуми", наспіх організовані після нищівної поразки російських військ на півночі України, є чистою фікцією.

Жителі окупованих територій голосували в присутності озброєних військових, виборчі урни були забиті бюлетенями задля досягнення бажаних результатів, а "результати" були відомі заздалегідь.

Подальша анексія, що відбулася 30 вересня, не була визнана ніким, окрім найближчих поплічників Путіна, і українська влада зазначила, що це нічого не змінить. Однак для самого путіна це змінює все: проголошення окупованих територій частиною Російської Федерації дозволить йому змінити наратив та перетворити загарбницьку війну проти сусідньої держави на оборонну війну. При цьому конституція рф забороняє повернення будь-яких анексованих територій, через що росія загрузла в стані нескінченної війни та продовжить втрачати території, які наразі вважає своїми.

      Наступним пунктом є ядерні загрози. російська військова доктрина допускає використання ядерної зброї при набагато меншому рівні загрози, ніж доктрини країн Заходу – при посяганні на територіальну цілісність держави.

З 90-х років минулого століття росія, відчуваючи військову перевагу НАТО, накопичила значні запаси так званих "тактичних" ядерних бомб, менших за ту, яку скинули на Хіросіму, але все одно здатних зрівняти з землею кілька квадратних кілометрів, випромінюючи при цьому летальні дози радіації.

У теорії, використання такої зброї проти українських військових порушить ядерне табу та настільки шокує Захід, настільки налякає його вірогідністю більш масштабного ядерного конфлікту, що ми змусимо українців виконати вимоги Росії. Американські стратеги називають це "ескалацією заради деескалації".

Звісно, погрози росії слід сприймати дуже серйозно. володимир путін завжди попереджав про те, що збирається зробити, і майже завжди тримав слово, тому запланована ним шалена ескалація дійсно може призвести до катастрофи.

       Загадкові інциденти на газопроводах "Північний потік-1" та "Північний потік-2" у Балтійському морі, вірогідно, також є частиною його стратегії залякування, адже демонструє вразливість найбільш критичної західної інфраструктури. Однак навіть ядерний удар не завадить українцям битися до кінця і лише посилить їхню рішучість та ненависть до ворога. Як нещодавно заявив президент Зеленський: "Холод, голод, темрява й спрага – для нас не так страшно й смертельно, як ваші "дружба й братерство".

Ми не безпорадні перед цими загрозами. путін та його генерали чудово розуміють, що НАТО набагато сильніше за них та спроможне багатьма способами відповісти на ядерний удар.

Захід може накласти вторинні санкції на будь-яку державу, що купує російські нафту та газ, а також на страхові та транспортні компанії, позбавивши Путіна останніх джерел прибутку. До цього американці не наважувалися передавати Україні певні види зброї, винищувачі, ракети великої дальності, важкі танки – тепер вірогідність їх постачання в майбутньому зростатиме.

НАТО може також безпосередньо втрутитися у війну, розцінивши її як пряму загрозу Європі, та використовувати традиційну зброю, крилаті ракети та авіацію для знищення російської військової інфраструктури на території України.

Джейк Саліван, радник президента США Джо Байдена з національної безпеки, 25 вересня зробив таку заяву: "Ми особисто, прямо та на дуже високому рівні повідомили Кремлю, що будь-яке використання ядерної зброї матиме катастрофічні наслідки для росії, що відповідь США та союзників буде рішучою, і ми чітко та в деталях попереджали, до чого це призведе".

       Зрештою, вже очевидно, що "союзників" путіна, насамперед Китай та Індію, виснажує їхній проблемний друг зі своєю безглуздою війною, яка шкодить їхній економіці та порушує внутрішню стабільність.

Сі Цзіньпін, голова КНР, та Нарендра Моді, прем’єр-міністр Індії, не соромилися прямо говорити про це путіну на нещодавній зустрічі в Самарканді, один – дипломатично, а інший – більш твердо. Ядерний удар точно не залишить їх байдужими: на відміну від росії, ці дві наддержави отримали свій статус завдяки існуючому світовому устрою, і хоча вони і прагнуть внести в нього зміни собі на користь, його руйнація не входить в їхні плани.

Більш того, через ситуацію на Тайвані, недоторканність кордонів є основою міжнародної політики Китаю.

путін усвідомлює, що не може дозволити собі втратити останніх союзників та їхню дипломатичну підтримку, а також останні джерела прибутку та останнього постачальника електронних компонентів. Він перетворив свою країну на васала Китаю, і шляху назад вже немає.  

У вересні 2004-го у м. Беслан у Північній Осетії відбувся теракт у школі №1. Невдалий штурм будівлі росіянами призвів до смертей 333 заручників, з них 186 – діти.

У зверненні до росіян після цієї трагедії путін натякнув на те, що Захід підтримував терористів, а також зробив наступну заяву: "Ми проявили слабкість, а слабких б’ють".

      З 24 лютого 2022 року, дня, коли путін напав на Україну, він демонстрував всьому світу лише свої слабкості.

Насамперед стала очевидною слабкість воєнної галузі, в якій панують некомпетентність, корупція, злочинність та катастрофічна нестача дисципліни та мотивації. Далі стала помітною й політична слабкість, адже після оголошення мобілізації почалися бурхливі протести на всій території росії, і влада не знає, як на них реагувати.

Зрештою, путін показав свою стратегічну та дипломатичну слабкість, адже він вже знає, що програв війну, але не здатен знайти спосіб її припинити.

Його останнє підвищення ставок лише зловтішно підкреслює те, наскільки погані карти залишилися в нього на руках. "Це не блеф", – заявив він у промові 21 лютого. Що ж, чудово.

       Нехай він іде "ва-банк", а ми в свою чергу категорично відмовимося пасувати і, як-то кажуть, заколюємо його ставку, кинувши власні карти на стіл.

путін потрапив у пастку власних помилок і не переживе перемогу України. Наше завдання – забезпечити цю перемогу, що є передумовою повернення миру, а також економічної та політичної стабільності в Європі.