Рівень довіри до ЗСУ зріс до 94%, чиновникам держапарату довіряють 20% українців

У серпні Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно із соціологічною службою Центру Разумкова провели соціологічне опитування, під час якого досліджували рівень довіри громадян до різних соціальних інститутів. Про його результати  пише "Український інтерес".
Зазначається, що під час війни істотно зріс рівень довіри до тих, хто забезпечує захист країни. Так, порівняно з серпнем минулого року частка громадян, які довіряють Збройним силам України, зросла з 68% до 94%, тих, хто довіряє Національній гвардії – з 54% до 87%, добровольчим загонам – з 53,5% до 81%, прикордонній службі – з 55% до 83%. При цьому рівень довіри до ЗСУ перевищує показник у 90% у всіх без винятку регіонах країни.

Зросла також кількість тих, хто довіряє Президенту України – з 36% до 80%, волонтерським (з 64% до 84,5%) та громадським (з 47% до 64,5%) організаціям.

Зріс рівень довіри до таких інститутів як Уряд України (з 21,5% до 41%), Верховна Рада (з 19% до 35%), Прокуратура (з 18% до 35%), Національне антикорупційне бюро (з 15% до 29%), Спеціалізована антикорупційна прокуратура (з 14% до 29%). Однак, навіть зараз частка тих, хто їм довіряє, нижча за частку тих, хто не довіряє. Це може свідчити про те, що «ореол недовіри», який склався по відношенню до цих інститутів у попередні роки, не так легко подолати (і в цьому напрямку їм ще потрібно багато працювати).

Але існують в Україні соціальні інститути та групи, довіра до яких завжди була низькою і приблизно такою ж залишається зараз – якщо рік тому державному апарату (чиновникам) довіряли 15% опитаних, то зараз не набагато більше (20%), довіряли судам рік тому 15,5%, зараз – 18%, політичним партіям – відповідно 16% і 14,5%.

Тобто, хоча багато хто говорить про зростання згуртованості українського суспільства на тлі російської агресії (що справді так), разом з тим, в українському суспільстві існують, і судячи з усього, посилюються лінії соціального протистояння. Як можна судити з результатів цього опитування, це протистояння патріотичної частини суспільства (яка становить переважну його більшість) і значної частини соціальної еліти, яку під час цього опитування громадяни персоніфікували під поняттями «чиновники», «судді» та «керівники політичних партій».

Згуртованість суспільства передбачає боротьбу з тими, хто становить для нього загрозу. І окрім Росії, ця загроза вбачається і в певних соціальних групах всередині українського суспільства.

Служба безпеки України нещодавно опублікувало цікавий кейс із суддею Північного апеляційного господарського суду Володимиром Куксовим, який відверто висловлюється, що не може дочекатися приходу російських військ, не вірить у злочини росіян в Україні, звинувачує у таких злочинах «бандерівців» і бідкається, що «довкола повно фашистів».

Подібні кейси сприяють синонімізації в масовій свідомості понять «моральний виродок» і «прихильник Росії». І соціальні групи, які в Україні традиційно були стигматизованими, стигматизуються ще більше, оскільки вважається, що багато хто з їх представників ідейно та ментально близькі до Росії. Власне, череда «гауляйтерів» у східних та південних регіонах, які погодилися служити російським окупантам, походить насамперед із середовища чиновників, «служителів закону» та представників певних політичних партій, тобто цілком вписується в цю картину.

Тому обґрунтована ненависть до Росії матиме наслідком «нульову толерантність» до деяких представників українських соціальних еліт, що тяжіють до «російського світу». І процес очищення українського суспільства, стимульований цією війною, ще тільки починається.