Ще раз про гарантії безпеки

Олеся Яхно Політичний експерт, блоги "УП".

   Дуже показовим є те, з якою обережністю західні лідери обговорюють можливу миротворчу місію в Україні, всіляко підкреслюючи варіант на після гарячої фази війни. Хоча це і так зрозуміло.

   І справа тут не лише у тому, щоб не вважалося, що вони беруть безпосередню участь. Ну, щоб Росія не трактувала дії країн НАТО як пряму участь. А й у тому, що той самий варіант безпекових гарантій на після війни (а такі гарантії апріорі будуть частиною безпекового бачення, довгострокового підходу загалом), ще не має визначеності на Заході. Вона лише формується. Зверну увагу на декілька важливих позицій.

    Визначеність є у наступних питаннях.

1. Європа має більше приділяти уваги власній безпеці. І справа тут не лише у поглядах Дональда Трампа, який уже давно каже про те, що оборонні витрати з бюджетів європейських країн мають бути більшими. З цим (кількісним показником) якраз усе зрозуміло, і Марк Рютте уже сказав, що до наступного самміту НАТО якраз буде заявлено про збільшення витрат на оборону. Але є й інші питання системного (якісного) характеру, які прямо чи опосередковано торкаються і можливих гарантій для України. Наприклад, безпекова політика Альянсу на Східному фланзі, яка очевидно має посилитись. Або питання "ядерної парасольки" для неядерних країн (хто її має надавати – США чи, скажімо, Великобританія та Франція).

2. Україна має і надалі, безвідносно можливої "заморозки війни", посилювати власну обороноздатність, звісно, за підтримки Заходу. У цьому сенсі, повторю те, про що уже раніше писала: вимога рф щодо роззброєння України – абсолютно безглузда. Бо це (маю на увазі оборонне зміцнення України) якраз є тим питанням, щодо якого на Заході є повна згода. Адже якщо Україна не дбатиме про власну безпеку, то це означатиме ще більше витрат для самого Заходу. І відповідальності. Більше того, є розуміння того, що Україна має стати форпостом, ще кажуть "дикобразом" (невразливою до зовнішньої агресіі), щоб у рф наступного разу сто разів подумали та зважили ресурси та ціну війни. Власне, спільні оборонні виробництва, коли Україна у майбутньому не потребуватиме згоди Заходу на застосування зброї (раз вона буде українського виробництва) – підтвердження такого розуміння.

Визначеності немає у наступних питаннях.

1. Якою має бути модель "заморозки". Публічно (маю на увазі інтервʼю, тексти експертів з різних країн) можна почути різні варіанти – двох Корей, двох Німеччин, навіть, варіант Північного Іраку. Думаю, такої визначеності у Заходу немає, тому що немає визначеності (соррі, за тавтологію) щодо росії. Для нас же важливо, щоб будь-який варіант заморозки війни передбачав рух до сталого та справедливого миру, що означає: а). наявність шляху до повернення територій (наприклад, дипломатичним шляхом); б). привʼязку до довгострокових гарантій безпеки.

2. Бачення архітектури безпеки. Україна пропонує на цьому етапі запрошення до НАТО і взаємовигідний підхід, якщо ми говоримо про частину пунктів нашого мирного плану, представленого Володимиром Зеленським. Захід поки що знаходиться у стадії збереження підтримки допомоги України та вироблення розуміння щодо того, а що може бути гарантією від неповторення російської агресіі, окрім посилення обороноздатності самої України.

   Можливо, дехто скаже, що це все питання на потім, після гарячої фази війни, а зараз нам потрібна, перш за все, військова компонента. Так і є. Але саме довгострокова безпекова визначеність може пришвидшити рух до миру, бо дасть розуміння того, що сам Захід може отримати, з чим зіштовхнутися у разі програшу/виграшу України/Росії, чи подальшого розтягування у часі війни. Тоді буде легше залучати й країни, які мають важелі впливу на росію, маю на увазі Китай.