"Головний пункт незламності країни", "місто-фортеця" та "місто героїв".
Так останні кілька тижнів, поширюючи відео з окопами, що нагадують Першу світову, говорять про захисників Бахмута. Колись 70-тисячного міста, на яке нині широким фронтом наступають рашисти.
Окупанти зосередили свою увагу на Бахмуті в середині липня – після захоплення Сєвєродонецька та Лисичанська. Відтоді в місті з'являється все більше українських військових, протитанкових їжаків, а також величезних вирв від російських прильотів.
Західні аналітики та українські посадовці заявляють – росія намагається оточити місто. Чи справді все настільки критично?
"Українська правда" уважно відстежує ситуацію на Бахмутському напрямку з початку червня.
Під час останньої поїздки в зону бойових дій УП мала змогу поговорити з військовими, що тримають межі цього напрямку на північ, схід та південь від Бахмута, а також на свої очі побачити обстановку в місті та сусідньому з ним Соледарі.
Нижче – обстановка на Бахмутському напрямку очима УП з коментарями українських військових.
Що відбувається на Бахмутському напрямку?
На початку серпня командир одного з батальйонів ССО розповідав УП, що росіяни насправді не збираються йти на Бахмут у лоб – вони планують обійти місто й узяти його в оперативне оточення.
Північною межею для такого маневру мав стати Соледар, південною – села Зайцеве та Опитне.
На початок грудня цей план суттєво не змінився. росіяни намагаються штурмувати Соледар, продавлюють села на південь від Бахмута, а також тиснуть на східну межу міста з боку окупованих територій.
Тобто росіяни наступають на Бахмут одразу з трьох напрямків. І на деяких з них, на жаль, мають тактичні успіхи.
Зупинимося на цьому детальніше.
Північна межа Бахмутського напрямку – Соледар. Соледар відомий найбільшим солевидобувним підприємством Європи "Артемсіль". Попри регулярні спроби штурму, це місто наразі виглядає найбільш неприступною ціллю для росіян на цьому напрямку.
По-перше, це територія з великою кількістю укріплень. По-друге, це висота. По-третє, Соледар тримають доволі сильні бригади, зокрема легендарна 93-я "Холодний Яр".
Просунутися по Соледару з літа росіянам практично не вдалося. Співрозмовники УП серед військових, що обороняють місто, говорять, що окупанти стоять на східному краю Соледара – заводі будматеріалів КНАУФ, який вони зайняли ще влітку. А також періодично заходять на крайню зі сходу вулицю міста.
"Якщо вони і досягають успіхів, то мінімальних, тактичних. Стратегічно перевага за нами. Вони десь трохи зайшли – ми їх посунули, зайшли – посунули, і так увесь час", – розповідає УП один з військовослужбовців 93-ї бригади.
російська армія регулярно й доволі хаотично обстрілює Соледар. Не шкодує навіть авіації: працюючи в місті на початку грудня, журналістка УП стала свідком, як два російських гелікоптери запустили по Соледару ракети.
Якщо ж дивитися на Соледар не лише як на поле бою, а і як на колись 10-тисячне місто, то наразі в ньому майже не лишилося будинків з цілими вікнами. Чимало багатоповерхівок вкриті дірками від прямих влучань артснарядів, частина приміщень – адмінкорпус "Артемсолі", дитсадок – повністю спалені.
У місті, попри надзвичайні ризики для життя, залишається кілька сотень цивільних.
Певний час аналітики DeepState навіть позначали на своїх картах всю Забахмутку як "сіру зону", втім наразі такою відмічена лише частина цього району. Справа в тому, що українській армії вдалося відсунути росіян трохи далі від міста.
Усі військовослужбовці на Бахмутському напрямку, з якими для цього тексту спілкувалася УП, запевняють, що ЗСУ наразі повністю контролюють Бахмут.
Район Забахмутки є певною мірою відокремленим від основної частини міста – він знаходиться за річкою Бахмутка. Основний міст через річку росіяни розбили ще 22 вересня. Це ускладнило логістику як для українських військових, так і для цивільних, що лишаються жити на Забахмутці.
Південна межа Бахмутського напрямку – орієнтовно селища Кудрюмівка-Майорськ. Саме на цій частині напрямку росіяни наразі мають найбільші успіхи. З початку вересня їм вдалося захопити Кодему, Миколаївку Другу, Одрадівку, Зайцеве і тд.
Опитне, що розташоване одразу під Бахмутом, за словами військових, з якими говорила УП, частково перебуває під українським контролем.
Найважчі бої наразі точаться за Курдюмівку, яка є панівною висотою, Зеленопілля та Андріївку. росіяни тут працюють не точково, а тиснуть по всьому флангу.
"Втім, за Кудрюмівкою та вище їхньою перешкодою буде канал (Сіверський Донець-Донбас – УП) – от його вони хєр форсонуть. Тому навіть якщо ми втратимо ще кілька сіл – нічого страшного. Але ми рубаємося за кожен кущ", – з відчутною втомою в голосі розповідає УП командир батальйону "Свобода" у складі Нацгвардії Петро Кузик, чиї хлопці наразі стоять на південь від Бахмута.
"Будь-які села ми насправді повернемо. От тільки людей, людей не вернемо… ", – додає Кузик.
Складність в обороні сіл на південь від Бахмута найперше полягає в тому, що росіяни все ще мають перевагу в артилерії, боєкомплекті та живій силі. Друга причина криється в тому, що деякі підрозділи ЗСУ відходять зі своїх позицій і оголюють фланг.
Під Бахмутом росіяни намагаються досягати малих успіхів, рухаючись малими населеними пунктами. Їхня ціль – вийти на трасу Бахмут-Костянтинівка (Т0504) до Часового Яру.
Часів Яр – важлива для оборони Бахмута висота.
Навіщо рашисти вмирають за Бахмут?
"Історія з Бахмутом – це суто історія пвк "вагнер", яка вирішила довести російській владі, що вона має кращу, якіснішу підготовку за регулярну російську армію. Мовляв, вони там відступили з Херсона, а ми тут тримаємося", – пояснює військовослужбовиця 4-ї бригади швидкого реагування Нацгвардії Христина Кудрява, що наразі працює на Бахмутському напрямку.
"вагнерівці", які стоять на її частині напрямку, представлені двома групами – навчені "пв-шники" та колишні ув’язнені.
Перші – виступають командирами групи. Вони якісно, точково планують операції, добре відстежують переміщення своїх солдатів, зашифровують переговори по радіозв’язку.
Других закидають на фронт після 2-3 тижнів слабкої підготовки і використовують, як гарматне м’ясо.
"Нам полонений "вагнерівець" казав: от ви знищили сьогодні 50 людей, рівно 50 до вечора на заміну вже привезли. Знищили 100 – привезли 100. Вони стараються тримати рівно 900 людей у штурмовому загоні. Їм кажуть: "Люди – це не проблема", – розповідає Петро Кузик зі "Свободи".
"Вагнерівці" стараються підійти до наших позицій максимально близько й тільки тоді відкривають вогонь. Не скажу, що це достойний супротивник – бо ми от тільки сьогодні бачили, як вони вкрали на одному подвір’ї козу, – але з ним справді складно", – резюмує Христина Кудрява.
Окрім піарної історії для пк "вагнер" і кремля загалом, потрібність Бахмута для росії має і цілком практичний вимір. Його захоплення дозволить рф розмістити в місті на час морозів близько двох дивізій своєї армії – а не тримати їх у полях.
Чому українська армія горою стоїть за Бахмут
Ні Генштаб, ні Офіс президента не називають точні втрати України в цій війні й зокрема на Бахмутському напрямку.
Втім, регулярно спілкуючись з військовими цій ділянці фронту, можна стверджувати, що оборона Бахмута дається українській армії дуже високою ціною.
За два тижні боїв в роті одного із підрозділів, що обороняє південні рубежі Бахмутського напрямку, з 93 солдатів боєздатними лишилося 7. Більшість отримали контузії середньої тяжкості та уламкові поранення.
У чому ж важливість цього міста?
Перша причина очевидна: це місто – українське.
Друга: через Бахмут проходять дві важливі траси – на Костянтинівку (Т0504) та на Сіверськ (Т0513), про які нещодавно у своєму звіті згадував американський Інститут вивчення війни. З траси на Сіверськ також можна звернути на 100-тисячні Краматорськ і Слов’янськ, які у 2014 році росіянам так і не вдалося взяти під повний контроль.
Третя і найголовніша: як пояснюють військові, історія з Бахмутом не стільки про утримання самого міста, як про уповільнення ворога та зменшення його боєздатності. Інакше кажучи – на Бахмутському напрямку треба просто вистояти і "перемолоти" якомога більшу кількість сил ворога.
Титанічно вистояти.
"Як показало Рубіжне й Сєвєродонецьк, усе таки логіка в нашій глухій обороні є. Ми великою ціною перемелювали там ворога та зменшували його потенціал. А пізніше в нас були сили штурмонути їх і на Харківському напрямку, і на Херсонському", – пояснює Петро Кузик зі "Свободи".
***
Чи вдасться російській армії оточити Бахмут?
Наразі такий варіант видається малоймовірним, хоча й від росіян, які не шкодують нікого й нічого для досягнення власної мети, можна очікувати чого завгодно.
На початок грудня, попри успіхи окупантів на південних рубежах Бахмутського напрямку, українська армія величезними зусиллями стримує російський наступ, а також контролює критичні траси, які можуть слугувати шляхами відступу.
До того ж, за винятком Маріуполя, росії жодного разу так і не вдалося повністю оточити українські сили на сході. Два підрозділи, згадані в цьому тексті, успішно вийшли з Сєвєродонецька під загрозою оточення й продовжують захищати Україну.
"росія навряд чи вичерпає свій наступальний потенціал на цьому напрямку. І ми навряд чи її своїми силами тут посунемо, – відповідає один з героїв цього тексту на запитання "що ж буде далі", – нас врятує тільки втрата ними бойових складів, мінування шляхів логістики та західне озброєння".
Ольга Кириленко, УП