Традиції Щедрого вечора живуть в Новоолександрівській ОТГ Дніпропетровщини

13 січня українці відзначають Щедрий вечір, а також свято Меланки. А у ніч з 13 на 14 січня настає Старий Новий рік, зі святкуванням якого пов’язано безліч традицій та обрядів. Це свято з’явилося через розбіжність юліанського і григоріанського календарів, яка становить 13 днів. Про це зазначає Светлана Моисеева в Новоолександрівська ОТГ Дніпровського району Дніпропетровської області.
Вона розповіла, що на Щедрий вечір, як зоря засяє, вся родина сідає до столу, до «щедрої куті». Оскільки піст уже закінчився в цей день накривають пишний стіл із безліччю частувань. Ставлять кутю, до якої господині додавали багато меду, горіхів, родзинок, страви із свинини, млинці, ковбаси. А от страв з риби та птиці не готували. Вечерею ділилися і з тваринами, щоб були вони завжди здоровими.

• Молодь же увечері починає збиратися у гурти, переодягатися у тварин і фольклорних персонажів і «водити козу». Це головний святковий обряд і походить він з прадавніх часів. У наших предків саме коза вважалася символом слов’янського бога Місяця-Василя. Неодружений хлопець переодягається в жіноче плаття і стає «Меланкою», а дівчина або жінка – в чоловіче, як образ «Василя». Меланка ходить від хати до хати зі своїм «почотом». Найдавнішими слов’янськими масками є також – Орач, Сівач, Ведмідь, Бик, Кінь, Чорт, Журавель, Дід, Баба, Циган, Циганка. Щедрувальники ходять селом і розігрують жартівливі сценки, а то й цілі вистави, веселять всіх танцями і піснями. За це їх обдаровували пирогами та грошима.

В народі існує вірування, що ця новорічна ніч наповнена магічними силами і розкриває небо. Люди можуть просити усе, що допоможе їм забезпечити добробут на наступний рік. А молоді дівчата ворожили, щоб дізнатися чи вийдуть заміж чи залишаться «у дівках», чи будуть щасливі і багаті.

• Ось як це дійство описав найяскравіший знавець багатств українського фольклору Михайло Стельмах у своїй автобіографічній поемі-повісті «Щедрий вечір»:

«….Аж ось на вулиці обiзвалися колядники. Я перший вибігаю надвір. Колядники вже пiдiйшли до хати тітки Дарки – звiздоноша, «береза» й мiхоноша попереду, а «коза» й «дід» у страшній машкарi позаду. I чого тільки не виробляють ота «коза» й вертлявий «дід», лякаючи дорослих i дітей. Та ось задзвонив дзвонар – i всі притихли, з’юрмилися біля вікон, а зеленкуватими й синіми снігами, скільки свiту видно, покотилися, задзвеніли молоді голоси, проганяючи недолю з вдовиної оселі:
А чи вдома, вдома та бідна вдова?
Нема вдома – пішла до бога,
Бога благати – щастя прохати:
– Ой дай, боже, два лани жита,
Два лани жита ще й лан пшеницi,
Лан пшеницi – на паляницi.
А ще гречки – на варенички…
Яка не є убога наша хатинка, а i їй колядники наспівали щастя, наспівали, що в нашому дворі будуть стояти i місяць, i ясна зоря…»