"Давай, Рома, відправляй!" – чути позаду невеликої радянської гаубиці Д-30, дуло якої ледь визирає з посадки. Після цього в повітрі лунають два величезні вибухи – з гаубиці почергово вилітають два 122-міліметрові снаряди.
Від першого обидвоє журналістів УП, які навприсядки знімають роботу розрахунку, падають на землю. Ми сіли занадто близько.
За кілька секунд після другого "виходу" військові вже накидають маскувальні сітки та гілки на установку. Вона працює зі стаціонарної, незмінної позиції, тож питання маскування тут більш ніж принципове.
Далі – швидка пробіжка в броні до укриття.
– Нашою ціллю був ворожий міномет, – пояснює УП уже в підвалі артилерист на ім'я Павло. – Станція засікла його виходи, передала нам, і от ми відпрацювали.
Роман, Павло та інші члени розрахунку Д-30 – військовослужбовці 80-ої окремої десантно-штурмової бригади (місце базування – Львів), яка наразі працює на Бахмутському напрямку.
Тут підрозділ уже втретє. Цього разу має непросте завдання – не дати росіянам дійти до стратегічної траси "Костянтинівка – Бахмут" і спробувати відсунути їх на південь, повертаючи раніше втрачені позиції.
"Костянтинівка – Бахмут" – це широка асфальтована дорога, яка впродовж багатьох місяців битви за Бахмут слугує головною трасою постачання для українських військових та евакуації цивільних.
Вона впирається в "літачок" – нещодавно зруйнований пам'ятник МіГ-17 – на в'їзді в Бахмут, біля якого було зроблено сотні фото українських військових і волонтерів.
Утім, з лютого користуватися трасою "Костянтинівка – Бахмут", особливо на деяких ділянках, небезпечно.
З траси постачання вона перетворилася на своєрідний рубіж – утримання цієї дороги українською армією не дає рашистам з півдня наблизитися до Часового Яру, по якому окупанти хочуть замкнути оточення Бахмута.
На момент 12 березня росіяни стояли приблизно за 2 кілометри від траси. 22 березня на найкоротшому відрізку ця відстань складає вже менше 500 метрів. Ситуація динамічно змінюється в обидва боки.
Чим ближче до траси просуваються рашисти, тим більше дістається як Бахмуту, де йдуть інтенсивні вуличні бої, так і сусідній Костянтинівці – місту, де ще лишаються тисячі цивільних, працюють магазини та заправки.
– Як тримаємо трасу? Хлопцями. Пораненими, вбитими, так і тримаємо, – описує журналістам УП оборону дороги "Костянтинівка – Бахмут" один із військовослужбовців 80-ої бригади, з яким ми їдемо на зйомки бойової піхоти по тій самій Костянтинівці.
Разом із товаришем, який керує автомобілем, вони воюють з 2014 року.
– Вартий Бахмут тих зусиль і тієї ціни? – запитуємо в нього.
– Розташування Бахмуту того варте, там висоти, – долучається до розмови той самий товариш, що за кермом. – Ціна війни дуже висока.
– Це далеко не 2014 рік, – підтверджує його слова побратим.
– Демократія світу лежить у Європі на складах. От коли вони нам це передадуть…
Цією фразою військовослужбовець 80-ої бригади описує одну з головних проблем української оборони на Бахмутському напрямку – брак боєприпасів. 120-ті міни, 122-мм і 152-мм снаряди – вкотре за час повномасштабного вторгнення в дефіциті!
Водночас російська армія не шкодує снарядів навіть на цивільні об'єкти: поки ми записуємо піхотинців 80-ки у Костянтинівці, по місту з величезним свистом прилітають чотири снаряди.
Впродовж кількох днів "Українська правда" спостерігала за тим, як львівські десантники тримають дорогу "Бахмут – Костянтинівка".
Ми зафіксували роботу артилеристів, які працюють з Д-30 та 2С1 "Гвоздикою", поговорили зі "стугністами", які полюють на поодинокі російські танки та БМП, і бойовими піхотинцями, які штурмують російські позиції з автоматами в руках.
А також записали тренування новобранців, які готувалися до свого першого в житті бойового виходу. Уся група повернулася з нього цілою.
Навальну тактику рашисткого наступу на Бахмут українським військовим, без належного забезпечення сучасною зброєю і боєкомплектом до неї та всього, що є на позиціях, надто важко стримати. Світова демократія має рухатися зі складів до Східного фронту так само стрімко, як кремлівська камарилья жене свої орди на багатостраждальний Бахмут і його героїчних захисників.
Ольга Кириленко, Євген Руденко, УП