«Україна забита російською агентурою під саму зав'язку»

Це виглядає як знущання. Над тими, хто четвертий рік знаходиться під нелюдським тиском у російському полоні, в найгірших умовах. Над їхніми рідними, близькими і побратимами. Над тими, кому давали гарантії, та хто має абсолютне право бути в пріоритеті на обміни, тому що вони вийшли в полон не за власним бажанням, а за наказом вищого командування.

Лише кілька днів тому Україна згадувала третю річницю виходу Маріупольського гарнізону з «Азовсталі», сподіваючись на те, що серед анонсованого обміну 1000 на 1000 будуть і бійці 12-ої бригади «Азов». Сподівання не справдились.

Я ніколи не повірю в маячню про те, що єдина причина відсутності азовців у більшості обмінів — це небажання росіян віддавати їх. Якби це було так, ані я, ані інші бійці «Азову» не повернулися б з полону. Причина в іншому.

Якщо напрацьований механізм перестає працювати, щораз очікувати іншого результату — безумство. Необхідно змінювати тактику.

Росіяни відмовляються обмінювати азовців на своїх звичайних солдат? Знаходимо варіанти запропонувати їм когось, хто важить для них більше, ніж омський контрактник. Україна забита російською агентурою під саму зав'язку — про це прекрасно знають всі спеціальні служби, яким просто потрібно дати команду.

Думаю, попи з московського патріархату, які відкрито працюють на російські спецслужби, мають зацікавити росіян більше, ніж солдати, котрими РФ засипає землі України.

Разом з тим не зайвим було б спробувати пропрацювати питання участі України в процесах обмінів між західними союзниками та росіянами. Україна має унікальний досвід, має знання та дорогоцінну для всього західного світу інформацію. І це теж може бути нашим обмінним фондом.

Варіанти є, нам необхідно лише адаптуватись та почати шукати нові шляхи і конфігурації. Тому що жодного азовця серед 1000 обміняних — це ганьба для всієї нашої держави.

Я не вірю, що влада зацікавлена в поверненні азовців, якщо обмінами четвертий рік неефективно займаються одні і ті самі люди.