"путін думає, що "Азов" лишився під уламками "Азовсталі". Але "Азов" тепер – вся країна", – таке повідомлення з'явилося на офіційному Telegram-каналі полку в червні. Це сталося через кілька тижнів після відеозвернення командира Дениса Прокопенка про зняття оборони й евакуацію гарнізону "Маріуполь".
Мало хто знає, що на момент, коли частина азовців вже вийшла з "Азовсталі" та потрапила в полон, полк продовжував виконувати завдання невеликими групами на інших напрямках. І одразу після передачі повноважень командира майору Микиті Надточію, другу "Раз-Два", весь особовий склад почав тренування на полігонах. Включно із тими бійцями, які були евакуйовані з "Азовсталі" гелікоптерами.
Сьогодні "Азов" виконує бойові задачі на Південно-Східному напрямку.
Майору Микиті Надточію 29 років. Він черкащанин, у полк прийшов у 2014-му, будучи студентом історико-філософського факультету.
Перша посада – командир взводу протитанкових ракет. На період повномасштабного вторгнення очолював другий батальйон полку та був одним із тих, хто планував операцію по обороні міста.
В кінці березня він отримав важке уламкове поранення та був вивезений з Маріуполя гелікоптером.
"Українська правда" зустрілася із "Раз-Два" на одній із баз полку. Це інтерв'ю було записано за декілька днів після теракту у колонії в Оленівці, де загинули щонайменше 53 бійці полку "Азов" та ще понад сто були важко поранені.
Тоді в офіційній заяві Микита Надточій пообіцяв знайти та покарати кожного причетного до масового вбивства. Ми запитали, чи правда, що азовців навмисне перевели в барак за кілька днів до страти, що відомо про масові катування та чи є інформація про зброю, яка могла бути застосована для теракту.
– Знаю, що обов'язки тимчасового командира "Азову" на тебе особисто поклав Редіс. Ти можеш розказати, як це було?
– Так, звісно. Я був на лікуванні, уже почався процес реабілітації. Мене набрав друг Редіс в телеграмі і сказав: "Друже, давай скоріше в стрій. У тебе буде завдання тимчасово очолити полк, поки я буду відсутній". Це вже було тоді, коли йшли домовленості, переговори на рахунок виходу "Азову" з Маріуполя.
– Чи були від нього якісь конкретні настанови?
– Ні. Конкретних настанов не було. Було сказано, з ким потрібно зв'язатись, що потрібно скоріше повертайся. "Там далі розберемось".
– Можеш розказати, що було в дні евакуації гарнізону з Маріуполя? Де ти був в цей час?
– У цей час я ще також був на реабілітації, спілкувався з хлопцями, які ще залишилися на завод, там це все відбувалось в декілька етапів. Постійно був на зв'язку.
Вони тоді без проблем мали зв'язок, тому що обстріли закінчились. Хтось скидав якісь відеоматеріали, фотоматеріали, але вони стосувались вже не війни, вони стосувались більше такого розслабленого моменту, який вони відчули. Були навіть фото в гавайських сорочках на фоні заводу. Ну в такому плані.
– Це все в тебе збереглося на телефоні?
– Ну, звісно. Навіть один скинув номер (співачки) Христини Соловій. Каже: "Дивись не провтикай. Дуже важко він мені дістався, тому, будь ласка, збережи" (посміхається – УП).
Потім був процес виходу. Дивився ці всі відео. Я, як і вся Україна, за цим стежив.
– Який термін їхнього утримання в полоні тобі здавався реальним? На початку говорили про три місяці…
– Ні, я в ці терміни одразу не вірив. Було зрозуміло, що росіяни так просто "Азов" віддавати не будуть. Що будуть тягнути час якомога довше. Тому я взагалі ніяких строків не ставив, якщо чесно.
– Ми з тобою розмовляємо за кілька днів після страшної трагедії, яка сталася в Оленівці. Військовий злочин. Ти про це згадав у своєму останньому зверненні. Там було озвучено також, що ви знайдете і виконавців, і організаторів. Можливо у тебе за цей час з'явилися нові деталі цієї трагедії?
– Так, нові деталі звісно є. Йде співпраця з нашою розвідкою, але я не буду цього всього розголошувати. Кара їх знайде, рано чи пізно. Це я вам гарантую на 100%.
В принципі, про це кричить тільки Україна, але по факту про це повинен кричати увесь світ. Я не розумію, чому зараз міжнародні організації мовчать.
Я знаю, що Червоний Хрест начебто хотів приїхати на місце злочину і типу зробити якесь розслідування. Їх не пустили і вони такі "Ну, окей".
Ну як це? Так не повинно бути! Сьогодні це Україна, завтра це може бути Польща і так далі. Що вони потім будуть робити?
– Так. Від самого початку було кілька фактів того, що вони там були присутні, але пару діб, хоча це повинно бути постійне супроводження. Постійне.
І на мою думку, якби там був хоч один представник Червоного Хреста, то цієї тяжкої трагедії ми б могли взагалі не побачити, вона могла просто не відбутись, тому що навряд чи, я думаю, росіяни взяли б на себе відповідальність і дозволили загинути представнику міжнародної організації типу Червоного Хреста.
– Лунала інформація, що саме "азовців" перевели в цей барак буквально за кілька днів до того, як сталася ця трагедія. Чи підтверджуєш ти цю інформацію?
– Десь за доби чотири почала поступати інформація, що рандомно беруть хлопців і переводять їх в інший барак. Немає ніякого чіткого розуміння чи приналежності до підрозділу, чи там до якихось офіцерських чи сержантських звань, от не було ніякої прив'язки, просто переводять і все. З якою метою – не було зрозуміло.
– За вашою інформацією, скільки людей туди перевели, тому що, наприклад, на відео, яке транслювали російські пропагандистські ЗМІ, на бараку було написано 190 людей?
– Так, ця інформація є і від хлопців, що десь 200 військових плюс-мінус.
– Цифра, яку росіяни назвали по загиблих, я так розумію, занижена?
– Я вважаю, так. Зараз є багато позивних, по яких ми не розуміємо, де вони. Я не виключаю той факт, що можливо десь на території… просто перевели в інший барак і зараз з ними немає зв'язку.
Опираючись на те, як ці військові взагалі змогли себе повести, я не виключаю, що ці люди або "трьохсоті" тяжкі, або вже десь згоріли в тому ж бараці.
– Лунає версія, що вони були закатовані до того і саме це було причиною теракту. Ця версія лунає і в українських медіа, і серед родин…
– Я більш схиляюсь до того, що просто… був використаний "шмєль", так званий. Він так і функціонує. Тобто за секунду повністю вигорає кисень, і людина згорає за лічені секунди.
– Ті фотографії, які були оприлюднені Maxar, там де видно, що згорів лише конкретний барак, може свідчити на користь версії про використання "шмєля"?
– Я взагалі не розглядаю якихось інших моментів, які росія намагалася в перші дні публікувати і якось нав'язувати думку. Це виключено. Такого просто не може бути.
Там видно, що, скоріше за все, спрацювали "шмєлями". Просто спланована акція. Про це говорить і те, що там не постраждав жодний працівник колонії. Такого також не може бути.
– Як ти дізнався про трагедію? У п'ятницю вранці?
– Ні, це була не п'ятниця ранок. Мені зателефонували у четверг о пів на дванадцяту ночі хлопці звідти, і говорять, що по нас працюють. Я одразу передзвонив до певних органів, які, можливо б, могли знати щось про цю "роботу".
Тобто спочатку це і ними сприймалось як типу приліт. Зв'язався одразу. Сказав: "Якщо ви працюєте, то припиніть, бо страждають наші хлопці. Там вже говорять про "двохсотих" і "трьохсотих".
На що сказали: "Так, все окей. Питань немає. Зараз поцікавимось". Потім передзвонили, сказали, що ніхто не працював. Жодна з артбригад взагалі не отримувала даних координат для відпрацювання.
На ранок зателефонували ці самі хлопці. Підтвердили, що є "двохсоті", "трьохсоті". Щодо кількості було незрозуміло, але вони вже самі почали сумніватись, що це були саме "приходи".
Тобто скоріш за все, вони чули просто хлопки, вибух і потім уже бачили через вікна, що щось десь горить загравою.
Ви бачили відео – там поруч будівлі, які стоять, вони стоять з вікнами. Так не буває. Вибухова хвиля від снаряду або від ракети не залишає вікон, коли будівлі так поруч знаходяться.
– Я знаю точно, що запит був зроблений вже станом на ранок п'ятниці. Тобто не було розуміння ні списків, нічого, але було розуміння, що є втрати і запит був зроблений одразу ж. Наразі у мене немає інформації, чи будуть і коли будуть передавати тіла.
– Я бачила інтерв'ю декількох бійців, які повернулись під час обміну, який був нещодавно. Вони казали про тортури, які до них застосовувалися, коли намагалися вибити зізнання на командирів.
– Так, я розумію про що ви говорите. Дивіться, є пару фактів, історій про те, як намагались знущатись над військовими. Знущалися з ціллю вибити більше інформації. Де ті люди, які повинні за цим стежити? А їх поруч не було.
– До речі, це питання і до уповноваженого з прав людини в Україні: коли бійці тільки потрапили в полон, ще була Людмила Денісова, зараз – Дмитро Лубінець. Вони якимось чином опікуються цією справою? Чи були до них скарги? Чи вони звертаються до вас?
– Ні, ні. Не зверталися. І таке враження, що це турбує тільки нас, як підрозділ "Азов", в принципі, в цілому.
– Я так розумію, що основні покази від бійців вибивались на командний склад, тобто на Редіса, на Калину.
– Так.
– Чи є інформація у вас, що зараз із Редісом і Калиною?
– З моменту виходу з "Азовсталі" командира, у нас жодного разу не було сеансу зв'язку. Тобто у мене є тільки та інформація, яка гуляє Інтернетом. Я не можу її підтвердити, тому якось так.
– Я зараз питаю особисту думку. Я розумію, що, скоріше за все, на командування будуть вішати найбільше кримінальних справ. Як думаєш, коли вони можуть бути повернуті в Україну?
– По-перше, дивлячись як зараз буде реагувати світова спільнота на те, що відбулося кілька днів тому…
– А як мала би реагувати?
– Я ж кажу, про це повинен кричати зараз весь світ. Просто в мене таке враження, що вони не розуміють, що Україна не так далеко від інших європейських країн.
Якщо весь світ, вся Європа дозволяє путіну так себе вести з нашими полоненими, то в нього немає взагалі ніяких стопів. Він може точно так само пройти далі, якусь свою "спецоперацію" почати придумувати. Там цього не розуміють, на жаль.
Вони зупинились тут, в Україні, тому що Україна – сильна нація. Україна змогла дати відсіч. Тільки тому, я думаю, путін далі зараз поки не йде. Думає: "Ну зараз подивлюся, як буде реагувати світ".
Але от мені дуже дивно, чому там не розуміють. Скоріше за все, вони просто не хочуть це сприймати. Думають: "Ну нічого страшного. Там в Україні самі розберетесь. Ми допоможемо вам, умовно".
– Певний час після евакуації дружини, рідні "азовців" казали, що їм приходять в особисті повідомлення погрози. Декому писали на телефон. Хтось зливав номери телефонів. Після трагедії, яка сталася, чи писали дружинам погрози?
– Є декілька фактів, так. Я б краще сказав не погроз, а знущань типу "Що там твій погорілець? Уже ніколи не прийде". Ну тобто в такому форматі так, присутні.
"Якщо влада зацікавлена в перемозі, вона почне нам давати зброю"
– Що зараз із полком "Азов"?
– "Азов" відновлює свою боєздатність. "Азов" має зони відповідальності, в яких вже виконує бойові завдання. "Азов", сподіваюсь, буде отримувати зброю, не гіршу ніж ЗСУ. Тому що зараз великий акцент іде на ЗСУ, але я думаю, що наша влада зрозуміє, що її потрібно давати тим, хто вміє і хоче воювати.
А в нас зараз мотивація на дуже високому рівні. У нас є за що воювати. Тому я надіюсь, що, якщо влада зацікавлена в перемозі, то вона почне нам давати зброю.
– Я говорю про артилерійські системи, про важку бронетехніку, тобто саме це зараз цікаве.
– Зараз є якась рекрутингова кампанія в полк "Азов"?
– Так, бажаючих вдосталь, але ми проводимо відбір. Нам зараз потрібні спеціалісти. Ми більше на це акцент ставимо. Люди з бойовим досвідом першочергово.
– Є такий момент, що зараз частина "Азову" в полоні. Чи немає ризику і страху, що росіяни побачать, що ви воюєте, і це може якось відбиватись на полонених, які там?
– А що може статися гірше ніж сталось? Росіяни зробили вже все неадекватне. Не бачу взагалі ніяких причин зараз це приховувати. Так, ми воюємо. Так, ми до них дійдемо.
– Хлопці, які у полоні, щось просять у вас? Не кажуть "Так, воюйте!", "Будьте злими"…?
– Вони постійно цікавляться, що там, як у нас справи, чи все у нас виходить. Звісно, що по телефону я нічого не розповідаю, але даю їм зрозуміти, що їм не буде за нас соромно.
***
Про те, як планувалася операція із оборони Маріуполя, чи можлива була деблокада міста у квітні та чому сталося так, що станом на 24 лютого "Азов" лишився без західної зброї, дивіться у повній версії інтерв'ю на YouTube "Української правди".
Христина Бондаренко, для УП