«Я не хочу жити в країні, де тупі тцкуни, які вчилися в школі на двійки,... зараз увімкнули режим Бога»

Десятий день без їжі, цікавий. Думки лізуть в голову одні: «Нафіга воно мені потрібно»? «Що це дасть?», «Чому я, якщо по факту на ділі мене ніхто не підтримує?».

Душу гріють думки і надія, про те, що Господь побачить цей безлад і дасть мені сили. Я прекрасно розумію тисячі людей, які потайки мені написали, зателефонували, ПОТАЙКИ, підтримали щоб ніхто не знав. Але вибачилися і розповіди кожен свою складну історія, про родичів призивного віку, про проблеми з податковою, з поліцією. Хтось навіть просив допомогти. І я консультував, допомогав, бо ці люди, це прості українці, які залишилися сам на сам, з пануванням у країні озброєних незаконних формувань, яким надана безмежна влада на геноцид українського народу, на масові виселення, на зубожіння. І саме це усвідомлення, дає мені сили боротися, проти тцкунів з трьома класами освіти, яки залякали поліціянтів, прокурорів, суддів, депутатів. А ті у свою чергу, боячись за рідних, близьких, призивного віку, залізли під плінтус і мовчки сидять бо бояться.

Я памʼятаю як ламали мене, тцкшники з подолу, знаючи про те, що з військовообліковими документами в мене все гаразд. А потім трусливі поліцейські просто нищили докази в справі. І усцій історії є конкретні прізвища, але всі стали сліпі і глухі.

Але я ніколи не погоджуся з насиллям проти власного народу. «Тазіки», зараз напишуть що в країні війна, хлопців треба міняти, прийдуть буряти, буде гірше. В мене є декілька аргументів: до тих пір поки в нас не буде технологічного прориву, ми з ними нічого не зробимо. Це і є правда, яку ви боїтеся. Це і є закидування мʼясом поля битви, це і є безглузде керівництво в статегії війни. Сотні винахідників різних інновацій пропонують свої безкоштовні послуги, але в них або крадуть, або тупо відбирають ці технології і привласнюють їх. А коли ті починають шукати правди, їх ніхто не чує, бо бояться. В мене у друзів, які винайшли технологію керування дронами, звернулися до так званих командирів вч і попросили територію для розробки. Це Київ, знаєте чим закінчилося? Їм дали ангар, вони встановили обладнання, після чого ангар зачинився і все обладнання присвоїли собі. Це конкретний випадок з реальними людьми. Знаєте чим закінчилася історія, нічим. Трусливі ДБР, сказали ну а що, військові ж. Але трагедія у тому, що зараз мої друзі, безкоштовно могли б робити користь для арміі, але якийсь розумово-відсталий дядько у формі, з трьма класами освіти, забрав все собі, що з цім робити він не знає, але забрав. І це відбувається всюди. Ви наробили органів які боряться з вітряками. Але це все театр. Або цирк. Або казка, як і те що ми десь перемагаємо. А людей стає все меньше і меньше. Я не боюся про це говорити. Я не хочу жити в країні, де тупі тцкуни, які вчилися в школі на двійки, збирали пляшки по місту до війни, а зараз купили собі джипи і увімкнули режим Бога. Я борюся саме з ними. Залиште людей у спокої. Я людина з чотирма освітами, маю голодувати, боротися з тими, хто навіть уваги моєі не вартий. Але я буду це робити, заради простих людей, яких перетворили в рабів.

Завтра о пʼятнадцятій я стоятиму під офісом генерального прокурора. Сподіваюся я до них достукаюся. Нікого ні до чого не закликаю. Я все зроблю сам, за всіх простих людей.