Як Україну можуть запросити до НАТО

Альона Гетьманчук Директорка Центру "Нова Європа" (New Europe Center), блоги "УП".

   Після того, як намір України отримати запрошення до НАТО – причому "не після перемоги", а як тільки, так відразу – підтвердив вже Президент України, можу і собі дозволити поділитись деякими ідеями щодо того, якими можуть бути формати запрошення до Альянсу.

   Ми в Центрі "Нова Європа" мали можливість їх презентувати та обговорити з окремими високопосадовцями та стратегами як в Україні, так і в ключових країнах НАТО до візиту Президента Зеленського у США, продовжуємо це робити й після візиту та в більш широкому форматі.

   Адже діяти потрібно оперативно та злагоджено: йдеться про можливість запрошення в наступні кілька місяців – до завершення президентського терміну Байдена, в рамках формування його президентської спадщини (legacy). Насправді, Джо Байден має всі шанси увійти в історію як президент з найпотужнішим спадком на українському треку, якщо за його каденції Україна буде запрошена до НАТО. Якоюсь мірою це також означатиме виправлення помилок попередніх Демократичних адміністрацій, котрі у свій час пишались, що зробили внесок в денуклеаризацію України – від Адміністрації Клінтона, за якої Україна позбулась свого ядерного потенціалу в обмін на декларативні запевнення Будапештського меморандуму, до Адміністрації Обами-Байдена, за якої Київ віддав останні запаси високозбагаченого урану. А насправді зробили Україну вкрай вразливою для агресії

рф.

   Формально, попри розповсюджену інформацію, для запрошення до НАТО будь-якої країни Євроатлантичного простору немає чіткого списку критеріів. Стаття 10 основоположного Вашингтонського договору НАТО доволі загально стверджує про можливість запрошення за одностайною згодою будь-якої європейської країни, яка в змозі поділяти принципи Договору та робити внесок в безпеку Північно-Атлантичного простору ("The Parties may, by unanimous agreement, invite any other European State in a position to further the principles of this Treaty and to contribute to the security of the North Atlantic area to accede to this Treaty").

   Ще більш показовою є Стаття 7 Дослідження щодо Розширення НАТО, котре якраз мало "уточнити" позиції Вашингтонського договору в контексті розширення і на якому, власне, базується політика розширення НАТО від 1995 року, чітко декларує відсутність якогось чіткого списку критеріїв для запрошення ("There is no fixed or rigid list of criteria for inviting new member states to join the Alliance. Enlargement will be decided on a case-by-case basis"). Відповідно, виконання Україною, скажімо, списку реформ для запрошення (не для членства) – це, швидше, добра воля України й сигнал про її відданість ідеї бути запрошеною до Альянсу.

  Випадок із запрошенням до НАТО України є дійсно унікальним в історії розширення НАТО, оскільки йдеться про запрошення до Альянсу країни у розпал гарячої фази війни, зі змінною лінією фронту.

   Якими можуть бути формати запрошення України до НАТО вже сьогодні, за активної фази війни? І якими мають бути вимоги для найбільш сприятливого для безпеки України запрошення?

1.Запрошення як виключно політична декларація

Таке запрошення має більш політичне та психологічне значення, оскільки не містить розуміння елементів гарантій безпеки в осяжній перспективі.

   Плюси: З політичної точки зору є сигналом, що по мірі продовження війни путін насправді віддаляється від заявлених цілей війни (нейтралітет України), а не наближається до них. З психологічної точки матиме неабиякий ефект для морального духу українських військових та суспільства загалом, даючи їм зрозуміти, що наступної агресії Росії або не буде зовсім, або в ній українці будуть не одні.

Мінуси: відсутність гарантій безпеки на невизначену перспективу. Потенційне "відкликання" запрошення у разі обрання президентом Дональда Трампа.

   2.Запрошення +вступні переговори

   Попри доволі розповсюджене уявлення, що запрошення є фактично вступом країни до НАТО, у НАТО є чітко прописана процедура вступу, яка складається з трьох етапів – запрошення, вступних переговорів, ратифікаційних протоколів. Зазвичай, вступні переговори є більш формальним кроком (у випадку Фінляндії та Швеції вони тривали лише один день), але з огляду на наявні питання щодо готовності України до членства в НАТО та у контексті реформ в секторі безпеки та оборони і триваючої війни, Україна могла б скористатись наявністю цього етапу, щоб під час нього виконати передумови (conditionalities) в контексті реформ в обмін на запрошення та початок запуску процедури вступу (за алгоритмом 7 кроків у контексті кандидатства в ЄС).

   Плюси: Україна отримує не лише запрошення, але й початок вступної процедури.

Мінуси: ризик штучного затягування та додавання передумов для початку ратифікаційного процесу

3.Запрошення + тимчасові гарантії безпеки від ядерних держав

Йдеться про формальне запрошення до членства в НАТО. Однак з огляду на те, що фаза від запрошення до моменту набуття членства є найбільш вразливою, важливо підкріпити таке запрошення політичними деклараціями про двосторонні безпековими гарантії принаймні від окремих ядерних держав, як це було у випадку Фінляндії та Швеції.

   Плюси: запрошення з елементами гарантій безпеки до моменту членства

Мінуси: складність укладення подібних двосторонніх документів з боку ядерних країн

4.Запрошення + адаптований Enhanced Forward Presence (запуск коаліції рішучих).

Якщо у випадку Фінляндії та Швеції достатньо було політичної (юридично не зобовʼязучої) декларації щодо безпекових гарантій як подібного етапу між запрошенням та членством, у випадку України з триваючою активною фазою війни більш доречними було б залученням військового компоненту окремих держав, яку матимуть відповідну політичну волю та відповідні спроможності. Якщо у випадку Балтійських країн та Центральної Європи спочатку було членство в НАТО, а потім розгортання Посиленої передової присутності (Enhanced Forward Presence), у випадку України може бути навпаки – EFP, потім членство в НАТО.

   Плюси: застосування елементів колективної оборони навіть до набуття членства в Альянсі. Наявність досвіду НАТО в запуску такого механізму в країнах Балтії та Центральної Європи.

   Мінуси: попри досвід, вимагає складної дипломатичної та бюрократичної роботи в країнах коаліції рішучих.

5.Запрошення + поступовий вступ (поправки до Ст. 6 Вашингтонського договору)

Варіант, який можливо втілити до повної деокупації всіх територій України. Наголошуємо, що йдеться саме про поступовий, а не частковий вступ – тобто запрошення для всієї України в міжнародно визнаних кордонах, вступ з покриттям статтею 5 поступово, по мірі деокупації українських земель (не плутати з частковим вступом, який би передбачав де-факто відмову від окупованих територій). Однак цей варіант передбачає наявність принаймні чіткої адміністративної лінії. Можливо також доведеться вносити поправки до ст.6 Вашингтонського договору для розуміння географічних координат застосування ст.5, які в історії НАТО робились вже двічі (у звʼязку з набуттям членства Туреччини в 1951 році та набуттям втрати статусу Алжиром колонії Франції у 1962 році).

   Плюси: не вимагає повної деокупації України для повноцінного членства

Мінуси: можливість застосування моделі лише за умови перемирʼя/ тимчасового припинення вогню. Дипломатичні складнощі, повʼязані з внесенням правок до ст.6.

                                            Висновок:

   З огляду на наявні варіанти, вбачаємо наступні 3 вимоги до запрошення – обовʼязкові та бажані.

Першочерговою обовʼязковою вимогою до запрошення є запрошення для всієї України в її міжнародно визнаних кордонах.

Другою обовʼязковою вимогою є визначення алгоритму вступного процесу навіть на етапі тимчасового припинення вогню (поступовий вступ). Варто вже на цьому етапі опрацювати можливість внесення правок у ст. 6 Вашингтонського договору, яка визначає географічну зону застосування ст.5.

   Третьою вимогою є паралельна розробка тимчасових гарантій безпеки до моменту повного набуття членства і з можливим залученням військового компоненту якщо не на рівні НАТО, то на рівні "коаліції рішучих" – групи країн (з обовʼязковою присутністю ядерних держав), які готові надіслати своїх військових до України. У цьому контексті варто розглянути відтворення в українських реаліях моделі НАТО з посиленої передової присутності (EFP) – перебування та тренування військ на ротаційній основі і на рівні коаліції рішучих, необовʼязково НАТО.