«Яка мати їх народила?!», або Як після теракту у Вінниці ми продовжуємо шукати в убивцях людське

"Що ж це за люди такі?!", "Яка мати їх народила?!".

На 142-й день повномасштабного вторгнення продовжують лунати ті самі питання. Одні й ті самі на восьмий рік загарбницької війни в Україні.

Вбивство мирних мешканців у Вінниці 14 липня викликало потужну хвилю справедливого гніву. Реакція суспільства на черговий злочин росіян в Україні є зрозумілою та логічною. Але місцями вона нагадує той здивований вираз обличчя, який часто показують у серіалах та фільмах, коли маніяк встромляє в жертву ніж.

За секунду до смерті в очах жертви читається німий вигук: "За що? Хіба ж можна так? Серйозно? Не може бути!".

Реагувати на загибель людей у ​​Вінниці без емоцій неймовірно складно. Але якщо їх все ж таки спробувати відкинути, то цей злочин, на жаль – лише один із багатьох. Тих, що були. І тих, що ще будуть.

Часів Яр, Кременчук, Одеса, Миколаїв, Харків, Ізюм, Волноваха, Київ, Буча, Ірпінь, Рубіжне, Сєвєродонецьк, Лисичанськ… Російські маніяки зроблять все, щоб поповнити свій кривавий список. Хіба в когось можуть залишатися сумніви? Схоже, що все ще можуть.

Якщо на восьмий рік війни ми продовжуємо запитувати себе, всесвіт та навіть самого ворога, що не так з росіянами – це може означати різне. Зокрема й таке: можливо, не дуже свідому, але спробу відшукати в убивці хоч щось людське.

Знаки питання та оклику, які ми обрушуємо на сторінки соцмереж, якими ми мучимо свій розум і серце, свідчать про те, що багато хто з нас все ще перебуває на стадії заперечення. У найкращому разі – на стадії торгу.

Навіть "хороші росіяни" не здатні чесно подивитися на себе у дзеркало.

Один із ведучих на Youtube-каналі Навального у традиційному для лібералів рф стилі спробував перекласти всю провину на інших. Він закликав "думаючих" співвітчизників показувати рідним відео з "кадировцями", які і є, на його переконання, обличчям армії рф та її злочинів.

При цьому, сказав ведучий, показ таких відео варто супроводжувати запитаннями: "Ви справді їх підтримуєте? Ви хочете, щоби вас з ними асоціювали?".

Чи багато "кадировців" на кораблях чорноморського флоту росії, які запускають ракети по мирних українцях? У стратегічних бомбардувальниках? Відповідати на це "хорошому російському" незручно та невигідно.

 

фото з вінниці

Продовжувати шукати людське в тому, хто прийшов вас вбивати, безглуздо та контрпродуктивно. Прокляття, умовляння та апелювання до совісті на вбивць не діють.

Так співпало, що в день вінницької трагедії на "Українській правді" вийшло інтерв'ю з офіцером 95-ої бригади Юрієм Кочевенком.

"Я б порадив тим, хто не воює, перестати емоційно реагувати на якийсь черговий акт жорстокості, цинічності ворога, – сказав він. – Краще спокійно робити своє, щоби наблизити перемогу. Кожному на своєму місці".

За що? Що ми зробили? Після нових звірств рф ми чомусь продовжуємо шукати відповідь на це питання. Витрачаємо свої сили та час, коли відповідь давно сформульована: просто за те, що ми є.

Нещодавно в Новошахтинську Ростовської області вручили посмертний орден матері 24-річного старшого матроса Ігоря Торби.

Під час церемонії глава адміністрації з хибно-скорботним обличчям так висловився щодо нікчемної загибелі цього молодого окупанта, а заразом і всієї сутності росії: "Хлопці гинуть у боротьбі з нацизмом. З тими людьми, які сьогодні не хочуть жити із нашою ідеологією".

Світ змінюється, змінюється Україна. Але тільки не росія. В її агресії по відношенню до інших немає нічого нового. Ні з часів Вінниці, ні з часів Маріуполя, ні зі спаленого дотла Батурина восени 1708 року.

Вам досі не зрозуміло, за що? Може, ви хочете жити "з їхньою ідеологією"?