«За секунду не стало хати, залишилася гола й боса»: як живе прифронтова Преображенка на Дніпропетровщині

У Преображенці Межівської громади, що на Дніпропетровщині, залишилося менше ніж пів сотні жителів. До повномасштабного вторгнення тут мешкали понад 200 людей, але після оголошення евакуації у грудні 2025 року село почало порожніти. Тепер його вулицями майже ніхто не ходить: місцеві намагаються не виходити за межі подвір'їв, ховаються від дронів під деревами й у будинках, а коли зникає електрика, самотужки лагодять пошкоджені дроти. Кілька тижнів тому по Преображенці вперше вдарили керованими авіабомбами — зруйнували будинки та господарські споруди.

Як люди залишаються жити серед постійної загрози — у репортажі Суспільного для спецпроєкту «Червона зона».

«І FPV-шки, і "Молнії" — що хочеш, летить»

На в'їзді до Преображенки — спалений автомобіль. Далі — порожні вулиці й будинки, біля яких майже не видно людей. Село розташоване в Межівській громаді, приблизно за 22 кілометри від сірої зони. За словами місцевих, російські військові спочатку атакували його «шахедами», згодом почали частіше застосовувати FPV-дрони та безпілотники типу «Молнія». А кілька тижнів тому вперше скинули на село керовані авіабомби.

Автомобіль, який згорів після удару РФ. Суспільне Дніпро/Юрій Тинний

Нині вулиці села абсолютно пусті. Місцеві взагалі не виходять далі свого подвір'я, хіба що раз на тиждень — до магазину. За їхніми словами, дрони літають щодня й атакують цивільних.

Під час зйомки репортажу журналісти поспілкувалися з місцевою жителькою Галиною. Жінка показала подвір'я, на якому видно наслідки кількох атак: пошкоджений стовп, обпалені дерева, уламки на землі. За її словами, сюди прилітало п'ять разів. Один із безпілотників типу «Молнія» влучив у садок, зачепився за верхівки дерев і вибухнув, не долетівши до будинку. Від удару дерева вигоріли, а уламки посікли гілки й огорожу.

«І FPV-шки, і "Молнії" — що хочеш, летить. Коли їх відігнали, то трохи стало спокійніше. Тільки до нас п'ять разів прилітало. Нікого нема поруч такого, щоб викликати підозру — ні військових, ні техніки, нічого. Стовп перебило. "Молнія» в садок прилетіла. Вона спалила дерева, що такі височенні, зачепилася крилом і там зірвалося, не долетіла до хати, а планувала на хату», — розповіла Галина.

Місцева жителька Галина. Суспільне Дніпро/Юрій Тинний

Жінка показала й місце, де після атаки залишилися частини безпілотника. Уламки та батареї досі лежать у дворі, деякі дроти й досі звисають із дерев. За її словами, після одного з ударів довелося прибирати рештки дрона самостійно. А ще — кілька разів відновлювати вікна: вибуховою хвилею виривало рами, скло розбивалося знову й знову.

«Ми вже нічого поки не робимо. До зими не встигнемо нічого. Тому що кожен раз, як приліт, воно ж близько. І раму вириває. Ну, ось і весело нам. Однак, надіємося, що потихеньку відтиснуть їх. Надіємося. З нашими пенсіями тікати нікуди. У нас пенсії — вісім тисяч гривень на двох чоловіків. Все», — говорить вона.

Раптом розмову перервали звуки російського дрона. Почувши його, журналісти й місцеві одразу сховалися під деревами. Галина розповіла: для неї такі ситуації вже стали частиною повсякдення. За її словами, одного разу FPV-дрон переслідував її просто на вулиці. Тоді вона також ховалася у садку.

Також під час одного з обстрілів загинула її собака Леська. Як розказала Галина, тварина пережила контузію після вибуху, перестала їсти й за кілька днів померла. Тепер у дворі живе інший пес — Дозор.

Пес Галини на прізвисько Дозор. Суспільне Дніпро/Юрій Тинний

Ще одна проблема — відсутність мобільного зв'язку та інтернету. За словами Галини, інтернет у селі пошкоджували вже тричі. Через це люди не можуть зареєструватися на отримання грошової допомоги, а в разі потреби виїхати — навіть викликати евакуацію.

«В нас немає зв'язку. В нас нема ні телефона, нічого нема. Інтернет, як розбили... Третій раз, як розбили в нас інтернет, то вже три місяці. Воно от тільки з'явиться — будуть дрони, які знову розіб'ють. Якщо позвонить, то тільки десь шукати... Десь виходити, десь шукати інтернет. І все. І то не факт», — пояснила Галина.

За її словами, до села також не завжди можуть дістатися комунальні та екстрені служби. Коли через обстріли зникає електрика, місцеві часто залишаються без допомоги енергетиків. Тоді за ремонт беруться самі жителі, які мають відповідні навички: піднімаються на стовпи й з'єднують обірвані дроти.

«До нас ніхто не їздить. Ні електрики, ні поліція. Як пропадає електрика, як десь переб'ють, то до нас же ж електрики не їздять робити. Відмазка постійна. У нас є місцеві, ті, хто розуміється на цьому. Хлопці лазять по стовпах, з'єднують провода. Останній раз не було у нас тиждень, а в ДТЕКу відповідають, що є світло. Тоді вже таки додзвонилися, й вони нам сказали, що як буде воєнний супровід, тоді приїдуть. В нас тоді якраз було чотири дні тихо, тож наші полізли та зробили», — сказала Галина.

Один з понівечених ударами РФ будинків. Суспільне Дніпро/Юрій Тинний

Попри це, Галина та її чоловік залишаються в Преображенці. За її словами, в селі залишилися її дім, звичне життя та все, що пов'язує її з цим місцем. До того ж, низькі пенсії не дають змоги облаштувати життя в іншому місці.

«За секунду не стало нічого»

Кілька тижнів тому Преображенка пережила перший масований удар керованими авіабомбами. За словами місцевих, по одному з подвір'їв російські військові вдарили чотирма КАБами. Унаслідок атаки там були понівечені чотири споруди, а в сусідніх дворах — пошкоджені та зруйновані ще близько десятка будинків.

Серед тих, чиє житло знищив удар, — місцева жителька Марія. Жінка показала те, що залишилося від її господарства: зруйнований будинок, сараї та погріб. Вона розповіла, що під час обстрілу була вдома. Спочатку почала обвалюватися стеля, а потім посипалися стіни. Коли жінка вибігла надвір, побачила, що будинку більше немає.

«Я була вдома,в хаті. Коли дивлюся, потолок падає, рухається, стіна падає. Я тоді вискочила на двір й дивлюся: все, немає хати, немає нічого. Все-все, сараї, погріб. Все розбите повністю. Залишилася без хати. Це ужас. Це не передати. Була хата. За секунду не стало нічого. Гола й боса, без нічого. Все провалилося», — розказала Марія.

Місцева жителька Марія. Суспільне Дніпро/Юрій Тинний

Тепер вона живе в будинку знайомих, які виїхали із села. До цього житла жінка перебралася після того, як залишилася без власного. Її донька живе далеко й не може приїхати. Сама Марія пересувається з палицею, тож відновити зруйноване господарство їй не під силу.

«Бачите, я ж палкою ходжу. Без палки я не йду. Немає дров, немає нічого. А це ж зима заходить, холод заходить. Якщо ще когось наймати треба, то платити треба. Зараз воно такі гроші коштує…», — розповіла вона.

Після руйнування будинку вона забрала із собою котів. Тварини ходять за нею подвір'ям, наче собаки. Жінка годує їх, попри власні труднощі. За її словами, в покинуті будинки й двори тепер масово лізуть миші, тому коти тут особливо потрібні.

Коли чує гул безпілотника, Марія намагається сховатися в будинку. Якщо не встигає — падає на землю. Вона розповіла, що іноді звук дрона чути задовго до удару, але часу на те, щоб знайти безпечне місце, може не бути.

«Як чуємо, що гуде, вже ховаємося. Гудуть вони тут щодоби. І вночі, і вранці, і коли хочеш. В основному десь в хаті хаваємося. Ну, як встигнеш. Як не встигнеш, то десь під деревом лягаєш. Я, наприклад, падаю. Мені здається, що вони мене не бачать», — сказала жінка.

Понівечені ударами РФ будинки. Суспільне Дніпро/Юрій Тинний

«Нам хочеться додому. Всім хочеться додому»

У Преображенці живуть не лише ті, хто залишився тут після евакуації. Є й люди, які самі були змушені виїхати з інших прифронтових населених пунктів і тепер шукають прихистку в селі.

Валентина приїхала сюди з Межової разом із сином. Вони мешкають у Преображенці четвертий місяць. Їхній будинок у Межовій розбили, а житло сина та господарські споруди згоріли. До переїзду родина тиждень провела в погребі, ховаючись від атак безпілотників.

«У нас там 12 дронів прилетіло. І до нас прилетіли КАБи тоді. "Молнія" розбила мені хату, дах розбила. І зараз вона тече. Ну, ми посадили город навіть. І посадили картоплю, і помідори, і бурячок усе, і кукурудзу навіть. І сад в нас великий там, але ми кинули все. Я сиділа в погребі. Почали в мене ноги пухнути, і син вирішив, що йому треба ж на роботу десь далі працювати», — розповіла Валентина.

Місцева жителька Валентина. Суспільне Дніпро/Юрій Тинний

Валентина згадує і про загиблих у Межовій: за її словами, під час одного з ударів КАБами загинула 17-річна дівчина та її бабуся, а матір дівчини потрапила до реанімації. Цю звістку вона сприймає особливо болісно, адже сама нещодавно жила в тому ж місті й добре знає, що означає постійно чекати на новий удар.

За словами жінки, до небезпеки вона вже звикла настільки, наскільки це взагалі можливо. Коли чує безпілотники, ховається під деревами або в приміщенні. Її сини час від часу їздять велосипедом до Межової — це близько 20 кілометрів — перевірити будинок, зібрати городину.

«Додому приїжджають, картоплю копають, помидори збирають. На велосипеді грузяться. Надіємося на Бога. Ходила до церкви — вона тут розбита. Я сама зайшла, помолилася та й прийшла додому. Нам хочеться додому. Всім хочеться додому», — сказала жінка.

Пошкоджена внаслідок обстрілів церква у Преображенці. Суспільне Дніпро/Юрій Тинний

Село, де майже не залишилося людей

До початку повномасштабного вторгнення у Преображенці жили понад 200 людей. Після оголошення евакуації у грудні 2025 року жителі почали масово виїжджати. Тепер, за словами тих, хто залишився, у селі мешкає менше ніж 50 людей. Дітей немає.

Місцеві розповідають, що раніше тут було більше життя: працювали господарства, поруч жили родичі, діти й онуки. Тепер частина будинків стоїть порожньою, а сусіди, які виїхали, залишили після себе двори, городи й домашніх тварин. Дехто з тих, хто залишився, доглядає за чужими котами чи собаками.

Допомогу до села, за словами жителів, привозять. Вони отримують воду, хліб і гуманітарні набори. Але постачання не завжди регулярне: іноді гуманітарну допомогу видають щомісяця, іноді доводиться чекати довше. Хліб купують у магазині. Одна буханка коштує близько 30 гривень.

Під час перебування журналістів у центрі Преображенки мобільного зв'язку не було навіть там, де місцеві кажуть про слабкий сигнал. За словами тих, хто залишився у селі, без зв'язку складніше отримати допомогу, повідомити про обстріл, викликати медиків або домовитися про евакуацію.