ЗАТРИМАНО ГОЛОВНОГО ПІДПІЛЬНИКА, ЗАСЛАНОГО В УКРАЇНУ РОСІЙСЬКИМ МІЛЬЯРДЕРОМ

   У розділі "СТАТТІ" "Фермер Придніпров'я" ще 1 березня ц. р. розмістив нашу спробу простежити, як у Дніпропетровщині негідники усіляких калібрів вдаються до відверто злочинних оборудок. "Бандитське підпілля Дніпропетровщини: як це робиться?" - так називалася та публікація. У якій перш за все йшла мова про налагоджений поблизу невеликої залізничної станції Демурине нашої області видобуток титанових руд, а далі і їхнє збагачення магнатом російської металургійної галузі михайлом шелковим.  Котрий зумів створити тут дійсно підпільне кодло шахраїв, аби постачати в країну агресора сировину, надто необхідну для випуску грізних видів зброї.

   Власне, нижче ми й сьогодні нагадаємо подробиці цієї злочинної афери. Тільки от тепер доводиться уточнювати, що про головного "підпільника" - праву руку шелкова - стало відомо лише зараз. Виявляється, ще до початку війни з Україною з особливою місією на хутори поблизу Демуриного прибув громадянин росії олександр федосєєв. Він і взяв під свій контроль як видобуток в степах України титанових покладів, так і їхнє збагачення - з метою відправки на свою агресивну горе-батьківщину. Оскільки без українського титану не виготовити ні бойових ракет типу "Калібр", ні літаків серії Міг-35 та СУ-35!

   Так от, СБУ лише щойно затримало росіянина федосєєва олександра, взяло під варту і повідомило про підозру за ч.3 ст.110-2 ККУ - фінансування дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу для захоплення державної слади та зміни території або державних кордонів України. Погодьтеся, що за нинішніми мірками, під час воєнної окупації, це більш ніж серйозне  звинувачення. А як все починалося та й справді приховано розгорталося, і розповідала наша публікація ще тримісячної давності. Вважаємо, що бодай частково варто її зараз нагадати, Аби затямити усім нам, наскільки необхідно бути пильним і берегти та охороняти державні інтереси України. Отже, перечитуємо ще раз:

    НЕ МОЖЕМО стверджувати, що винахід і запровадження дійсно неначе ж таємних бандитських формувань на Дніпропетровщині належать бізнесмену і недавньому власнику Демуринського тут гірничо-збагачувального комбінату михайлу шелкову, але він таки точно вніс доволі реальну і навіть творчу лепту у це паскудне діло. Але що з нього візьмеш: він громадянин росії, мешкає не десь на кулічках, а у столиці-москві на вулиці тверській. Тобто нічого хорошого й не варто було чекати від цього михайла, а ось що на шкідливе та капосне москвич здатен, так хто в цьому тут сумнівався? Уже як завіявся він сюди, на периферійну спершу залізничну станцію Демурине тоді Межівського району, а потім і побрів глибше до села Новоандріївки сусіднього ще Васильківського, так добряче насолив і попсував нерви тутешнім селянам. «Засів нам у печінки» – так казали люди. Але цю історію появи в українській глибинці ледве не олігарха з москви, котра стала прелюдією справді суто бандитської, повідаєм коротко. Буквально в останні літа Радянської влади поблизу найбільшого в Європі Просянського родовища каолінової глини раптом відкрили і поклади титанових руд. То черга розробляти їх дійшла тільки в перший рік уже нинішнього століття.

   А сталося чому так, що зумів домогтися дозволу зайнятися цим саме пан шелков з росії, власник офшорної компанії «лімпеза», зареєстрованої у Нікосії на острові Кіпр, нині ніхто не відає. Ніхто не може згадати і сказати. Зате михайло євгенович, потрапивши сюди, неждано для себе відкрив, що титановий «чорний» пісок – це, звісно, добре і обіцяє йому озолотитися. Але тут, на українських родючих чорноземах, гріх тільки ним обмежуватися. Одне діло багатства під землею, зміркував меткий москвич, а інше ті, котрі родять на її поверхні. Те й інше, коротше, бери – не хочу. Точніше на тому й іншому, навпаки, дуже захотів пан шелков примножувати свої статки. Поблизу Новоандріївки розрив величезний рудник з добутку титанових покладів, а на станції Демурине отримав ніби як у спадщину недавній цех шамотної цегли Просянського комбінату і перетворив його на збагачувальну фабрику з випуску титанового концентрату. А навкруги заодно нахапався в оренду селянських паїв по самісіньку зав'язку, уткнувши і аграрне підприємство. Не вельми панькаючись з орендодавцями, натомість ледь не на кожному кроці дошкуляючи їм. Тим паче залізши у межі і ще й третього Покровського району. Розкрутився, розвернувся, як ви зрозуміли, ого-го як! Цвів і пахнув! Та поліз президент російського олігарха пуйло з війною в Україну. І після чомусь не відразу рішучого натиску, одначе врешті-решт суд ухвалив рішення про стягнення в дохід нашої держави як гірничо-збагачувального комбінату, так і агропідприємства «кінцевого їхнього бенефіціанта-власника м. шелкова». Тільки от річ у тім, що цей шелков (на фото внизу) забажав бодай «частково» уникнути націоналізації. Не забажав, точніше, «нажите надто загребущими трудами» усе гамузом втрачати. Ні, сам він до Дніпропетровщини і не поткнувся. Дав завдання – бойове і підпільне – своїй тут довіреній особі - недавньому директору гірничо-збагачувального комбінату Дмитру Федашу «тишком-нишком сколотити бригаду», а вважайте, що банду, яка має підготувати і вивезти геть «усі рухомі активи» обох підприємств. Себто допомогти забрати йому з собою усе те майно, «яке можна забрати». Що й було слухняними бійцями «невидимого фронту» виконано…  

   Інша справа, що Офіс генерального прокурора України чи то відчув, чи одержав інформацію про майже уже доведену до фінішу оборудку, і заслав у прифронтову зону, котра майже впритул межує з окупованим Донбасом і куди мало й прослідувати підготовлене майно, десант слідчих. І що виявилося? Ще трохи, і «підпільники» готові були переправити в непідконтрольну Україною «зону бойових дій» понад 110 одиниць автомобільної і сільськогосподарської техніки та залізничних вагонів, видобувне і збагачувальне обладнання, п'ять з половиною тисяч (!)  контейнерів з готовим титановим концентратом, а також «неміряно» мінеральних добрив і півтори тисячі тонн сільгосппродукції. Якщо в американських доларах, то в купі на 150 мільйонів.