Злочин Уряду, гріх Президента, трагедія України

        У кожної людини є свої улюблені й ненависні справи. Я, наприклад, бізнесмен за професією, економіст за освітою, але дуже не люблю торгуватися. Мені психологічно це важко дається. Коли людина йде на державну службу – вважається, що вона укладає суспільну угоду, дає обіцянку ефективно слугувати своєму народові, відноситись до суспільних інтересів і коштів максимально розважливо. Якщо в тебе є неулюблена справа і ти її ігноруєш – це гріх і злочин, бо неефективність призводить до бідності і слабкості, а слабкість країни призводить до еміграції, занепаду і, зрештою, до війни.

      Цей гріх зветься марнотратство. Україна всю свою історію витрачає суспільні кошти "не на те". Але якщо раніше трагедія була неочевидною, бо ми були молодші і мали більший запас міцності, то зараз, під час війни, марнотратство влади – є третьої екзистенціальною загрозою існування української державності. Поступаючись лише загрозі збройної агресії та проблемі корумпованого правосуддя й правоохоронців.

 
 На фото: Дніпропетровська обласна рада, напроти не менша будівля ОДА, теж із сотнями працівників
У Кабінету Міністрів і у Президента ніколи не має часу і натхнення почати економити суспільні кошти. Бо це ж неприємна робота. Треба звільняти людей, які займаються непродуктивною працею. Треба карати корупціонерів, а серед них так багато друзів. Треба підтримувати приватний сектор і обмежувати державний, а радянське виховання каже робити навпаки. Треба не допускати збитки державних підприємств, а не свідомо збільшувати їх заради популістичних мотивів.

      Поясню спрощено "на пальцях" чому це трагедія всієї України. Щомісяця видатки держави Україна складають в середньому 260 млрд грн. Це видатки на війну, на пенсії, на держслужбовців, на правоохоронців, на освіту, на культуру, на обслуговування боргів і так далі. Щомісяця доходи держави Україна від податків та митних зборів складають до 70 млрд. грн. Дефіцит державного бюджету можна покривати глобально лише з двох джерел. Або боргові запозичення або емісія грошової маси. В цьому немає ніякого секрету. Му чули публічні заяви влади, що ми "збираємо" 2 млрд дол. щомісяця і просимо цивілізований світ окрім зброї, позичати нам щомісяця ще 5 млрд дол. США публічно заявляють про підтримку в обсязі 1,5 млрд на місяць і закликають ЄС до аналогічних дій і сум. Але і ці 3 міліарди доларів – це фантастично багато. І переважно це борги, які треба вертати. Не подарунок. І в середньому, поки що ми отримуєме щомісяця менші суми. Тим не менш, постає питання де взяти додаткові 100 млрд. грн. щомісяця??

        Не здивую відповіддю. Влада в широкому сенсі слова створює ці кошти "з повітря". Друкує паперові гроші, видає нічим не забезпечені кредити, позичає на внутрішньому ринку під фантастично високі відсотки. Але ж, шари не буває... Реального товару і послуг від цього більше не стає. Починаються інфляція (зростання цін) і девальвація національної валюти відносно інших валют.

        Звичайний громадянин ніяк не може провести у своїй свідомості просту паралель. Чим більше коштів держава витрачає на непродуктивні видатки, тим бідніше стає сам громадянин. Бо за свої 20 тис. грн. чи менше зарплати він нещодавно міг собі дозволити більше одягу, їжі, розваг і послуг, ніж зараз. Всі українці стають біднішими, бо Уряд не хоче зменшувати бюджетні видатки і використовує лише традиційні способи збільшення доходів.

          Що таке марнотратство у воюючій країні? Я можу перелічувати кейси без перерви цілу добу і часу не вистачить. Дам кілька прикладів з абсолютно різних секторів, які особисто спостерігаю роками.

• Навіщо Державному управлінню справами Президента готель Україна на Майдані Незалежності? Він точно користується популярністю серед туристів? Дуже прибутковий? Відповідь "ні". Ще дурне запитання: якби він був би приватним на кшталт Hilton – в ньому змогли б зручно розміститись снайпери, яки вбивали у 2014 протестуючий народ?

• Напроти на тому ж Майдані ще є готель Козацький Міністерства Оборони. Може вже забулась історія, як з того одоробла балкон відпав і вбив нещасного юнака. Чому впав? Бо все державне падає і гниє в Україні.

• Є в Україні особлива каста – казенні підприємства. 8 років точиться війна з окупантами-росіянами. Але Україна досі не виробляє власні артилерійські боєприпаси, снаряди. Це, хіба, не є свідченням абсолютної повної беспорадності сектору?

• На Львівській площі у Києві стоїть 40 років недобудований Мінкультом корпус інституту Карпенка-Карого. А на метро Лівобережна стоїть ще 40 років величезна недобудова Мінекономіки. Може, після приватизації, це майно могло б приносити податки і створювати робочі місця? Це лише здається, що недобудови не несуть витрат – вони руйнуються і знецінюються аж до витрат на демонтаж.

• Навіщо Україні державні кіностудії? У США є державні кіностудії? Смішно й думати про це. А у росії? Звісно ж є – бо так простіше їх мерзенній пропагандистській машині.

• У моїй юності був у Києві один університет. Тепер їх десятки. Але жоден київський ВУЗ не входить навіть до переліку 500 кращих учбових закладів світу. Поняття вищої освіти девальвоване. Нам точно потрібна кафедра фешн-бізнесу у державній освіті? Приватний бізнес ніяк з цим не впорається?

• Ще суперкейс – проєкт "Президентський університет" на ВДНГ, Експоцентрі. У самій ідеї сучасного ВУЗу немає нічого поганого – навпаки! Але навіщо псувати паркову зону і будувати щось нове, коли у вас стоять пустими без діла сотні тисяч квадратних метрів?! Від'їзжаєте буквально пару кілометрів і перед виїздом на одеську трасу стоїть порожня і мертва громада споруд інституту кібернетики НАН України. Готовий кампус із інфраструктурою, велика територія... Все утримується за державні кошти. Все не несе жодної користі суспільству.

• Взагалі вся Академія наук – це живий труп. Я займаюся відновлюваною енергетикою, наприклад. Хоч вбийте, не розумію сенсу існування інституту відновлюваної енергетики, ніколи не чув про жодну його ефективну розробку за 14 років у цій галузі! Зате квадратних метрів займає немало, штат 200 співробітників.

• У мене є підприємство у місті Вишневе, передмісті Києва. Поруч знаходиться державний інститут фарфоро-фаянсової промисловості. Хоча, це жарт такий. Бо там вже 20 років немає ні фарфору, ні фаянсу. І співробітників немає, окрім директора, юриста і бухгалтера з завгоспами. А збитки є, бо є витрати без доходів.

• Треба зрозуміти, що таких підприємств-примар в Україні тисячі!!! Якщо задумаєтесь – кожен згадає якесь напівмертве чи вже остаточно померле неподалік.

• А тепер про святиню із святинь влади. Навішо нам десятки тисяч слідчих поліції, прокуратури, ДБР, СБУ, БЕБ, які щоденно кошмарять бізнес? Всі ж військовозобов'язані? Можна хоч половину звільнити, бо бізнесу лишилась третина від колишнього і увага правоохоронців до кожного потроїлася? Часу немає працювати – треба документи і пояснення надавати до нескінченості. Ми, наївні, думали, якщо створили ДБР – то СБУ і поліція не будуть бізнесом займатись. А, ні. Помилялися.

• Ще є страшна сила. Зветься державна монополія. Скільки десятиріч платники податків будуть чекати, поки держава позбудеться корупційного клондайку – ПАТ "Центренерго"? Я багато років кажу – що найкраща інвестиція Уряду України була б подарувати це підприємство разом із станціями із доплатою 100 млн доларів якимсь іноземним профільним інвесторам. Бо збитки держбюджету щороку суттєво більші.

• Те ж саме можна сказати про ще сотні інших підприємств. Яке найгірше обленерго? Державне Запоріжжяобленерго, звісно ж. Які порти працюють краще – приватні чи державні? Риторичне питання.

• Я не впевнений точно, скільки людей працює у структурі Фонду державного майна. Разом з регіональними відділеннями, думаю, понад тисячу людей. За нормальної політичної волі – замість 30 років страждань і неефективності – всю приватизацію можна було б завершити за два роки і розустити цю чудову організацію як непотрібну.

• Справедливості заради, не набагато краще справи із комунальним майном. Місту Києву точно потрібні 130 комунальних аптек?

Побачив учора увечері заяву про відставку голови НБУ Кирила Шевченка. Я далекий від владних коридорів і не знаю правди, але думаю, що це може бути результатом небажання робити неконтрольовану емісію, яка призведе до руйнації економіки і подальшого зубожіння. Попереду суперскладна зима. Популізм у тарифній політиці і необхідність опалювати мільйони метрів спорожнілих державних установ лише погіршать ситуацію.

Я впевнений, що країни НАТО охоче підтримують нас у боротьбі з агресором і готові фінансувати важливі військові, інфрастуктурні і соціальні програми. Але, я переконаний, вони не готові фінансувати корупцію і неефективність. Бо ведуть боротьбу з цим в себе вдома. І не можуть до нескінченості закривати очі у нас.

         Моя консервативна оцінка, що в Україні непродуктивним трудом займається понад 1 мільйон громадян. Якщо не ампутувати вражену гангреною кінцівку – помре весь організм. Точно так само і з видатками українського державного бюджету. Він ніколи не був бюджетом розвитку, а досі лишається з багатьма пережитками радянщини.  Час нещадно різати зайве.