Актуально: Почути себе і свій народ.

      МИ Є НАРОД, ЯКОГО СИЛА НІКИМ ЗВОЙОВАНИМ ЩЕ НЕ БУЛА   (Павло Тичина)

Підготував Гервасій ЛЮШНЯ  (За матеріалами vogue.ua)

«Україна є сильною завдяки своєму народу. Маємо базуватися в майбутньому саме на людях. «Почути свій народ» — насправді це і є суть. Наш народ дуже мудрий. Я бачу Україну успішною державою, в тому числі й на європейській арені. Якщо ми послухаємо самих себе. Тобто український народ».

ЦІ ПРОРОЧІ слова, які особливо символічно звучать зараз, коли вся Україна згуртувалася в боротьбі проти російських окупантів, Василь Сліпак сказав у червні 2015 року в інтерв’ю «Громадському», за рік до своєї загибелі на фронті. Вони є свідченням не тільки його мудрості та передбачливості, а й великої любові до українських людей.

Василь Сліпак народився і виріс у Львові. В його родині ніхто не займався музикою професійно, але Василь із дитинства завжди співав. Особливо його підтримував старший брат Орест, який 1983 року, коли Василю було лише дев’ять, відвів його до легендарної львівської хорової капели «Дударик». Саме завдяки капелі та її керівникові Миколі Кацалу сформувався музичний смак і світогляд Василя Сліпака: він виріс на творах українських композиторів — Дмитра Бортнянського, Максима Березовського, Миколи Леонтовича, Олександра Кощиця — та проніс цю шану до української музики крізь усе життя.

Будучи студентом Львівської консерваторії у 19 років Василь узяв участь у відомому музичному конкурсі в Клермон-Феррані у Франції, здобувши Гран-прі та Приз глядацьких симпатій. Після цієї перемоги кар’єра молодого українського співака стрімко пішла вгору: сольні концерти у Франції, Німеччині, Польщі, а згодом, у 1997 році, він пройшов конкурс та став артистом Паризької національної опери. «Він дарує винятковий, рідкісний, нечуваний спів... Надзвичайно обдарований сопраніст, має тонкий, вміло безмежний, що просто зводить з розуму, вібрато — сповнений могутньої сили, що невідомо як вміщується у такому молодому співакові. Ніхто, здається, так не зумів би», — писала про Сліпака газета «La Montagne».

Василь Сліпак мав унікальний тембр, неймовірну харизму, яскраву зовнішність. Його хотіли бачити всюди: опера Бастилії, головний зал ЮНЕСКО в Парижі, Ковент-Гарден, Краківська опера та десятки інших театрів. Деякі твори українських композиторів європейська публіка вперше почула саме у виконанні неймовірного голосу Сліпака — і навряд чи вже колись могла забути після цього.

Василь Сліпак завжди брав участь у сучасних прочитаннях відомих творів. Так, іще 1994-го на фестивалі «Київ Музик Фест» він виконав монооперу Олександра Козаренка «П’єро мертвопетлює». Це твір на однойменний вірш українського поета-символіста Михайля Семенка. Цю монооперу Сліпак виконував багато разів поспіль на сценах у всьому світі, прославляючи як українського поета-футуриста Семенка, так і сучасного композитора Олександра Козаченка.

У 2013 році, з початком Революції гідності, Василь Сліпак очолив волонтерський рух у Франції, допомагаючи Україні, брав участь у багатьох мітингах у Парижі. У травні 2015-го вперше поїхав добровольцем на фронт, де одразу ж отримав позивний «Міф» — на честь Мефістофеля, героя своєї улюбленої опери «Фауст» Шарля Гуно. Воював під Авдіївкою. В інтерв’ю казав дуже просто: «Як чоловік, можу бути на війні, а як артист — можу робити максимальну рекламу України у Франції».

Рішення Сліпака піти на фронт привернуло увагу медіа: мовляв, «зірковий співак, який вже 20 років живе та працює у Франції, кидає кар’єру, щоб воювати на фронті». Хоча варто зазначити, що кар’єру Сліпак не кидав і продовжував співати у всьому світі, вже будучи добровольцем-воїном. Сам артист до такої уваги ставився з притаманним йому гумором.

«О Боже, Василь Сліпак — оперний співак — їде на фронт… То якась героїзація… Наші люди люблять героїзувати будь-що. Гламурний?.. А хто сказав, що Донбас не гламурний?.. Я не бачу нічого страшного в тому, щоб поміняти комфортне ліжко на бліндаж. Ми, мирні поети, співаки, письменники, вирішили приїхати сюди для підтримки. Хлопці чекають останнього бою. Щоб його виграти…» — казав Василь Сліпак уже з окопу, тримаючи в одній руці зброю, а в іншій цигарку». Це цитата з книжки Ірини Вовк «Василь Сліпак», що вийшла 2020 року у «Видавництві Фоліо» та влучно розкриває характер Сліпака.

Василь Сліпак загинув 29 червня 2016 року в бою в районі смт Луганське (Бахмутський район, Донецька область) близько 6:00, від кулі снайпера, прикриваючи товаришів із кулемета. Похований на Личаківському кладовищі у Львові. У 2017 році указом Президента України «за виняткові мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові» йому присвоєно звання «Герой України» (посмертно).

У своїх згадках друзі та колеги говорять про Василя Сліпака як про надзвичайно освічену, добру, харизматичну, веселу людину з неймовірним почуттям гумору. Він володів сімома мовами, товаришував із голлівудськими зірками та режисерами. Колеги по Паризькому театру в інтерв’ю «Радіо Свобода» зізнавалися, що «Сліпак хотів бути потрібним та не любив пусті слова», саме тому пішов захищати Україну на фронті.

Пам’ять Василя Сліпака в Україні шанують. Незабаром після смерті героя Національний банк України ввів у обіг пам’ятну монету «Василь Сліпак» номіналом 2 гривні. Ця монета входить до серії «Видатні особистості України». На ній розміщені малий державний Герб України, портрет Василя Сліпака, нотний рядок і напис: «Василь Сліпак «Міф». Українські театри щорічно проводять концерти пам’яті співака.

20 грудня минуло 50 років від дня народження Василя Сліпака, українського оперного співака (бас-баритон), соліста Паризької національної опери (Франція), учасника Революції гідності та бойових дій на Сході України, воїна-добровольця, волонтера, Героя України (1974—2016).

                                          (Газета українських селян "СІЛЬСЬКІ ВІСТІ")

Акт