Історія сьома: ЯК МИКОЛА АГАФОНОВ НЕСПОДІВАНО НАПЕРЕКІР УСІМ ТА ОБСТАВИНАМ СТВОРИВ В УКРАЇНІ ВИСОКОРЕНТАБЕЛЬНУ АГРОФІРМУ ЄВРОПЕЙСЬКОГО РІВНЯ

                 АБО ГОРТАЮЧИ СТОРІНКИ КНИГИ-БРОШУРИ

  «ЯК МИКОЛА АГАФОНОВ УНІКУЛЬНУ АГРОФІРМУ «НАУКОВА»

                          НА ДНІПРОПЕТРОВЩИНІ СТВОРИВ».

       У 1998 РОЦІ У СПІВАВТОРСТВІ З МИХАЙЛОМ СКОРИКОМ

       ЗА РАДЯНСЬКОЮ ЩЕ ТРАДИЦІЄЮ МИ ВСТИГЛИ ВИДАТИ

                КНИЖЕЧКУ ПЕРЕДОВОГО ДОСВІДУ ПІД НАЗВОЮ,

                                      ЯКУ ЩОЙНО НАВЕЛИ ВИЩЕ.

        СЬОГОДНІ Ж СПРАВДІ Є СЕНС ПЕРЕГОРНУТИ ЇЇ СТОРІНКИ.

Передмову ж до зовсім скромної книжечки написав на ті часи Президент Української Академії аграрних наук академік Михайло Зубець. У ній Миколу Агафонова він назвав «майже єдиною людиною з такими здібностями, щоб на порожньому практично місці і в до безвиході щільному, як зашморг, оточенні катастрофічного занепаду та розвалу створити наскільки дієздатне і мобільне господарство – навіть вище, ніж європейського взірця». І зіслався на статистику попереднього на той момент року, коли «Наукова», у котрій числилося 2 667 працюючих, загалом виробила продукції на 30 з лишком мільйонів гривень – за тодішнім курсом національної валюти продуктивність сягала «небаченого і нечуваного рекорду».  

Пізніше, уже в ранзі віце-прем”єр-міністра України, академік Михайло Зубець писав, що «доктор наук Микола Агафонов людина феноменальна і в науці, і в практичній діяльності». Феномен Агафонова, продовжував Зубець, це виплекана ним агрофірма з замкненим циклом вирощування і виробництва сировини до її переробки і випуску готової продукції з доданою вартістю». Таких надзвичайно високорганізованих, з сучасними науковими підходами і рішеннями господарств в Україні, мовляв, «більше, на жаль, немає». А коли ми зі Скориком готували книжку про унікальний досвід Миколи Івановича, у його господарство завітав прославлений з радянських пір і відомий тоді двічі Герой праці з Рівненської області Володимир Плютинський. Не втерпів, з власної волі приїхав він познайомитися з господарством, про яке уже складалися легенди. Якби я, мовив гість, починав своє життя заново, то  робив би усе так, як робить зараз Агафонов, але чи зміг би? І докинув: «За радянської влади Агафонов мав би уже три Зірки Героя – це я вам заявляю авторитетно».

Далі й цитуємо тепер розділ зі згаданої книги про досвід «Наукової» «Як Микола Агафонов у Таромському свою економічну програму втілював», яка була підготовлена і видана ще чверть століття тому: «Не думаємо, що такий знаний діяч сільгопвиробництва, як Володимир Плютинський, винятково лише  задля компліментів на адресу Агафонова передавав куті меду.  Оскільки чим пояснювати, що у фірмі дійсно мало не 30 тисяч гектарів угідь, а урожайність пшениці на круг сягала 55-60 центнерів? Це щось та значило, говорило і свідчило? Поза сумнівом! Далеко не кожен і цілий район похвалитися міг аналогічними показниками. Чи ось кукурудзи зібрали 85 центнерів і більше з гектара. В один нехай і кращий рік лише хліба «Наукова» виростила і зібрала 30 тисяч тонн. Або таке: хоч в господарстві 10 тисяч голів худоби утримували, з них три тисячі дійного гурту, а кормів зуміли припасти на дві зими вперед. Силосу скажімо двісті тисяч тонн. Про надої молока в попередніх публікаціях ми уже писали – більше 10 тисяч кілограмів в середньому від кожної корови».

І далі через абзац у розділі «Як Микола Агафонов у своєму господарстві зупинив спад виробництва і економічну кризу» читаємо: «Микола Іванович усі ці досягнення пояснював тим, що люди в агрофірмі трудилися багато і дуже тяжко. Влітку з п”ятої ранку і до десятої вечора у полі. На фермах навантаження сто голів худоби на двох чоловіків. Старших, куди пошлють, не було, бо кожен при ділі. І нікого не треба підганяти, тим паче вмовляти. Збанкрутілі знеосібку та зрівнялівку, поденщину, яку колись сприймали як в зайве навантаження, нахлібництво та споживацтво, котрі, немов іржу, мов на згадку залишала по собі ще учорашня колгоспно-радгоспна система, Агафонов замінив ринковими важелями. Аби люди затямили і усвідомили, що тільки власною працею і можна забезпечити собі, своїй сім”ї та своїм дітям благополуччя і безбідне та пристойне, скажемо навіть, що гідне життя. Як це і велося та ведеться у всьому світі. Соціальна справедливість для всіх здорових та працездатних в розумінні Агафонова – це можливість самих себе обробляти і годувати»…

Скажете, все це слова, слова, слова - тобто не гарантія утвердження на ділі. Цитуємо далі: «Рушійним фактором піднесення виробництва «Наукової» став суто економічний. У яких умовах опинилися учорашні розпайовані КСП? Їх одні поперед одних почали тоді «інвестувати»…  фінансово спроможні ділові кола, а фактично відверті ділки, всілякі численні посередники та комерційні рвачі. Приміром фінансували «під майбутні урожаї». Це щоб потім за безцінь забрати все гамузом вирощене і вироблене стараннями селян. Жиріли за рахунок «наділених землею пайщиків» пройдисвіти та хапуни, так звані кредитори «з несподіваними мішками грошви». А агрофірма «Наукова» вигравала тим, що вперто не йшла ані на які бартери, ні на які «еквівалентні товарообміни», тим паче з «бідовими, але не бідними» постачальниками пального чи мастил, добрив чи засобів захисту рослин і т.д. Бо в агрофірмі свої гроші спершу рахували окремо взяті орендні підрозділи та кооперативи, а потім в підсумку і вся агрофірма у своїх стосунках з «оточуючим світом».

-Кошти, ті ж позички ми спрямовуємо у конкретні програми розвитку, - розповідав Микола Агафонов, - позаяк марнотратство у нас поза законом і навіть злочин, яким воно ї є. А аграрно-земельну реформу ми використали для того, щоб віджилу й нікудишню радянську сільгосптехніку замінити на нову зарубіжного виробництва. Погляньте на німецькі трактори чи американські комбайни – це ж небо і земля. Як до речі і технологічне обладнання на фермах нинішнє не йде ні в яке порівняння з колишнім.

В результаті поки у кінці попереднього століття і на початку нинішнього розпайовані колгоспи й радгоспи стогнали від нестачі коштів, а точніше від безпардонності кредиторів, в тому числі і комерційних банків, в «Науковій» в чотири рази дешевшу від них пшеницю вирощували і у 6 – 8 разів одержували дешевше молоко. Була різниця? Отож! Отож!! Отож!!!

Повідаємо ще про одне нововведення лідера-ватажка «Наукової», яке теж ніби йшло в розріз з тодішніми тенденціями. Досить багато новоутворених аграрних товариств і фірм ударилися у створення невеликих міні-підприємств на кшталт крупорушок або й підсобних виробництв інших продуктів, а швидше напівфабрикатів. Микола Іванович одразу і рішуче відкинув цей варіант як «кустарщину, котра ні до чого бажаного не приведе».  У своїх узагальненнях його практики ми писали: «Доктор економічних наук Микола Агафонов, дуже далекоглядний організатор-практик, у тодішніх реаліях угледів для агрофірми чудову і реальну можливість  втілити власну економічну ідею – «замкнуити», а радше поєднати  в рамках своєї по-суті холдингової компанії виробництво та переробку тільки доброякісної сільськогосподарської продукції неодмінно з подальшою її реалізацією в базових регіонах певних території і з подальшим самостійним виходом на внутрішні і зовнішні продовольчі та товарні ринки»

Хіба не ясно, що було не ясно тодішнім гарячим реформаторам аграрної галузі в Україні? Бо Миколка Іванович схоже один з небагатьох збагнув, що  розпорошити чи розчленити і поодинці кинути в умови «ринкової економіки» селян – значить більшість з них завести у тупики, а не в справжні господарі землі. І Агафонов пояснював чому:

-Багатьом аграрна реформа та зміна власності на землю бачиться у нас спрощено і навіть помилково. Роздамо, мовляв, землю у приватні руки і нехай сільчани зранку й допізна товчуться та вирощують хліб та всяку іншу пашницю. Або утримують дійних корів та годують худобу і свиней на м”ясо. Виростять та вироблять – і продадуть. А кому переробляти вирощене й вироблене до рівня вимог сучасних продовольчих ринків непримінно знайдеться. Отак і в цьому випадку поналипали до невтомних та працьовитих селян рясно, мов реп”яхи, усілякі посередники та комерсанти, фірми і фірмочки. Присмокталися, як ті п”явки, щоб скупляти усе валом за копійки і потім самим «варити гроші»…

Коротше агрофірма «Наукова» в усякому випадку першою мінімум на Дніпропетровщині зі своєю готовою товарною продукцією була конкурентною  там, де вимоги споживачів до продовольства та надто жорсткі «правила гри» ринкових взаємин мало шансів залишали «куркулям ще доісторичних зразків» А якщо брати курс на фермерський  рух, то навпаки досвід «Наукової» вчив, що слабких та розрізнених сільських товаровиробників так чи інакше, рано чи пізно лише і прийме незалежна Україна.

Забігаючи трішки наперед, повідомимо: така «моя політики», як говорив сам Агафонова, обернулася й тим, що його фірма не тільки створювала власні переробні потужності, а й підбирала під себе в минулому радянські, які одначе у вирі реформ та суперечливих тоді перетворень випадали з сідел і вибували з числа спроможних протистояти руйнаціям і вистояти наперекір буремним випробуванням. Та про це в наступній історії про Миколу Івановича Агафонов.

                                            Отож далі буде.

                                                                    Микола НЕЧИПОРЕНКО.