Історія восьма: ЯК МИКОЛА АГАФОНОВ РЯТУВАВ ПЕРЕРОБНУ ГАЛУЗЬ В ОБЛАСТІ ТА ЗАХИЩАВ УКРАЇНУ ВІД БАНАНОВОЇ ОКУПАЦІЇ

ПРИВОДІВ ЗАХОПЛЮВАТИСЯ, ДИВУВАТИСЯ, ВРАЖАТИСЯ АГРОФІРМОЮ «НАУКОВА», ЯК ВИ УЖЕ ПЕРЕКОНАЛИСЯ З ПОПЕРЕДНІХ ІСТОРІЙ, БУЛО БІЛЬШ, НІЖ ДОСТАТНЬО. БІЛЬШЕ, ЗРЕШТОЮ, НІЖ ТРЕБА. ОДНАЧЕ СПІВАВТОРУ НАШИХ ДАВНІХ УЗАГАЛЬНЕНЬ ПРАКТИКИ ТА ДОСВІДУ МИКОЛИ АГАФОНОВА, ПРО ЯКІ ТАКОЖ УЖЕ ЙШЛА МОВА, МИХАЙЛУ СКОРИКУ НЕ ДАВАЛО СПОКОЮ ТЕ, ЩО ФІРМА БУЛА І ЗАЛИШАЛАСЯ ПРИТЧЕЮ ВО ЯЗИЦЕХ З ОДНОЇ-ЄДИНОЇ ПРИЧИНИ І ЗОВСІМ НЕ ПОВ»ЯЗАНОЮ З ЇЇ ОРИГІНАЛЬНІСТЮ ТА НЕПЕРЕСІЧНІСТЮ. ОТОЧУЮЧИМ НІБИ НЕВТЯМКИ БУЛО, ПИСАВ МИХАЙЛО ТИХОНОВИЧ, НАВІЩО ВОНА ПОГЛИНАЄ, ОТОЖ ПРИЄДНУЄ І ПРИЄДНУЄ ДО СЕБЕ ОДИН ЗА ОДНИМ НАВКОЛИШНІ РАДГОСПИ? СКІЛЬКИ МОЖНА? ТИМ ПАЧЕ ЩО ПРИЄДНАНІ НА ЦЕ РЕАГУВАТИ ПО-РІЗНОМУ І НЕ ЗАВЖДИ ПРИВІТНО. ХАЙ У КОЛИШНІЙ ДОБИТІЙ ДО РУЧКИ «ЖОВТНЕВІЙ РЕВОЛЮЦІЇ» ЛЮДИ ПЛАКАЛИ МАЛО НЕ ВІД ЩАСТЯ, КОЛИ ПОЧАЛОСЯ РОЗОРЮВАННЯ ПОРОСЛИХ ДО ПОЯСУ БУР»ЯНАМИ ПОЛІВ, ТА У КОЛИШНЬОМУ РАДГОСПІ ІМ. ОРДЖОНІКІДЗЕ ЛЮДИ З УСІХ СИЛ УПИРАЛИСЯ І НЕ СПІШИЛИ «ДОБРОВІЛЬНО»-ПРИМУСОВО ЗДПВАТИСЯ У ПОЛОН «НАУКОВІЙ».

ТО МОЖНА ЛИШЕ УЯВЛЯТИ, СКІЛЬКИ ГВАЛТУ Й КРИКУ, ОБУРЕНЬ ТА СПРОТИВУ ГУЧНО ЗДІЙНЯЛОСЯ І БУРХЛИВО ЗАВИРУВАЛО, ЯК МИКОЛА АГАФОНОВ ДО СВОЄЇ АГРОФІРМИ ПОЧАВ ПРИЄДНУВАТИ І ПЕРЕРОБНІ ПІДПРИЄМСТВА ТАК ЗВАНОЇ МІСЦЕВОЇ ХАРЧОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ. ПРИМІРОМ РЕАЛБАЗУ ХЛІБОПРОДУКТІВ, КОЛИШНІЙ КОНСЕРВНИЙ ЗАВОД «ПРОГРЕС», ХОЛОДОКОМБІНАТ І НАВІТЬ ЛІКЕРО-ГОРІЛЬЧАНИЙ ЗАВОД. ДЕЯКІ ДОСІ НІБИ ГОРДІ Й ПОТУЖНІ КОМБІНАТИ ПОТІМ ЗАПИСУВАЛИСЯ В «ЖИВУ» ЧЕРГУ, ЩОБ АГРОФІРМА «ЗОГЛЯНУЛАСЯ І НАД ЇХНЬОЮ ДОЛЕЮ». 

А воно ж насправді не від хорошого життя недавні радянські комбінати і заводи та фабрики харчопрому, як їхню галузь величали, охоче погоджувалися «іти в прийми» до «Наукової». В 90-ті роки минулого століття вони разом з підприємствами легкої промисловості в лічені місяці оберталися в банкрутів. Це окрема тема для розмови, бо переважно штучно й навмисне новоявлені українські бізнесові структури і ділки спільно, до речі, з тодішніми «високими» посадовцями з органів місцевої державної, виконавчої та представницької влади цілі схеми вигадували, фатальні пастки всюди розставляли, аби лишень садити на мілину ще недавно благополучні трудові колективи. І розтягувати далі їхні потужності та їхнє майно за безцінь та збагачуватися самим немов на дріжджах – «роздержавлювати» та привласнювати. Як от приміром у Дніпрі-Дніпропетровську багато літ поспіль процвітав знаменитий м»ясокомбінат – процвітав і горя не знав. А тут раптом гоп-стоп – невдаха. Неплатеспроможний. Обігові кошти з нього немов вітром видуло. То нехай собі як знають подібні «жертви» перебудови і «ринкових» перетворень – божеволіють і конають?

В подібній ситуації у сусідньому Дніпродзержинську (нині Кам»янське)  опинився міський молокозавод. Досі претензій до нього ніби не виникало. Бо виробляло  пастеризоване молоко, різні кефіри, ряжанки і сметану, вершкове масло та вершки, котрі всіх влаштовували. На їх якість та поживність скарг не надходило. Поки грім не грякнув серед ясного неба: виробництво занепало мовляв до такого рівня, що «окупитися не може, і квит». А справа в тім, що на цей молокозавод здавала свою продукцію аграрна фірма Миколи Агафонова «Наукова». То що, її тепер елітне молоко «в особливо великих кількостях» не годилося, щоб виробляти більш ніж бездоганну продукцію?

-Коли Микола Іванович запропонував приєднуватися до його фірми, ми ніскілечки не вагалися, - розповідала Михайлу Скорику директорка заводу Раїса Алексєєва. – Куди нам вагатися було, якщо самотужки врятуватися від банкрутства ніяк би і нізащо не змогли б. Адже мало того, що Агафонов з усіма астрономічними на той момент боргами викупив завод, але ще й відразу взяв 5 мільйонів гривень кредиту, аби негайно, не відкладаючи у довгу шухляду, приступати до реконструкції заводу.

І у 1998 році Скорик писав: «Переоснащували завод в два етапи. Кожен тривав півтора-два місяці, коли всі гуртом працювали у дві зміни. Тепер тут, по-перше, забули про скляну тару, як про страхітливий сон. Оснастили цехи, по-друге, наскільки сучасними механізмами та автоматами, що підприємство серед молокозаводів регіону зараз попереду всіх. Або казати можна навпаки – всі залишилися позаду. Молоко пастеризоване, кефіри і ряжанки випускати почали на агрегатах шведської фірми «Альфа-Лаваль» - значить в стерильних пакетах одноразового використання.

А особливо ж неповторної привабливості для споживачів завод набув, коли пішов і на співробітництво зі знаменитою на весь світ американською фірмою «Корона». Запущено кілька новітніх для України ліній, які випускають велику гаму продукції – понад тридцять найменувань. Передусім це йогурти з різноманітними фруктовими наповнювачами – з полуницями, апельсинами, персиками, малиною та вишнями і черешнями. Ще сметану «Царську», соки і суміші всілякі. І все у гігієнічних полістирольних «склянках», надто зручних та надійних і практичних. Хоч навіть американські колеги з подивом відкрили, що одначе не лише гарна, навіть вишукана упаковка відтоді робила привабливим завод для покупців, а в першу чергу його якісна, поживна і смачна продукція. Те, чим досі хизувався пихатий світ у Європі та за океаном, для українців виявилося «не тільки святим горшки ліпити»

Ви не повірите, але від європейських колег Микола Агафонов, як це він розповідав нам сам, почув, що «кращих від українських продуктів харчування насправді ніде немає». Правда, додавали, що отож якщо захочемо випускати «не для плану, а для людей, так нам і рівних не знайти». Микола Іванович отож випускав для людей. І директорка Дніпродзержинського молокозаводу Раїса Алексєєва хвалилася, що в торгівлі продукцію розбирали миттю – воїстино вихвачували з рук. А нарікали на одне. На те, що мало завозять.

Та цей розділ про Миколу Агафонова буде не повним, якщо не згадаємо про цілий каскад овочесховищ, котрий існував колись у Дніпропетровську по вулиці Героїв Сталінграда. В купі їх усі називали овочевою базою – пригадуєте? А як не пригадати, коли до них так чи інакше були причетні усі городяни. Тим паче підприємства міста, оскільки сховища по-перше будувалися за рахунок промислових «гігантів» та «китів», а по-друге і наповнювалися силами їхніх робітників, бо так звані шефи з міста були причетні і до вирощування овочів, і до їх збирання. На заготівлю картоплі, капусти, огірків, помідорів, буряків, цибулі та морки і так далі за «рознарядками» і «графіками» зривами людей з металургійних та машинобудівних і інших цехів – їх і називали шефами селян. Коротше все місто закладало у холодильні камери вітамінну продукцію, і солили та квасили, маринували, заготовляючи на всі прийдешні зими. Адже задля цього свого часу навколо обласного центру і було створено трест овоче-молочних радгоспів – годувати мільйоне робітниче місто. І от цей трест луснув, як мильна булька, в тому числі виходить і за участю Миколи Агафонова, творця агрофірми, а овочесховища на Героїв Сталінграда містяни й озирнутися не встигли, як розкупили-розтягли комерсанти. І мов змовившись, один поперед одного заходилися горами завозити заморські екзотичні «тропічні» овочі та фрукти на зразок бананів, апельсин та мандарин і всього іншого подібного. У нас наче одразу перестали родити власні ті ж помідори чи сині баклажани, кабачки і дині та груші…

І ось що писав у1998 році наш колега Михайло Скорик: «Як виклик чи й протест стосовно того, що коїлося після розвалів колишніх овоче-молочних радгоспів, котрі ще недавно щільним кільцем огортали Дніпро, а тепер же все одно,  що зникли в провальній ямі, появляється підприємство «Холод» - також одна з колишніх овочевих баз, але вчасно викуплена агрофірмою «Наукова». І мов оточена полоном бананових звалищ займалася винятково вирощуванням та заготівлею і переробкою вітчизняної вітамінної продукції. Як не намагалися українського сільського товаровиробника заштовхати подалі з очей і зробити  ледве не зайвим у рідній країні, та Микола Агафонов зумів вчинити цій згубній тенденції гідний опір. Спершу невеличкий консервний цех перетворився дуже швидко, немов за помахом чарівної палички, на цілком сучасний завод. Технологічне обладнання переважно угорське, але не тільки. Є лінії переробки за передовими мірками інших країн і фірм. Однак готується консервація за рецептами суто українськими. Все перероблене чисте і свіже, неначе зірване з грядки щойно, але ретельно й дбайливо вимите. На стелажах у скляній тарі консервовані в мариновані огірки, помідори, сині баклажани та перець, також томатні соки і напої, фруктові повидла і джеми. Що тут тільки не зберігається під пильним наглядом і доглядом колективу на чолі з Валерієм П ухарєвим!»

А нам, пригадується, Валерій Валентинович розповідав наступне:

-Працюють у нас головним чином жінки, і всі як одна признаються, що самотужки у домашніх умовах не можуть кращої консервації заготувати в зиму для своєї сім»ї…

Важко, певно, у це повірити, та розшукайте старожилів і вони вам твердо засвідчать: що правда, то правда. Що було, то було!

                                                                 Микола НЕЧИПОРЕНКО.