В Царичанці пройшли ігри Кубка пам’яті воїна ЗСУ і тренера з волейболу Валерія Давиденка

Григорій Давиденко 25.05.2026 2165

{"uk":"

$\"Немає$ <\/p>

Перед Днем Героїв, 22 травня, в спортзалі Царичанської дитячо-юнацької спортивної школи кипіли справжні волейбольні пристрасті. Чотири команди юних майстрів летючого м’яча боролися за запроваджений Царичанською селищною радою, котру очолює Геннадій Сумський, перехідний Кубок пам’яті тренера з волейболу і воїна ЗСУ Валерія Давиденка (на фото). Під час урочистого відкриття турніру тренер Царичанської ДЮСШ Людмила Макатуха наголосила:<\/p>

- Валерій Васильович з 2001 року, після закінчення Дніпропетровського інституту фізичної культури, майже два десятки літ відпрацював тренером Царичанської ДЮСШ. Вів волейбольні групи хлопців, а спочатку і дівчат, мав хист справжнього наставника для юного покоління. Був для них справжнім наставником, учив перемагати, інколи і через біль, і у всіх життєвих ситуаціях завжди вести себе гідно. Чимало років його вихованці постійно виборювали призові місця в першості Дніпропетровської області, примножували давню спортивну славу Приорілля. Зокрема Валерій Давиденко виховав кандидатів у майстри спорту з волейболу Артема Нестеренка, Володимира Макатуху, гравця команди «Поліція охорони Тернополя», відомих волейболістів Дмитра Сливку, Олександра Сергієнка, Олексія Хоменка та інших. А в 2022-році, в 44-річному віці, добровільно став на захист України.<\/p>

$\"\"$ <\/p>

На фото: тренер Царичанської ДЮСШ Валерій Давиденко (справа) з колегами та юними вихованцями 1998 - 1999 років народження, переможцями Чемпіонату Дніпропетровської області 2011 року<\/p>

Потім автор цих рядків, рідний дядько Валерія Васильовича, коротко розповів про бойовий шлях старшого солдата 63-ї Окремої механізованої бригади, яку заслужено іменують «Сталеві Леви», кулеметника Валерія Давиденка:<\/p>

- Після навчального центру Валерій Васильович пройшов добру школу злагодження в досвідченого командира відділення 107-го батальйону Володимира Лютого, чимало корисних порад отримав телефоном від свого друга по волейбольній команді, снайпера ЗСУ Віктора Петренка. Тож на бойових позиціях вони з побратимами працювали так, як діє добре зіграна команда на волейбольному майданчику. В квітні 2024-го В. Давиденко сповістив телефоном: «За рік, що я тут, на Лиманському напрямку, ми не відступили з позицій ні на метр, стоїмо, фактично, на одному місці. А ворог ні БК, ні свою орду не жаліє, кидає в атаки, он її стільки лежить і в Серебрянському лісі, і в посадках... Не знаю, як буде далі, та гріє душу думка, що недарма я тут, на Лиманському напрямку. З побратимами «Святом», «Карпом», «Форелькою», «Драконом», досвідченим нашим командиром відділення Володимиром Лютим <\/span>довелося попрацювати задля мінусу окупантів. Основне для мене - вибити цих варварів з рідної землі, щоб Україна була вільною. Поряд з нами воює Інтернаціональний легіон, індуси, бразильці, прибалти, а наші дехто вдома, по хатках ховаються. Ми переможемо рашистів тоді, коли кожен чоловік візьме зброю до рук. Як латиші у 1918-1921 роках, їх 10 % населення стало в стрій, і відігнали московську орду. Та й ми вже 11-й рік відбиваємося, але треба ще».<\/p>

Біля десяти разів Валерію Давиденку вдавалося виходити із, здавалося б, абсолютно безнадійних ситуацій на полі бою. Якось заступили на позиції на дві доби, але заміні не вдалося вчасно прибути. А на третю добу на позиціях наші воїни, сімома автоматами, із уже розрядженою рацією, відбивалися, майже в оточенні, від тривалої атаки півсотні окупантів. Як розповів Валерій Васильович, вони тоді вже й переглянулися, мовчки попрощалися один з одним, розуміючи очевидну безвихідь становища, але вирішили стояти до кінця... <\/span>І раптом сталося диво: рація включилася, командир встиг передати координати ворога. І друзі-мінометники почали ювелірно точно класти міни, «розриваючи» вороже кільце для порятунку оточених бійців. <\/span>І сьогодні село Діброва біля Лиману, яке захищав і де отримав тяжке поранення голови Валерій Давиденко, в руках Збройних Сил України. Вам усім доброго здоров’я, міцності духу і щасливого життя на вільній українській землі.<\/p>

$\"\"$ $\"\"$