Український цукор в Європі уже не зайвий. Але чи впорається з викликами вітчизняна цукрова галузь?

Ціна, погода чи війна? Що найбільше вплинуло на скорочення площ під цукровими буряками в Україні?

Яна Кавушевська: На рекордно низькі площі посівів цукрових буряків цього року вплинув комплекс факторів. Серед ключових причин — насамперед низька ціна на цукор. Низхідний ціновий тренд спостерігається як в Україні, так і на світовому ринку вже протягом двох років. Однак в Україні ціна вже давно перебуває нижче рівня, який забезпечує економічну доцільність виробництва.

Для порівняння: якщо у травні 2023 року гуртова ціна цукру становила близько 29 грн/кг, у травні 2025 року — 26 грн/кг, то у травні цього року вона ледве досягала 22 грн/кг. А це фактично рівень 2022 року. Це при тому, що, як ви розумієте, за останні чотири роки суттєво зросли витрати на вирощування та переробку, зокрема пальне, добрива, засоби захисту рослин, енергоносії та оплату праці. 

Паралельно інші сільгоспкультури, які конкурують із цукровими буряками в сівозміні, демонструють кращу рентабельність. Тому фермери переорієнтовуються на них.

Чому аграрії загалом відмовляються від вирощування цукрових буряків?

Яна Кавушевська: Відомо, що цукрові буряки — одна з найбільш складних і капіталомістких культур у рослинництві. Вона потребує значних інвестицій на гектар, які повертаються щонайменше через рік. Підготовка ґрунту розпочинається ще восени, а дохід виробник отримує лише після переробки буряків на цукор наступної осені.

Крім того, в умовах війни аграрії стикаються з додатковими ризиками, включно з можливим пошкодженням або знищенням посівів через обстріли. Тому господарствам простіше віддати перевагу менш капіталомістким культурам із коротшим виробничим циклом, таким як соняшник, який має стабільний попит і широкий ринок збуту.

Водночас цукровий буряк залишається важливою культурою для сівозміни та диверсифікації виробництва у фермерів, особливо в умовах війни. Саме тому після відкриття європейського ринку у 2023-2024 роках аграрії активно збільшували площі посівів, а виробництво цукру в Україні майже вдвічі перевищувало внутрішнє споживання.

Однак потім ринкова ситуація змінилася — світ зіткнувся з профіцитом. Високий урожай буряку та перевиробництво у Європейському Союзі підштовхнули до повернення квот на імпорт українського цукру. Відповідно, український експорт до ЄС суттєво скоротився. Одночасно експорт на світовий ринок (який зазвичай реалізується через порти) сповнений логістичних обмежень і ризиків, які на тлі низьких цін ставлять його економічну доцільність під сумнів.

Як результат — маємо суттєве скорочення площ під цукровими буряками. Водночас, як я можу судити, більшість досвідчених агровиробників не відмовилися від культури повністю, а лише скоротили посівні площі, зберігаючи буряк у своїх сівозмінах.

Які регіони сьогодні практично не вирощують цукровий буряк і чому?

Яна Кавушевська: В Україні є регіони, де цукрові буряки не вирощуються вже багато років через відсутність цукрових заводів. Йдеться, наприклад, про Дніпропетровську та Миколаївську області.

На Сумщині посіви збереглися, але в дуже обмежених обсягах, а врожай переважно транспортується на переробку до сусідніх областей. Повністю відсутні посіви буряку на Харківщині, хоча там є цукрові заводи. На жаль, після початку повномасштабного вторгнення ці підприємства не здійснюють виробничої діяльності.

Чи були цього року проблеми із забезпеченням насінням?

Яна Кавушевська: До складу «Укрцукру» як асоційовані члени входять провідні насіннєві компанії — KWS, Betaseed, які забезпечують український ринок сучасними високопродуктивними гібридами. І я не чула від них про якісь суттєві проблеми з постачанням цьогоріч. Тож не думаю, що питання наявності насіння стало якимось фактором скорочення площ.

Які ваші прогнози щодо виробництва цукру цього сезону?

Яна Кавушевська: За оцінками нашої асоціації, які дещо відрізняються від офіційних даних Міністерства економіки, цьогоріч цукровими буряками засіяно близько 162 тис. га. Виходячи з цих площ, наш початковий прогноз виробництва цукру становить близько 1,2 млн т.

Однак протягом квітня посіви зазнали негативного впливу кількох хвиль заморозків, а у травні — пилових бур. В окремих регіонах пошкодження були досить суттєвими, і наразі ми оцінюємо масштаби втрат. Однак уже зараз можна сказати, що погодні умови знижують імовірність повторення рекордних показників урожайності минулого року. Тому не відкидаємо, що прогноз виробництва буде переглянуто в бік зменшення.

Щодо внутрішнього ринку, то після початку повномасштабної війни споживання цукру в Україні скоротилося приблизно до 900 тис. т на рік. Сьогодні ми спостерігаємо подальше зниження — до близько 800 тис. т.

Однак навіть за консервативним сценарієм виробництва український ринок буде повністю забезпечений цукром. До того ж збережеться експортний потенціал галузі.

Питання сьогодні полягає не стільки в забезпеченні внутрішнього споживання, а в тому, щоб українські виробники мали економічні умови для збереження виробництва в середньо- і довгостроковій перспективі.

А яка ситуація з посівами цукрових буряків у Європі?

Яна Кавушевська: Площі під цукровим буряком у Європі теж скорочуються другий рік поспіль як реакція на падіння ціни. Остаточні дані ще не оприлюднені, однак, за попередніми оцінками, загальне скорочення посівних площ у ЄС складе близько 9% до минулого року. 

Водночас несприятливі погодні умови викликають занепокоєння майбутнім урожаєм. За даними GlobalData, кількість опадів у регіонах вирощування цукрових буряків у ЄС наразі на 28% нижча за середній рівень. Найбільший дефіцит вологи спостерігається у Бельгії (-93%), Нідерландах (-77%) та Великій Британії (-80%). Винятком є Франція із показником +18%. 

До того ж європейські виробники дедалі більше занепокоєні стрімким поширенням попелиці, яка є переносником вірусної жовтяниці буряків. У 2020 році подібний обсяг поширення цієї хвороби у Великій Британії призвів до втрати близько чверті врожаю цукрових буряків. Чи повториться такий сценарій цього року, говорити зарано, однак ризики для врожаю та виробництва цукру в Європі поки залишаються високими.

Падіння ринкових цін на цукор у ЄС спричинило зменшення обсягів переробки. Виробники скорочують площі під цукровими буряками. Як це вплине на Україну, зокрема на експорт цукру?

Яна Кавушевська: У Європі, як і в Україні, торік був дуже хороший урожай цукрових буряків, відповідно, європейські виробники виробили достатньо цукру для задоволення внутрішніх потреб. До того ж у ЄС діють угоди, які уможливлюють імпорт цукру з третіх країн. Так, крім квоти на української цукор, у ЄС є квота на цукор із Балкан, Центральної Америки, В’єтнаму тощо. Є квота на імпорт цукру в межах Меркосур. Це так звані TRQ — Tariff Rate Quotas. Крім того, в ЄС діє механізм IPR — Inward Processing Relief, у межах якого можливо імпортувати цукор із третіх країн поза межами чинних тарифних квот, без сплати мита та ПДВ, за умови його подальшої переробки в ЄС і реекспорту у вигляді готової продукції (кондитерські вироби, шоколад, напої тощо). І доки європейці концентрувались на українському цукрі, вважаючи, що саме великі обсяги імпорту з України дестабілізують ринок ЄС, насправді в межах механізму IPR до ЄС їхали обсяги цукру, неспівставно більші за українські. 

Так, якщо у 2024/25 МР до ЄС було імпортовано 622 тис. т цукру з різних країн у межах квот, то за IPR у цей же період заїхало 742 тис. т. За 6 місяців 2025/26 МР імпортовано 410 тис. т цукру за квотами і 478 тис. т у межах режиму IPR.

Під тиском європейських виробників цукру та буряківників Європейська комісія оголосила про тимчасове призупинення (відтермінування) режиму IPR для сирцевого тростинного цукру з 1 травня 2026 року. Без сумніву, це перемога європейських виробників, яка, поряд зі зменшенням виробництва в результаті скорочення площ, дає підстави сподіватись на стабілізацію ситуації на європейському ринку. Наразі ЄС продовжує імпортувати цукор у межах квот (TRQ) та білий цукор за IPR, на який заборона не поширюється.

Що далі буде з українською квотою, коли її переглядатимуть?

Яна Кавушевська: Угодою про асоціацію Україна — ЄС передбачено, що квоти переглядатимуться кожні 5 років, тож перегляд фактично мав бути 2022 року. Але у зв’язку з повномасштабною війною і запровадженням режиму ATM терміни змістились, тому перегляд квот очікується з 1 січня 2028 року. Водночас, якщо Україна пришвидшено інтегрується в ЄС, як сьогодні йдеться, то, можливо, є шанс взагалі повернутись до режиму вільної торгівлі цукром.

Наразі ж ми маємо квоту на експорт до ЄС на рівні 100 тис. т цукру на календарний рік. Цей обсяг розподілений між виробниками пропорційно частці у виробництві протягом останнього сезону. Це зроблено для того, аби експорт був максимально збалансованим і одночасно не створював проблем для європейців, коли в один момент на митну територію ЄС заїжджає 100 тис. т цукру. А так кожен виробник знає, що він має квоту і гарантовано свій обсяг вивезе, тож йому немає сенсу поспішати. З іншого боку, європейські виробники продукції, які використовують цукор у своїх виробництвах, зазвичай не закуповують весь річний обсяг одномоментно, а купують щомісячно або щоквартально. Завдяки механізму розподілу квот у наших виробників з’явилася можливість підписувати прямі контракти з покупцями-виробниками в Європі, поступово постачаючи їм необхідні обсяги цукру. Це дозволяє Україні бути більш глибоко інтегрованою в ланцюги постачання в Європі, що для нас є великим здобутком.

Тож, з огляду на весь комплекс чинників, можна сподіватись, що український цукор не буде зайвим у Європі, і квоту буде реалізовано повною мірою.

Чи відкриває Україна нові цукрові ринки?

Яна Кавушевська: Основним покупцем українського цукру сьогодні є країни Близького Сходу, які за результатами 9 місяців 2025/26 МР формують 50% від загального експорту цукру. Частка ЄС в експорті становить 18%, Балканських країн – не членів ЄС — 11%. Останніми місяцями активно зростає експорт до країн Середньої Азії, передусім Узбекистану. Вони вже випередили Балкани, сформувавши 14% експорту.

Не зовсім коректно буде називати Узбекистан новим ринком для українського цукру, оскільки раніше, десь до 2019 року, це був один із наших основних ринків. Однак останні 7 років через значні логістичні витрати експортувати український цукор туди було недоцільно. Ринок Узбекистану поступово був розподілений між цукром із росії та рафінерій ОАЕ. Однак через блокування Ормузу і ситуації у протоці виникли проблеми із доставкою цукру з того регіону, і український цукор отримав можливість компенсувати нестачу на узбецькому ринку.

Наскільки це може бути довготривала історія — важко сказати. Але сьогодні це непогана можливість для українських експортерів.

Які зараз найнагальніші проблеми цукрової галузі?

Яна Кавушевська: Сьогодні перед цукровою галуззю України стоїть низка серйозних викликів, від подолання яких залежить її подальше існування та розвиток.

Окрім тривалого періоду низьких цін на цукор, які вже не забезпечують достатньої економічної мотивації для виробництва, надзвичайно гострою залишається проблема кадрового забезпечення. Виробництво цукру — це складний високотехнологічний процес, що потребує  вузькопрофільних фахівців із багаторічним практичним досвідом. Водночас система підготовки таких кадрів в Україні фактично відсутня, а швидко замінити їх на ринку праці, зокрема іммігрантами, неможливо.

Особливість цукрової галузі також полягає й у сезонному характері роботи заводів. Період переробки триває лише 3–4 місяці на рік, тоді як у міжсезоння персонал здійснює ремонти, модернізацію обладнання та підготовку підприємств до нового виробничого циклу. Частина працівників також залучена до роботи на інших підприємствах агропромислового комплексу.

У зв’язку з нещодавно затвердженими змінами до порядку бронювання військовозобов’язаних виникає ризик втрати частини ключових спеціалістів. З огляду на складну економічну ситуацію в галузі штатна чисельність підприємств уже максимально оптимізована, тому навіть вибуття відносно невеликої кількості профільних працівників може поставити сезон переробки буряку під загрозу.

Другим важливим питанням є забезпечення цукрових заводів природним газом у період переробки буряків. Часто в українських реаліях увага зосереджується на можливих перебоях із електропостачанням, однак для більшості цукрових заводів критичним ресурсом є саме природний газ. Електроенергія потрібна їм лише на момент пуску, надалі вони самі себе забезпечують енергією, працюючи в острівному режимі. Натомість без стабільного постачання газу більшість заводів не зможуть здійснювати виробничий процес.

Сьогодні підприємства вже контрактують необхідні обсяги ресурсу, однак будь-які проблеми з його фізичною наявністю в газотранспортній системі в сезон переробки можуть поставити виробництво під загрозу.

По обох питаннях ми розраховуємо на конструктивний діалог із профільними міністерствами (економіки, оборони, енергетики) та іншими органами влади. Йдеться не лише про підтримку окремої агрохарчової галузі. Цукор належить до соціально значущих товарів, а цукрова галузь за останні три маркетингові роки забезпечила близько $1 млрд експортної виручки для країни.

Крім того, український цукор уже сьогодні зміцнює економічну присутність України на таких важливих для неї напрямках як ринки Близького Сходу, а в перспективі може відігравати важливу роль у забезпеченні продовольчої безпеки Європейського Союзу. Тому важливо створити умови, за яких галузь зможе не лише зберегти виробничі потужності, а й продовжити нарощувати свій потенціал.

Яких цін на цукор варто очікувати споживачам?

Яна Кавушевська: Як ми говорили на початку розмови, сьогодні ринкова ситуація склалася таким чином, що ціна на цукор перебуває нижче економічно обґрунтованого рівня. При цьому витрати на вирощування буряків і виробництво цукру за останні роки суттєво зросли.

Ми сподіваємося на відновлення ціни до справедливого рівня, який дозволить виробникам не лише покривати витрати, а й інвестувати у наступний виробничий цикл. Для галузі справедлива ціна — це собівартість виробництва плюс мінімальна рентабельність, необхідна для розвитку.

Якщо ж тривалий час зберігатиметься нинішній рівень цін, Україна ризикує втратити значну частину виробничого потенціалу цукрової галузі. Це вже питання не лише економіки окремих підприємств, а й продовольчої безпеки та експортних можливостей держави.

Для порівняння: сьогодні пляшка мінеральної води коштує дорожче за кілограм цукру, хоча рівень витрат і складність виробництва цих продуктів є неспівставними.

Дякую за розмову!

Вікторія Полевик, AgroPortal.ua