В Царичанці пройшли ігри Кубка пам'яті воїна ЗСУ, тренера з волейболу Валерія Давиденка

   Перед Днем Героїв, 22 травня, в спортзалі Царичанської дитячо-юнацької спортивної школи кипіли справжні волейбольні пристрасті. Чотири команди юних майстрів летючого м’яча боролися за запроваджений Царичанською селищною радою, котру очолює Геннадій Сумський, перехідний Кубок пам’яті тренера з волейболу і воїна ЗСУ Валерія Давиденка (на фото). Під час урочистого відкриття турніру тренер Царичанської ДЮСШ Людмила Макатуха наголосила:

   - Валерій Васильович з 2001 року, після закінчення Дніпропетровського інституту фізичної культури, майже два десятки літ відпрацював тренером Царичанської ДЮСШ. Вів волейбольні групи хлопців, а спочатку і дівчат, мав хист справжнього наставника для юного покоління. Був для них майстром гри, учив перемагати, інколи і через біль, та у всіх життєвих ситуаціях завжди вести себе гідно. Чимало років його вихованці постійно виборювали призові місця в першості Дніпропетровської області, примножували давню спортивну славу Приорілля. Зокрема Валерій Давиденко виховав кандидатів у майстри спорту з волейболу Артема Нестеренка, Володимира Макатуху, гравця команди «Поліція охорони Тернополя», відомих волейболістів Дмитра Сливку, Олександра Сергієнка, Олексія Хоменка та інших. А в 2022-році, в 44-річному віці, добровільно став на захист України.

   Потім автор цих рядків, рідний дядько Валерія Васильовича, коротко розповів про бойовий шлях старшого солдата 63-ї Окремої механізованої бригади, яку заслужено іменують «Сталеві Леви», кулеметника Валерія Давиденка:

   - Після навчального центру Валерій Васильович пройшов добру школу злагодження в досвідченого командира відділення 107-го батальйону Володимира Лютого, чимало корисних порад отримав телефоном від свого друга по волейбольній команді, снайпера ЗСУ Віктора Петренка. Тож на бойових позиціях вони з побратимами працювали так, як діє добре зіграна команда на волейбольному майданчику. В квітні 2024-го В. Давиденко сповістив телефоном: «За рік, що я тут, на Лиманському напрямку, ми не відступили з позицій ні на метр, стоїмо, фактично, на одному місці. А ворог ні БК, ні свою орду не жаліє, кидає в атаки, он її стільки лежить і в Серебрянському лісі, і в посадках... Не знаю, як буде далі, та гріє душу думка, що недарма я тут, на Лиманському напрямку. З побратимами «Святом», «Карпом», «Форелькою», «Драконом», досвідченим нашим командиром відділення Володимиром Лютим довелося попрацювати задля мінусу окупантів. Основне для мене - вибити цих варварів з рідної землі, щоб Україна була вільною. Поряд з нами воює Інтернаціональний легіон, індуси, бразильці, прибалти, а наші дехто вдома, по хатках ховаються. Ми переможемо рашистів тоді, коли кожен чоловік візьме зброю до рук. Як латиші у 1918-1921 роках, їх 10 % населення стало в стрій, і відігнали московську орду. Та й ми вже 11-й рік відбиваємося, але треба ще».

   Біля десяти разів Валерію Давиденку вдавалося виходити із, здавалося б, абсолютно безнадійних ситуацій на полі бою. Якось заступили на позиції на дві доби, але заміні не вдалося вчасно прибути. А на третю добу на позиціях наші воїни, сімома автоматами, із уже розрядженою рацією, відбивалися, майже в оточенні, від тривалої атаки півсотні окупантів. Як розповів Валерій Васильович, вони тоді вже й переглянулися, мовчки попрощалися один з одним, розуміючи очевидну безвихідь становища, але вирішили стояти до кінця... І раптом сталося диво: рація включилася, командир встиг передати координати ворога. Тож друзі-мінометники почали ювелірно точно класти міни, «розриваючи» вороже кільце для порятунку оточених бійців. І сьогодні село Діброва біля Лиману, яке захищав і де отримав тяжке поранення голови Валерій Давиденко, в руках Збройних Сил України. Вам усім доброго здоров’я, міцності духу і щасливого життя на вільній українській землі.

   За пропозицією Людмили Макатухи присутні вшанували світлу пам’ять Валерія Давиденка і всіх полеглих у війні з російським фашизмом воїнів ЗСУ хвилиною мовчання. Далі на майданчику панувало дружнє суперництво чотирьох команд: дівчат ДЮСШ з Царичанки 2013 — 2014 років народження та ровесниць із Прядивського відділення, хлопців Прядивського відділення 2014 — 2016 років народження та учнів-ровесників Китайгородського ліцею. Внаслідок впертої боротьби за кожен м'яч у фіналі турніру з рахунком 2 : 1 перемогу у грі з командою дівчат Прядивки (тренер Ігор Майний) і перехідний Кубок пам’яті Валерія Давиденка 2026 року здобули юні вихованки ДЮСШ з Царичанки (тренер Людмила Макатуха), третє місце завоювали ліцеїсти Китайгорода (учитель фізкультури Олексій Величко).

   Заслужені нагороди вручив директор Царичанської ДЮСШ Микола Щербина. Усі учасники турніру отримали пам’ятні медалі. Велика вдячність всім учасникам і організаторам турніру за це свято волейболу на Приорільській землі! І за приємні, щемні спогади про Валерія Васильовича... Хай цей командний дух єдності і фізичний гарт допоможуть юному поколінню щасливо жити на своїй, Богом даній, землі, завжди відстоювати одвічні цінності свободи Українського народу. На землі, вільній від усіляких зайд, за що мужньо боролися старший стрілець-оператор Валерій Давиденко і полеглі земляки-герої. І сьогодні їхні побратими так само героїчно боронять на передовій війни з російськими фашистами волю України.