Несподіваний український шанс «ошукати Європу, - коментар Миколи Ясеня

Уже ясно, мов на долоні, що українському агропромисловому сектору
не уникнути виклику, як бути з суворими європейськими обмеженнями
щодо застосування у сільському господарстві пестицидів та інших сучасних
засобів захисту рослин. Перш за все фермерам та іншим нашим
сільгоспвиробникам це реальна загроза рано чи пізно втратити доступ зі
своєю продукцією на ті ж європейські ринки. Але не тільки їм. Слідом це ж
чекає і переробників України, які з домашньої агропродукції виробляють
продукцію продовольчу. Не міняти сьогодні образно кажучи хімію на
біологію – це тупик для нашої появи зі своїм збіжжям та своїми наїдками як
дійсно на європейському континенті, так і у світі загалом.
А чи не можна уникнути радикальних рішень та змін, а піти іншим і по
суті своїм шляхом? – ось так несподівано поставив питання електронний
інтернет-журнал українських агропромисловців «Зерно». І для цього
запросив він до «фантастичної» дискусії провідного вченого з проблем
фотосинтезу та біології рослин професора Варшавського університету
природничих наук Казема Каладжі. То при цій нагоді конче необхідно
уточнити, що Казема не «чистий» науковець-дослідник, оскільки для нього,
експерта та консультанта польського Комітету агрономічних практик,
дослідними «лабораторіями» теж служать і виробничі сільські господарства
та сільгосппідприємства.
-Чому б і ні? – На запитання запитанням раптом відповів вчений. А далі
вкрай ще й приголомшив, заявивши наступне: - Обмеження на використання
пестицидів, котрих домагаються передусім на нашому континенті,
приховують змогу стати навіть шансом українцям як не розгубитися, так і не
загубитися в Європі...
І Казема Каладжі відразу докинув, що «але це якщо не міняти мерщій
усю хімію біологією, а зайнятися модернізацією агрономічних і технологічних
практик на українських чорноземах». Виявляється, насправді в ЄС
намагаються лишень скоротити використання пестицидів та інших хімічних
препаратів «не менш, ніж на 50% до 2030 року». Інша річ правда, що
паралельно з метою «зводити нанівець ризики з їх застосуванням». З
сильним акцентом також «неодмінно добтватися суворих норм МДР –
максимально допустимих рівнів залишків пестицидів у харчових продуктах».
А це дає можливість порушити монополію хімічних засобів на користь

натомість біопрепаратів. Що на думку польського науковця цілком реально і
під силу Україні, науковий і практичний потенціал якої ще недавно був
далеко не на останніх позиціях навіть в світових масштабах. Отож
залишається повернути традиції вітчизняної аграрної науки, а «нові тепер
завдання вирішувати та втілювати в рамках науково-промислової програми».
Для чого однозначно слід приєднатися до нинішньої європейської стратегії
«Від ферми до столу». Де слово-термін «ферма» розуміється як діючі
фермерські господарства та інші фермерські бізнесові структури, підрозділи і
формування. А це що значить? Що українська аграрна наука усім потенціалом
своїм у цім неминучому і благородному ділі має тісно й послідовно
працювати з фермерськими колами країни. Усвідомивши нарешті раз і
назавжди чи бодай надовго, що гасло «плюс хімізація сільського
господарства» як не крути та не верти приходиться забувати. Ще точніше –
прийдеться.
У Європі спеціальні комісії сьогодні передусім пильно стежать, щоб
агровиробництво звільнялося від домінування хімії та її тиску на нього, а це
не лише «насильницьке» запровадження біологічних засобів захисту рослин,
а й ціла гама гібридних технологій. Скажімо, моніторинг і прогнозування
інфекцій та заражень і захворювань сільгоспкультур. З наступною їх
обробкою під час так званих вікон ризику. Приклади? Будь ласка: у зернових і
ріпаку замість календарно постійної страхової обробки ЗЗР запроваджуються
обробки лише за явних загрозливих умовах. Тобто навіщо «на всякий
випадок» недозовано обробляти посіви від небезпечних інфекцій,
захворювань та шкідників, якщо досить буде якраз дозовано в межах
необхідного, а не переборщувати понад міри.
Або далі: хімія не сиплеться за принципом «аби була гарантія ефекту,
тому чим більше, тим краще», а застосовується винятково як екстрена і
вчасна інтервенція. Особливо стосовно тих культур, які в конкретні періоди
вегетації потребують захисту своїх кореневих систем. Нарешті навіщо
обробляти хімічними препаратами всі підряд ділянки в полі, коли досить і
вистачить обробляти зонами і точково чи вибірково лише там, де виявлено
проблему?
Зрештою перелік гібридних знахідок і технологій, які успішно працюють
уже в країнах Євросоюзу і які дійсно можна переносити в Україну, великий.
Його можна продовжувати. Єдине, щоб не формально переносилися, а на
ділі реально й сумлінно. Кінчаючи аж тим усвідомленням, що Україна
спроможна Європу «запхати за пояс», якщо виробництво у себе
біопрепаратів-замінників хімічних зробить актуальною, якісною, надійною і

сталою в інтересах селян. Для яких головне насправді «не менше хімії», а
«менше ризиків і втрат». Але більше гарантій «наздогнати і неодмінно
перегнати Європу». Про те, щоб не відстати, і мови не повинно бути. Тому
вважаємо, що не випадково, а доречно цілком польський вчений Казема
Каладжі закликав українських колег, а також українську аграрну науку
загалом у справі «європизації» підтримувати своїх фермерів. Серед них люди
з надто різною фаховою підготовкою та різним практичним досвідом, а серед
«дрібних» ще й з різними можливостями. Тому останнє, що конче необхідно
порадити – пригадати й відновити такі форми роботи у фермерських колах,
об”єднаннях та асоціаціях, як наради всеобучу, сезонні навчальні курси та
обміни досвідом, семінари і практичні заняття – і так далі, і тому подібне.
Ідеями та завданнями заміни хімії біологією оволодіти має вся фермерська
спільнота і тоді справді Україна аграрна і продовольча не розминеться з
Європою.