Точка зору фронтовика, фермера Михайла Павлюка

                                                                                          Живе лиш той,

                                                                                           Хто не живе для себе,

                                                                                           Хто для других

                                                                                           Виборює життя.

                                                                                     Василь Симоненко, 1955 р.

    Вітаю, шановне панство! До вас звертається Михайло Павлюк, 1965 року народження, житель села Селянівка Царичанської ОТГ. Очолюю фермерське господарство, яке займається вирощуванням зернових і олійних культур. В господарстві було і тваринництво: свині, корови, бики. Але через повномасштабний напад московії в 2022 році тваринництво довелося тимчасово ліквідувати. Без мене сім’я не в змозі була потягнути землі і худобу.

   В лютому 2022 року я, колишній строковик Радянської армії, добровільно став до лав Збройних Сил України. Після трьох років війни у квітні 2025 року, коли мені виповнилося 60 років, у званні старшого сержанта 53-ї Окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха демобілізувався. Що ж спонукало мене до написання цієї статті?

           Після фронту негаразди тилу особливо видимі

   Те, що я побачив після повернення з лав ЗСУ і бачу кожен день. Українське суспільство, особливо та частина, яка себе вважає елітою (скоріше псевдоелітою), нічому не навчила жорстока війна. Війна не стала страшним і трагічним уроком, що так жити далі не маємо права, бо це призведе до повного економічного, фінансового, духовного краху, а то і втрати державності.

   Народ, одурманений ще радянською комуністичною пропагандою, наївно надіється, що сьогоднішня влада приведе країну до економічного процвітання, розбудує демократичні інститути, побудує правову державу... Як і більшість звичайних громадян, завжди сумнівався в порядності і справедливості усіх рівнів нашої влади. Більшість чиновників, котрі знаходяться біля державної «годівниці» чи в теплих місцях приватних структур, не зацікавлені в побудові демократичного суспільства. Їм, з іще радянською ментальністю, совковими цінностями зручніше і вигідніше будувати щось на зразок Радянського союзу в незалежній Україні. І «впарювати» суспільству, що такою і має бути вільна Україна.

   Народ наш має усвідомити, що більшість, звичайно не всі, депутатів від ВР до місцевих рад, міністрів, суддів, прокурорів — все це одна корумпована гоп-компанія, яка бачить основну свою мету в пограбуванні української держави і її народу. Коли ділки з ОВА безкарно цуплять навіть гуманітарку для злиденних та гроші на фортифікаціях для воїнів, то це край. Діагноз. І він не виліковний, як алкоголізм, куріння та наркоманія.

              Псевдореформи лише погіршують життя людей

   Якщо ці структури і будуть щось робити в плані реформ, то такі псевдореформи будуть лише погіршувати становище людини праці і покращувати їхні позиції. Приклад: реформа Авакова в МВС, недолуга «пенсійна реформа» з 2 — 3 тисячами селянських пенсій і 100-ма і більше - прокурорсько-суддівських, реформа місцевого самоврядування, де окремі громади перетворилися у вотчини місцевих «князьків». І ці «князьки» сидять у кріслах голів громад по 25 — 30 років, оточені сватом, братом та пристосуванцями. А звичайні виборці нічого не вирішують, тому дехто і не ходить на вибори, бо навіть не сподівається на якісь кадрові зміни.

   На даний час основна функція перерахованих структур - «стригти бабло», грабувати український народ, дерибанити ресурси і копалини, які за Конституцією належать народу. І годувати цей же народ «світлим майбутнім», котре для нього ніколи не наступить, та нашою перемогою над ворогом за рахунок життів звичайних селян, робітників і службовців.

                  Любов до України слід доказувати на фронті

   Українське суспільство має усвідомити, що маргінали, колаборанти і пристосуванці, які тридцять років бігали по проросійських партіях, щоб утриматися біля бюджетного корита, фальсифікували вибори, штовхали темний і безграмотний люмпен-пролетаріат на протести проти НАТО, проти вступу в Євросоюз, своїми проросійськими діями і підтримкою «узького міра» привели війну в Україну. Тепер, коли побачили, що державна годівниця вже ніколи не буде в руках промосковських сил, «перевзулись» у фанатичних патріотів незалежної України. Слухаючи гімн України, ось-ось заплачуть. А патріотизм аж розпирає їхні вгодовані туші і фізіономії.

   Не шановні псевдопатріоти і ура-патріоти, у вас є шанс проявити свій патріотизм в Донеччині з автоматом в руках, каскою на голові, бронежилетом на грудях, як це щодня роблять сотні тисяч наших героїв. Коли простий народ 30 років виживав, як міг, ви грабували країну, добре їли, гарно спали й десь далеко, файно відпочивали. Прийшов час «збирати каміння».

       Зі всього наведеного виникає питання: де вихід?

    На мою думку, вихід в розбудові і формуванні активного, мислячого, юридично і політично грамотного громадянського суспільства. Проукраїнське, патріотичне громадянське суспільство за 34 роки так остаточно і не сформувалося, тому що ніхто цим не займався, навіть ті структури, які б мали це робити.

Переконаний, тут мають сказати своє слово проукраїнські патріотичні партії. Як Народний рух України, в Ланцюгу Злуки якого між Львовом та Івано-Франківськом я стояв морозного 21 січня 1990 року і котрий підтримую і тепер. Тим паче, що їм пора готуватися до виборів усіх рівнів. Основою передвиборчої агітації має стати просвітництво, в плані подальшого розвитку демократичних процесів, а також агітація за кардинальні зміни в суспільному житті.

   На майбутніх виборах українці (український народ) мають усунути від влади всіх тих, хто паразитує на людських податках, хто довів народ і державу до того стану, в якому ми знаходимося. Система державного управління побудована на корупції, фальші і популізмі, це має відійти в небуття. Владу треба міняти, сама себе вона не змінить. Процес демократії — довгий, важкий, справжнє здобувається великою працею.

             Борімося, поборемо, нам Бог помагає...

   Тому закликаю думаючих громадян не мовчати, бути активними, приєднуватись до процесу розбудови громадянського суспільства. Український народ сьогодні як ніколи близький до побудови реальної, незалежної держави. Швидше за все, нам вдасться зробити те, що не вдалося свого часу Богдану Хмельницькому, Івану Мазепі, Пилипу Орлику, Симону Петлюрі, Михайлу Грушевському, Павлу Скоропадському, Євгену Коновальцю, Ярославу Стецьку, Степану Бандері.

   Повернення назад не буде. Україна стане державою українського народу з українською владою, з українською мовою, на українській землі. І тільки ми, українці, зможемо навести лад на нашій, але і досі ще не своїй землі.

Слава Україні!

Михайло Павлюк.