200 днів війни, що змінила світ: 5 основних змін

1.Війна москви проти України окреслила рубікон межи цивілізованим світом демократії та світом тиранії.

Попри боязливе неприйняття України до НАТО, країни НАТО та ЕС стали на захист України, поволі усвідомлюючи, що, захищаючи Україну, вони захищають себе.

Змінили ставлення до москви навіть її енергетичні васали Німеччина і ментально залежна Франція – останній потужний вал росії в старій Европі. Війна змістила центр впливу з Західної Европи на Центрально-Східну: Чехія, Польща, країни Балтії: Латвія, Литва, Естонія. Серед держав ЕС на боці москви, як колись на боці нацистської Німеччини, – лише Угорщина.

Війна вибудувала нову глобальну вертикаль взаємин: США, Великобританія, Україна, Польща, країни Балтії.

Про це свідчить передусім натівська платформа Рамштайн під керівництвом міністра оборони США Остіна: п'ять зустрічей міністрів оборони близько 50 країни за 200 днів війни. Наслідок: гаймерси, легкі гавбиці, новий пакет допомоги від США – 675 млн. доларів.+ оборонна промисловість України та навчання українських вояків.

Далекобійна зброя залишається під питанням.

2. Війна спричинила ментальні зміни як у самій Україні, так і в світі. Певною мірою росію перестали сприймати як цивілізовану державу. Упала завіса з її уявної "величности", попри наявність промосковських середовищ, закодованих московською пропагандою та власним невіглаством. Таких вистачає і в Україні.

3. "Денацифікація" та "демілітаризація" України як основне завдання москви набуло протилежного ефекту: Україну мілітаризує НАТО та ЄС, а денацифікації зазнає Московія: у країнах Европи масово ліквідовують московські символи – від пам'ятників, до вилучення російської мови та російської церкви.

Україна, хоч і не повною мірою, позбувається російської мови в школах, обмежує в курсі світової літератури московських письменників (зберігаючи, попри це, випари булгаковщини), дерадянізує топонімікон та назви вулиць, але, на жаль, не позбувається московської церкви та істотного гуманітарного гібридизму. Модель угодовства та примирення з ворожими концептами, як мова, церква, культурні символи – ще присутня, хоч суттєво звужена.

4. Кінець літа та перші дні осени, як на мене, принесли поступові переломові події на лінії фронту: від бавовнятка по численних складах зброї ворога, зокрема в Криму, – до контрнаступу на Харківщині та Херсонщині та утримування позиції на Сході України. Як зауважив пан Залужний, на 11 вересня звільнено понад 3.000 кв. км української землі.

Зокрема, 237-й гвардійський десантно-штурмовий полк РФ припинив існування. На Харківщині звільнено понад 20 населених пунктів: Балаклія, Куп'янськ...

Знищені понад 52 тисячі окупантів!

5. На московії з'явилися перші ознаки непокори путінському режиму серед місцевого депутатського корпусу з вимогою до путіна скласти повноваження, зокрема Рада депутатів Ломоносівського муніципального округу в москві та Смолінського округу в петербурзі.

Чому це все сталося? Тому що українці одностайно і безстрашно стали на захист своєї батьківщини, здивувавши не лише увесь світ, але й самих себе. Частково це починає доходити до певних впливових середовищ московії – повернути Україну на орбіту москви неможливо, бо українці – це народ з іншою ментальністю.

Війна лише прискорила і посилила формування української національної свідомости та спричинила вкрай необхідний розрив із московським світом у всіх сенсах: від мови та історії до газу та нафти.

До повної ментальної перемоги над дикою москвою! Саме мова найбільшою мірою відображає ментальне рабство чи ментальну свободу нації:

"Нація повинна боронити свою мову більше ніж свою територію – се певніша межа і міцніша границя, ніж фортеця або річка. Втратити рідну мову і перейняти чужу – се найгірший знак підданства, се кайдани на душу. Втратити національну мову – се загибель, се значить, що ярмо вже в'їлося глибоко" (Томас Девіс).