Цитата дня

«А сніг сіявся, падав, кружеляв… Теплий, лапатий, м’який. На деревах, хатах, тинах, стіжках сіна непорушно виростали білі пухкі та пишні шапки. Сніг устеляв світ беззвучно, німо. Зникло все: земля, місто, люди, – всюди був один лише сніг, і білий світ видавався чистим, мовби щойно народився… Такого білого-білого снігу, мовчазного, теплого і чистого, Павлюк вже давно не бачив. Не втерпів, відіклав свої універсали й вийшов надвір. Довго стояв непорушно, прислухаючись, як падає сніг, і йому здалося, що він маленький, безтурботний хлопчик у своєму селі, що немає в нього ніяких дум і клопотів, що вибіг він у двір, взувши бабусині шкарбани, й зараз накачає снігу і зліпить отакезну бабу… Павлюк посміхнувся від повноти щастя і побрів навпростець до левади, і доки йшов, сніг обліпив його з ніг до голови, ніби відгородив своєю білизною від усього світу. Сьогодні у гетьмана видався вільним вечір, завтра він знову не матиме спокою і в голові буде тісно від дум, а там – Мошни, бій.. Завтра буде все, крім спокою і тиші. І сьогодні йому хотілося побути наодинці зі снігом, бо сьогодні він укутав землю, прикривав її рани і лихоліття, створював хоч миттєву ілюзію щастя та солодкої дрімотливої байдужості, коли хочеться безтурботно дивитися на білий світ, упиватися тишею і забути про все..."

                                     Валентин Чемерис «Фортеця на Борисфені»

Музей "Літературне Придніпров'я"