Україна і Польща: чи може конкуренція аграрників обох країн перерости в партнерство?
За останні декілька років у бік українських аграріїв звучало чимало звинувачень від польських фермерів. Є певна конкуренція між виробниками обох країн, а також побоювання щодо можливого тиску на польських фермерів у разі вступу України до ЄС. Чи можливий компроміс між виробниками і аграріями двох країн?
Рівність у конкуренції
Україна є важливим експортним ринком для польських товарів, зокрема молочної продукції, з іншого боку — конкурентом на спільному ринку ЄС. У цьому розрізі важливо грати за однаковими правилами, адже Польща вже 20 років виконує жорсткі європейські стандарти, що здорожчують виробництво. Таку думку висловив генеральний директор Федерації виробників харчових продуктів Польщі Анджей Гантнер під час вебінару «Єдиний ринок, різні інтереси? Інтеграція України до ЄС та польське сільське господарство і переробка».
Втім, на його думку, ситуацію слід розглядати ширше, фокусуючись не лише на Україні. Наприклад, імпортний цукор, що надходить з України, не дуже впливає на польський ринок, а ось 2 млн т безмитного цукру, що загалом поступає до ЄС, еквівалентні загальному ринку Польщі.
Варто враховувати і зміну структури внутрішньоєвропейської конкуренції.
«Ще торік не було жодних проблем із продажами картоплі. Цього року понад мільйон тонн картоплі невдовзі гнитиме. І в цьому не винна Україна. Це надлишок виробництва, ринок дуже тісний, до Польщі надходить картопля з Німеччини, Нідерландів, Бельгії», — пояснює Анджей Гантнер.
Ситуація не дзеркальна
Для польських виробників у напрямку України доступ значно простіший, діє три квоти: на цукор, свинину і м'ясо птиці, вся інша товарна продукція заходить або безмитно, або за низькими ставками близько 1-3%. Водночас українська продукція обмежена близько 20 квотами для доступу на ринок ЄС і певними односторонніми обмеженнями, запровадженими Польщею, Угорщиною, Словаччиною 2023 року.
Ситуація з доступом не дзеркальна. Українська товарна продукція бере участь у процесах переробки всередині Польщі з подальшим експортом всередині ЄС або ж поверненням в Україну. Це стосується продукції тваринництва. Тож фактично українська сировина надає польським переробникам додаткову конкурентну перевагу.
Вона визнає, що є категорії товарів зі спільною конкуренцією між українськими та польськими виробниками, але така ж сама конкуренція існує між виробниками всередині ЄС. Тож якщо польські виробники порозумілися з усіма, то це можливо і з українськими.
Конкуренція у зворотний бік
Так, молочні галузі обох країн не є конкурентами, адже польська промисловість переробляє в чотири рази більше молока та експортує до України значні обсяги сирів. До того ж у Польщі є надзвичайно потужні переробні компанії, як-от Polmlek, Mlekovita.
Українські споживачі певною мірою підтримують рівень ціни на молоко в Польщі, забезпечуючи стабільний попит на польські молочні продукти. Ми закликаємо польські компанії інвестувати в українську переробку, що автоматично зніме питання про різницю в регулюванні, оскільки підприємства працюватимуть у єдиному інвестиційному полі.
Не лише економіка, але й захист свого ринку
На ці тези польські спікери відповідали, що свій сектор сільського господарства розглядають не лише як економічний фактор, але як стратегічний ресурс, що захищає країну.
Якби ми вирішили купувати всю дешеву сировину з України, ми б вистрілили собі у ногу. Адже це втрата незалежності. Тому ця частина співпраці, що видається такою простою, не завжди доцільна. Те ж стосується й інвестицій. Це не буде ані швидко, ані просто. За інвестиціями має йти ринок. Ми не будемо йти туди, де не можемо забезпечити прибутки.
Два світи українського агробізнесу
Розглядаючи Україну як країну з супермасштабним виробництвом, польські фахівці часто не враховують дуальність українського сільського господарства, де, крім агрохолдингів, є 4 млн невеликих фермерських сімейних господарств. Про це нагадав доктор Інституту розвитку сільського господарства та сільських територій Польської академії наук Віталій Крупін.
«Ці два світи працюють за абсолютно різними інституційними логіками. Український індивідуальний фермер — це партнер для польського, тут можна будувати спільну переробку, підтримувати одне одного», — пояснює він.
У Польщі дуже активно підтримується сільськогосподарське дорадництво та створення власних регіональних закладів, зокрема з переробки овочів і фруктів. Це сильна сторона польського сільського господарства, проте зараз виробництво є надлишковим як у Польщі, так і у ЄС загалом, продовжує президент Національної спілки груп виробників фруктів і овочів (Польща) Вітольд Богута.
«Свіжі чи перероблені продукти мусимо продавати далеко за межі ЄЄ. Маючи схожу продукцію, можна створювати спільні заклади переробки, щоб простіше віднайтися з цією продукцією на інших ринках», — вважає він.
Потік ягідної продукції з України вже спричинив зміни виробництва у Польщі. Наприклад, імпорт замороженої малини зростає і торік сягнув найвищої позначки в історії. Тому багато польських виробників переключаються з малини, що вирощується на переробку, на десертну ягоду.
Масштаб сільського господарства в Україні, краща якість ґрунту та одночасні терміни дозрівання також можуть витискати польських виробників ягід, зокрема лохини.
Можливість створити сталий прогнозований ринок
Україна вже інтегрована в економічний світовий простір: якщо зерно, до прикладу, не їде до Польщі, воно поїде в африканські країни. Але це не означає, що європейські фермери від цього виграють, наголошує президент Української зернової асоціації Микола Горбачьов.
На прикладі кукурудзи: вся Європа не виробляє її в достатній кількості. Якщо квоти по пшениці вибрали вже на 1 млн 300 тис. т, то на кукурудзу з квоти 1 млн т витратили трохи більше 20 тис. т. Решту квоти навіть не беруть, оскільки вона працює за іншими показниками. Тому, якщо по пшениці є репрезентативний ринок, і фермери мають можливість захеджуватися і продати свою пшеницю, то по кукурудзі вони не можуть цього зробити.
Європа імпортує близько 20 млн т кукурудзи щороку. Якби Україна зайшла зі своєю кукурудзою до ЄС, то можна було б створити сталий ринок, що дав би можливість європейським фермерам залучати додаткові кошти від банків і створити більш прогнозований ринок.
Він упевнений, що Україна здатна виконати всі зобов'язання щодо якості. До того ж увесь світ зважає на норми, прийняті саме в Європі. І навіть у контрактах до країн Африки буде пункт, що інші показники якості та безпеки відповідають європейським вимогам.
«Боятись конкуренції не варто. Україна знайшла дуже гарний спосіб співробітництва з Іспанією, яка купує українську кукурудзу та пшеницю, переробляє і продає хамон із більшою доданою вартістю», — зауважує президент УЗА.
Що буде після 2027 року
Торгівля між ЄС та Україною є великою мірою взаємодоповнювальною. Кожна сторона експортує товари з експортною перевагою: Польща — молочну продукцію, Україна — рослинні олії, макухи.
Експерт з агропродовольчих ринків Київської школи економіки Павло Мартишев прогнозує, що після 2027 року Спільна аграрна політика ЄС буде зміненою і більш децентралізованою, зосередженою на малих фермерах.
Польща протягом останніх років була значним бенефіціаром у межах Спільної аграрної політики, отримуючи значні субсидії — 250-300 євро на гектар. Очевидно, що Україна не зможе отримати схожі виплати. Водночас є значне навантаження в частині виконання регламентів ЄС: нітратна угода, регуляції по пестицидах, норми благополуччя тварин.
Конкурентна в зернових, олійних і птахівництві, Україна буде орієнтуватися радше на ринки Близького Сходу, Північної Африки.
«Ми не очікуємо значної конкуренції на європейському ринку. Під час лібералізації торгівлі між Україною та ЄС на початку повномасштабної війни частина українського зерна ввозилася до Східної Європи, але ціни на пшеницю в Польщі рухались абсолютно синхронно зі світовими. Єврокомісія визнала, що демпінгу з боку української продукції на польському ринку не було», — пояснює Павло Мартишев.
Світлана Цибульська, AgroPortal.ua
>>> Підписуйтесь на нашу Фейсбук-сторінку >>> Читайте нас в Instagram >>> Підбірка новин сайту в GoogleNews >>> Статті з газети Фермер Придніпров'я