Борімося - поборемо!

колаж: Андрій Калістратенко

                      Шановна українська родино! Дорогі брати і сестри християни!

     Найперше хочу всіх, хто святкує Воскресіння Христове, привітати з цим великим і радісним святом. Для нас, християн, слова "Христос воскрес!" і відповідь "Воістину воскрес!" – це не просто данина традиції або святковий звичай. Цими словами ми сповідуємо свою віру в істинність події, яка сталася два тисячоліття тому, але назавжди змінила історію світу.

    Христос помер на хресті на Голгофі та воскрес з мертвих не заради Себе, а заради людства, заради кожного з нас. Він приніс Себе в жертву заради того, щоби ми звільнилися від тиранії зла та отримали життя вічне.

     До Воскресіння Христового зло мало повну владу над людством, і смерть здавалася остаточним завершенням кожного людського життя. Спаситель переміг смерть, дав сили і здатність кожній людині не лише боротися зі злом, але і перемогти його.

    Певним чином усвідомлення цих істин для нас оновлюється саме тепер через ті страшні випробування, які ми, український народ, переживаємо в час війни.

     Наші воїни, наші захисники борються з ворогом, проливаючи за нас свою кров, віддаючи своє життя. Вони страждають, вони гинуть на полі бою не заради себе, але заради України. Заради своїх дружин і дітей, рідних і близьких, заради нашої з вами свободи, заради майбутніх поколінь.

     Тому їхній подвиг жертовної любові уподібнює їх до подвигу на Голгофі. І завдяки цьому подвигу Україна вже морально перемогла. Переможе вона і на полі бою. Бо з нами правда і Божа допомога.

    З чого ми це пізнаємо? З того, що багато разів за роки нашої недавньої історії ми опинялися на краю прірви. Здавалося, що ще трохи – і сила зла знову занурить Україну в морок минулого, накине нове тиранічне ярмо. Навіть наші друзі та союзники, співчуваючи нам, не могли повірити, що Україна зможе здолати виклики – настільки вони були важкими, а вороги наші – могутніми.

    Але щоразу ми знаходили вихід з безвихідного становища. Виходили з глухого кута. Рухалися вперед, за влучними словами Лесі Українки, без надії все ж сподіваючись. Серед розпачу – ми співали пісні. Камінь, який здавалося ось-ось розчавить нас, ми вперто рухали з нашої дороги.

     І весь наш попередній шлях мене надихає впевненістю, що Бог і надалі допомагатиме нам. Як допоміг відновити Незалежність нашої держави у 1991-му. Як допоміг відродити й утвердити Помісну Церкву, вибороти визнання її автокефалії – духовної незалежності. Як допоміг народу під час двох революцій здолати загрозу внутрішньої тиранії. Як зруйнував плани кремлівського тирана і у 2014-му, і у 2022-му опанувати нашу землю і знову уярмити нас.

    Ми не знаємо майбутнього. Але з того, що можна бачити в минулому, я роблю висновок: Бог допомагав нам дотепер, і зараз Він не залишає і не залишить нас.

    Попереду ще складний шлях, багато страждань і боротьби. Але все це ми зможемо пройти. Бо маємо в серці те, що не вмирає – віру в перемогу. В перемогу правди і добра, любові і жертовності. В перемогу світла. В перемогу Христа над дияволом.

    А Воскресіння Христове дає нам впевненість і в тому, що навіть смерть буде переможена. Всі наші загиблі, закатовані, страчені ворогом – воскреснуть. Всі застрелені в Бучі, розбомблені в Маріуполі – живі і будуть жити. Всі, хто віддав своє життя під Бахмутом чи в будь-якій іншій точці нашого спротиву російській імперії зла.

    Біль втрат важко перенести, але розлука наша – не назавжди. Мертві воскреснуть, смерть буде остаточно знищена. Жертовність і добро будуть винагороджені.

І коли ми кажемо нині "Христос воскрес!", то ми стверджуємо віру і в усі ці істини. Які зараз для нас особливо важливі та дають сили і натхнення боротися – до перемоги.

     Зі сказаного дотепер цілком логічно випливає усвідомлення того, наскільки важливою є духовна складова нашого спротиву. Бо нас вбивають не кулі, бомби і ракети. Зброя сама собою не стріляє – її спрямовує людська воля і людська рука. Нас вбивають ідеї. Збочені ідеї російського неоімперіалізму.

     Ця війна є породженням ідеології "узького міра". кремлівський тиран і його слуги кривавими жертвоприношеннями намагаються вдихнути життя в труп радянсько-російської імперії. Сила царської та більшовицької тираній минулого, блиск корони "самодєржца всєя русі" манить їх до себе. Вони сподіваються, що на руїнах Маріуполя і Бородянки, на крові жертв актів російського геноциду в Бучі та українських захисників Бахмута, на нашому горі та стражданнях вони зможуть збудувати своє краще майбутнє. Не буде цього!

    Насправді вони облещені дияволом і діють в дусі антихриста. Христос не інших вбивав, а Себе віддав на розп'яття. Не на меч Він повелів покладатися, а на Бога і Силу Правди.

Тому ідеологія "русского міра" має бути засуджена, в тому числі з релігійної точки зору. Бо вона Царство Боже підміняє царством кремлівським. Вона Триєдиного Бога заміняє на "триєдину Русь". Вона виправдовує всяке зло, якщо його мета – служити "узькому міру".

    Наша Церква засудила цю ідеологію та закликає зробити це всіх людей доброї волі. Як засуджений нацизм, як має остаточно бути засуджений більшовизм, такого ж загального осуду заслуговує і вбивча ідеологія "русского міра".

     Прикро бачити, що "русскій мір" одним з інструментів своєї агресії зробив церковні інституції. московський патріархат на чолі з кирилом гундяєвим перебуває у рабській покірності кремлівській тиранії та служить її інструментом. Структури РПЦ – і це бачимо не лише ми, але визнають і незалежні міжнародні експерти – були системно включені в підготовку до агресії проти України та в її здійснення.

     Саме тому невід'ємною частиною нашого спротиву є повний розрив всіх зв'язків підлеглості з Московською патріархією, які дотепер ще залишаються у частини православних в Україні. Бо на словах релігійне об'єднання, яке називає себе УПЦ, нібито дистанціюється від свого патріарха і Російської Церкви, а на ділі – залишається в підлеглості їм.

    Виправити цю ситуацію здатна лише законодавча заборона для будь-яких релігійних організацій в Україні мати підлеглість російським релігійним центрам. кремль перетворив ці центри на свої центри впливу, з яких православні, мусульманські, протестантські та інші релігійні лідерирф сприяють агресору і виправдовують його злочини.

    Україна має право захищати себе від російської гібридної агресії в духовній сфері так само, як захищає себе на полі бою.

    Як заборонені в Україні російські медіа і російські банки, проросійські партії та все інше, що пов'язане з кремлівською тиранією, так має бути заборонений і адміністративний зв'язок з релігійними російськими центрами, які насправді стали державними департаментами російської влади для керування релігійними справами.

    Це не означає заборони якоїсь Церкви чи релігійної спільноти – навпаки, це означає їхнє визволення від загрози бути інструментом ворожого агресивного впливу.

Завдання держави – захист суверенітету і безпеки України в усіх сферах. Ідеологія "русского міра" та її інструменти є реальною загрозою для України, тому обов'язок держави – захистити українську релігійну спільноту і всіх громадян від неї.

    Наша боротьба з цією загрозою є справедливою і правильною. Але немає такої мети, яка би виправдовувала будь-які засоби. Борючись з драконом, ми не маємо права самі перетворюватися на нього. Тому я і раніше закликав наших вірних та прихильників, і надалі буду це робити: необхідно пам'ятати про відповідальність, не піддаватися на провокації і перемогти зло не новим злом, а добром – як заповідає нам Євангеліє.

    На завершення хочу підкреслити ще одну важливу річ, пов'язану з попередніми міркуваннями. Досить часто наші опоненти закидають нам, що у своїй боротьбі проти московського засилля наша Церква нібито лише хоче посісти в Україні те місце, яке РПЦ має в московії. Це – неправда.

    Ми – державницька Церква, яка підтримує незалежність, суверенітет і єдність України, але не хоче і не буде "державною церквою".

    Ми відкриті до співпраці з усіма суспільними силами та інституціями, державними і громадськими. За сприяння розбудові Помісної Церкви ми вдячні всім політичним силам, незалежно від того, чи вони представляють у певний проміжок історії владу або опозицію. Але жодна політична сила, партія чи окремий лідер не можуть і не будуть мати в Православній Церкві України якоїсь виняткової чи тим більше контролюючої ролі.

    Ми – Церква Христова, і наше головне завдання – проповідь Євангелія словами і життям, свідчення істини і спасіння людських душ. Як суспільна ж інституція ми – Церква українського народу, яка з благословення Божого постала його волею і служить всьому українському народу.

Ми з усіма вами – і в стражданнях, і у досягненнях. Разом несемо тягар боротьби зі злом і разом працюємо задля перемоги правди. Дякую кожному, хто розуміє все це і підтримує нас.

Нехай Бог благословить всіх на добрі справи.

     Воістину Христос воскрес! Воскресне і наша Матір-Україна! 

    "УП".