Чи можна буде вибачити Зеленському «справу Мідас»?

   Таких прикладів багато в історії. Але спочатку має "перезавантажитися" сам президент України.
     Оригінал на НВ, відео Радіо Свобода.
   Ще коли починалася справа "Мідас", президент мав би вийти і сказати, що країна має два фронти, зовнішній та внутрішній – тобто боротьбу з корупцією: "Я докладаю всіх зусиль, аби викривати корупцію. Ми всі робили помилки, різні помилки, але зараз час для перезавантаження влади, я простягаю руку (і далі на вибір) опозиції, новим силам, громадянському суспільству (добре, не кажіть, що це уряд народної довіри, скажіть щось інакше – формування технократичного кабінету тощо). Я теж перезавантажуюся, буду працювати по-новому".

   Олексій Гарань, професор НаУКМА, науковий радник Фонду "Демократичні ініціативи", УП.
    Ціна - стійкість країни. Заради виживання держави, люди можуть багато пробачити. Таких прикладів чимало і в історії України, і в історії інших країн. У 1990 р. Левко Лук'яненко казав: комуністи, які допомогають просуватися до самостійності – "наші союзники на даному етапі розвитку історії. Тільки надмірна переоцінка своїх сил і така ж надмірна недооцінка супротивника може примусити виступати проти такого союзника". Це сказала людина, яка відсиділа 27 років!
   Можемо подивитися на досвід Південної Африки. Мандела (теж 27 років у в'язниці) зробив так, що практично ніхто не був покараний. Там було інше – провідники апартеїду мусили визнати злочини, але більшість з них не посадили. Ціною була стабільність країни. Справедливість програла, але ПАР мирно перейшла до демократії.
   В Бразилії була військова диктатура у 1964-1985 рр. В процесі переходу до демократії відбулася практично взаємна амністія: адже була боротьба ультралівих проти диктатури. Пробачили і диктаторам, і учасникам терактів. Сторони йшли на це заради збереження паростків демократії, бо ситуація була крихка.
   Тому в деяких випадках ми можемо заплющити очі на зловживання або сказати: "Ми про це будемо говорити колись пізніше". Але для цього треба щире бажання різних сторін рухатися вперед, а не топити країну в протистоянні.
   Я поки що не бачу такого з боку Зеленського. На жаль... Але шанс, бодай невеликий, завжди є. Та чи ним скористається президент?