ВР не слід щось приховувати від виборців
З 16 по 20 листопада світ відзначає Глобальний тиждень відкритості парламентів (GLOW). Це слушна нагода перевірити, наскільки процеси у Верховній Раді відповідають міжнародним стандартам, а не лише нашому відчуттю, що стало краще, ніж було.
Ірина Корженкова, парламентська аналітикиня Руху ЧЕСНО, аналітикиня Центру спільних дій, "УП".
Сьогодні наш парламент відкритіший, ніж у перші роки повномасштабної війни. Це не комплімент, а констатація. Пленарні засідання повернулися в ефір, профілі нардепів наповнюються даними, комітети регулярно показують свою роботу.
Але відкритість — не ремонт, який можна завершити й забути. Поки частина рішень і далі вирішується поза камерами — на Погоджувальній раді, у правках "з голосу", у поїздках, про які ніхто не звітує, — говорити про прозорий парламент зарано.
Що вже вдалося
Найпомітніше, звісно, повернення прямих трансляцій. У вересні 2025 року депутати підтримали постанову, яка скасувала годинний мораторій на новини з зали та повернула пленарні засідання в ефір телеканалу "Рада". До цього майже три з половиною роки громадяни дізнавалися про голосування своїх обранців із Telegram-каналів, а війна слугувала зручним аргументом проти публічності.
Друге — комітети. З 20 січня 2026 року діє закон, відповідно до якого відкриті засідання мають транслюватися або оприлюднюватися у відеозаписі не пізніше ніж за добу після завершення зібрання, а журналісти отримали право дистанційно долучатися до засідань у форматі відеоконференції. Те, що раніше залежало від доброї волі голів комітетів, стало обов'язком.
Третє — профілі народних депутатів на сайті парламенту. Їх наповнили інформацією про помічників-консультантів і громадські приймальні: хто працює в команді депутата, де його шукати в окрузі. Для виборця це базове знання, яке роками доводилося видобувати через запити.
Профіль без відряджень
Профіль нардепа розширився, але в ньому досі бракує важливого блоку — службових відряджень. А саме вони в умовах воєнного стану викликають чи не найбільше питань: хто їде, куди, навіщо й за чиї гроші.
Сьогодні відповіді на ці питання доводиться збирати по крихтах: з дописів у соцмережах, відповідей на запити, журналістських розслідувань. У цій недомовленості процвітають маніпуляції: будь-який фотозвіт із-за кордону легко подати як втечу, а робочий візит — туристичною поїздкою коштом платників податків.
Читайте також: "Парламентська дипломатія чи протокольний туризм: куди й навіщо їздять нардепи"
Тому публічність відряджень вигідна не лише виборцям, а й самим депутатам. Офіційний запис у профілі, який містить мету, склад делегації, джерело фінансування, результат відрядження — це аргумент, який знецінює фейк швидше за будь-яке спростування. Тому, хто їздить працювати, немає чого приховувати. А той, хто їздить не працювати, тим паче має бути помітним.
Чого бракує
У громадянського суспільства є короткий і цілком виконуваний список. Жоден з його пунктів не загрожує безпеці, вони загрожують лише звичці ухвалювати рішення без свідків.
Повернення до норм Регламенту щодо оприлюднення проєктів порядку денного пленарних засідань. Сьогодні про те, що Рада розглядатиме завтра, часто дізнаються з Telegram-каналів окремих депутатів. Публічний проєкт порядку денного зробить парламентський розклад передбачуваним і для громадян, і для самих депутатів, які не повинні читати законопроєкти на ходу.
Заборона правок "з голосу" без оприлюдненого тексту. Комітет відхиляє правку, а зал ухвалює її за кілька секунд — без тексту перед очима, без аналізу наслідків. Саме так до законів потрапляють норми, які не пройшли б жодної експертизи. За те, що не можна прочитати, не можна й відповідально голосувати.
Лише кілька тижнів тому зал 249 голосами підтримав правку про штрафи для ТЦК, яку комітет відхилив як таку, що не стосується предмета законопроєкту про дропів. Ще промовистіший приклад — закон про олігархів 2021 року: депутати одночасно проголосували три правки, які суперечили одна одній, через що закон тижнями не могли підписати.
Оприлюднення інформації про службові відрядження нардепів. Мета, склад делегації, джерело фінансування і результати поїздки. Це покаже, як витрачаються бюджетні кошти, і дасть змогу оцінити ефективність міжнародної діяльності парламенту, а вона сьогодні — частина нашої оборони.
Відкритість Погоджувальної ради. Саме тут керівники фракцій і груп вирішують, що потрапить у зал, а що ляже в шухляду. Потрібні два кроки: відновити прямі трансляції засідань Погоджувальної ради, які до повномасштабного вторгнення були звичною практикою, а також заздалегідь оприлюднювати проєкти їхнього порядку денного.
Відкритість не може бути вибірковою
Кожне з останніх зрушень Рада зробила не з власної ініціативи, а під тиском медіа й громадських організацій. Це не докір, а інструкція: тиск працює, тож він триватиме.
Відкритий зал і закрита Погоджувальна рада — це сцена без лаштунків. Глядач бачить фінал, але не те, хто та як його написав. Парламенту, який хоче довіри виборців і партнерів на шляху до ЄС, варто підняти цю завісу.
>>> Підписуйтесь на нашу Фейсбук-сторінку >>> Читайте нас в Instagram >>> Підбірка новин сайту в GoogleNews >>> Статті з газети Фермер Придніпров'я
