Історія українського кіно – довга, непроста, але дивовижна. Від німого авангарду 1920 рр., який досі вивчають у кіношколах світу, до поетичного кіно 1960-х, що ставало політичною подією ще до виходу на екрани. Від фільмів про Другу світову війну до важких драм напередодні розпаду СРСР. Усе це створювалося за радянських часів, з усіма можливими заборонами та цензурами, але в Україні або з українським контекстом – на київській студії імені Довженка, в Одесі чи Харкові, з нашими акторами, за мотивами творів українських письменників тощо.
Ми взяли за основу рейтинг 100 найкращих фільмів в історії українського кіно, який склав за результатами за опитування експертів Довженко-Центр, залишили лише стрічки до 1991 року й обрали десять з них. Не просто першу десятку, а збалансований перелік, щоб у ньому були представлені різні десятиріччя: від часів німого кіно до пізнього СРСР. Список фільмів поданий хронологічно, від найстарішого до найновішого.
"Людина з кіноапаратом"
Дата виходу: 1929 | Режисер: Дзиґа Вертов
Колись це був просто дуже старий фільм, а тепер можна сказати так – фільм з минулого століття, якому вже майже 100 років. Більше схожий на маніфест, ніж на кіно в звичному розумінні. Шістдесят вісім хвилин без акторів, сценарію та жодного інтертитру: місто прокидається, працює, розважається й засинає, а камера весь час нагадує, що хтось за цим дійством спостерігає.
Режисер легендарної стрічки Дзиґа Вертов (справжнє ім'я – Давид Кауфман) узяв псевдонім з українського слова "дзиґа" та російського "вертіти", і втілив його буквально. Камеру тримав рідний брат режисера Михайло Кауфман, монтувала дружина Єлизавета Свілова – класичний сімейний підряд, результат якого досі вивчають у кіношколах усього світу. Попри суперечки, український контекст стрічки є сталим та непохитним. Фільм створено Всеукраїнським фотокіноуправлінням (ВУФКУ) – українською держорганізацією, яка в 1920-х роках проводила потужну політику кінематографічного авангарду та індустріалізації. Зйомки проходили, зокрема, в Києві, Харкові й Одесі. Британський кіноінститут (BFI) визнав "Людину з кіноапаратом" найвизначнішим документальним фільмом усіх часів.
"Земля"
Дата виходу: 1930 | Режисер: Олександр Довженко
Фінальний фільм німої трилогії Олександра Довженка ("Звенигора", "Арсенал", "Земля"). У центрі історії – українське село (зйомки проходили у Полтавській області) наприкінці 1920-х, куди привозять трактор, який стає символом нового життя та колективізації. Здавалося б, маємо цілком зрозумілий радянський агітаційний сюжет про боротьбу старого з новим, але Довженко робить із нього дещо значно масштабніше. Тут є народження і смерть, кохання, ревнощі, важка праця землеробів, зміна поколінь і природа, яка живе за власними законами незалежно від людських ідеологій. Довженко знімає яблука, соняшники, хмари, людські обличчя та поля так, ніби це не просто декорації, а повноцінні учасники історії.
Фільм просякнутий українським пантеїзмом, хутірською філософією, глибоким зв'язком людини з рідною землею та тяглістю родової пам'яті. Стрічка отримала міжнародне визнання, хоча, традиційно для багатьох визначних фільмів радянських часів, на батьківщині її доля була значно складнішою. Через надмірну поетичність і недостатню ідеологічну прямолінійність фільм критикували, а Довженка звинувачували у відході від партійної лінії. Час усе розставив по місцях: у 1958 році журі в Брюсселі на Всесвітній виставці журі з кінокритиків включило "Землю" до списку 12 найкращих фільмів в історії. Сьогодні "Земля" сприймається як один із найважливіших творів українського кінематографа. А якщо вам захочеться побачити, як німе кіно може звучати по-новому, зверніть увагу на реставровану версію зі саундтреком від гурту "ДахаБраха".
"За двома зайцями"
Дата виходу: 1961 | Режисер: Віктор Іванов
Київ, XX століття. Свирид Петрович Голохвостий – амбітний, але збанкрутілий цирульник, який вирішив, що найкращий спосіб вибратися з фінансової скрути це вдало одружитися. Проте одного кохання на все життя йому замало, тому він крутить голову одразу двом дівчатам, кожна з яких має свої переваги. Одна – заможна, інша – вродлива. Що може піти не так? Звісно, абсолютно все.
Комедія Віктора Іванова за п'єсою Михайла Старицького давно стала частиною української культурної спадщини, а її персонажі, жарти та діалоги розійшлися на цитати. Спочатку фільм був знятий українською мовою, причому суржиком говорив саме Голохвостий, що підкреслювало його претензійність і комічність. Згодом для всесоюзного прокату стрічку переозвучили російською, а оригінальна українська звукова доріжка на десятиліття зникла. Лише у 2013 році в Маріупольському фільмофонді знайшли копію з українським озвученням, яку майже пів століття вважали втраченою.
"Тіні забутих предків"
Дата виходу: 1965 | Режисер: Сергій Параджанов
Кохання Івана та Марічки – історія, яку можна було б розповісти як звичайну романтичну драму, але Сергій Параджанов вирішив, що звичайні засоби йому нецікаві. Він розповів гуцульську історію у дусі "Ромео і Джульєтти", і тим самим створив шедевр. За основу взято однойменну повість Михайла Коцюбинського, а на екрані постає майже містичний світ гуцульських Карпат, де побут, вірування, природа та людські пристрасті існують як єдине ціле.
Головну роль зіграв Іван Миколайчук, для якого ця робота стала справжнім проривом і принесла міжнародне визнання. Фільм здобув десятки нагород на міжнародних фестивалях і був показаний у багатьох країнах. Але його прем'єра в київському кінотеатрі "Україна" 4 вересня 1965 року увійшла в історію не лише кінематографа. Під час показу Іван Дзюба, Василь Стус і В'ячеслав Чорновіл виступили проти арештів української інтелігенції. Так культурна подія перетворилася на один із найвідоміших публічних протестів шістдесятників. І це, мабуть, найкраще нагадування про те, що мистецтво іноді виходить далеко за межі самого мистецтва.
"Камінний хрест"
Дата виходу: 1968 | Режисер: Леонід Осика
Історія про еміграцію галицьких селян на початку XX століття. Це екранізація двох новел Василя Стефаника – "Камінний хрест" і "Злодій", сценарій до якої написав Іван Драч. У центрі історії старий селянин Іван Дідух, який усе життя важко працював на власній землі, але тепер змушений разом із родиною емігрувати до Канади. Перед від'їздом він влаштовує прощання із сусідами та односельцями. Для нього це не просто переїзд у пошуках кращого життя, а фактично похорон усього, чим він жив і що любив. На згадку про себе Іван залишає на горі камінний хрест.
Фільм чорно-білий, доволі аскетичний і місцями нагадує не стільки традиційну драму, скільки театральну виставу або ритуал. Режисер Леонід Осика залучив до масових сцен і другорядних ролей справжніх жителів Карпат. Багато хто з них у реальному житті пережив важку працю та біль еміграції, що зробило емоції на екрані болісно правдивими.
"Білий птах з чорною ознакою"
Дата виходу: 1971 | Режисер: Юрій Іллєнко
Карпати часів Другої світової війни. В центрі оповіді – родина Дзвонарів, чиї члени опиняються по різні боки історичного конфлікту. Хтось іде до Червоної армії, хтось долучається до УПА, а хтось просто намагається вижити в часи, коли будь-який вибір може стати фатальним.
Юрій Іллєнко, який до цього працював оператором на "Тінях забутих предків", зняв сімейну історію на тлі боротьби між радянськими військами та українськими націоналістами. Це не зовсім звична воєнна драма, адже Іллєнка цікавить не стільки сама війна, скільки те, як вона розриває родини, змінює людей і перетворює колишніх близьких на ворогів. Окрема причина подивитися фільм – акторський склад. Тут можна побачити Івана Миколайчука, Ларису Кадочникову та молодого Богдана Ступку, для якого ця робота стала кінематографічним дебютом.
"Пропала грамота"
Дата виходу: 1972 | Режисер: Борис Івченко
"Танцювааала риба з раком риба з раком, а петрууушка з пастернаком пастернаком…". Ой, перепрошую! Якщо вам здається, що українське фентезі – це виключно сучасна тема, то варто подивитись "Пропала грамота". За основу взяли однойменну повість Миколи Гоголя, а сценарій написав Іван Драч. Двоє козаків вирушають до Петербурга з важливою гетьманською грамотою для цариці. Дорога, як і належить пригодницько-фентезійній історії, виявляється значно складнішою, ніж очікувалося: на героїв чекають чортівня, нечиста сила, містичні пригоди, шинкарі та всілякі дивовижні персонажі. Усе це подано з гумором, народною музикою та доброю кількістю українського колориту.
Режисер Борис Івченко зняв небагато, і ця його картина – найвідоміша. Цікаво, що стрічка вийшла саме тоді, коли радянська влада посилювала ідеологічний контроль над українською культурою. І хоча формально це просто комедійна екранізація Гоголя, у фільмі є чимало того, що сьогодні ми сприймаємо як дуже виразну демонстрацію української культурної самобутності.
"У бій ідуть тільки "старики""
Дата виходу: 1974 | Режисер: Леонід Биков
Один із найвідоміших українських фільмів про Другу світову війну для широкого загалу глядачів. В центрі історії – льотчики винищувального авіаполку, їхні бойові вильоти, дружба, кохання, жарти та втрати. Герої стрічки, попри жахи війни, намагаються зберегти бодай якусь подобу нормального життя.
Леонід Биков народився на Донеччині, навчався в Харкові та працював на кіностудії імені Олександра Довженка. Тут він не лише зіграв головного героя, а й виступив режисером та співавтором сценарію. Щоб зробити історію максимально правдивою, він консультувався з ветеранами авіації та спирався на реальні історії льотчиків. Чорно-білу стрічку у 2009 році розфарбували, але оригінал усе одно кращий.
"Вавилон ХХ"
Дата виходу: 1979 | Режисер: Іван Миколайчук
У селі Вавилон, яке на початку 1920-х дізнається про революцію, спроби "скомунізувати" життя наштовхуються на опір місцевих багатіїв, а ситуацію ускладнює повернення додому матроса Клима Синиці. Назва "Вавилон ХХ" тут не випадкова: біблійна алюзія на змішання мов і світів добре передає атмосферу села, де стикаються різні характери, переконання та уявлення про майбутнє.
Режисерський дебют Івана Миколайчука і водночас приклад того, як актор, якого всі знали за ролями в чужих фільмах, знайшов власний авторський голос. Сценарій писали разом із Василем Земляком за його романом "Лебедина зграя". Фільм вперше показали на кінофестивалі "Молодість" у Києві 1979 року, де він отримав головний приз, а наступного року на Всесоюзному кінофестивалі в Душанбе Миколайчук був визнаний найкращим режисером. У 2021 році картину повернули в український прокат.
"Астенічний синдром"
Дата виходу: 1989 | Режисер: Кіра Муратова
Фільм про суспільство, яке перебуває у стані тотального виснаження. Люди роздратовані, агресивні, байдужі одне до одного, не здатні нормально спілкуватися та ніби втратили будь-який інтерес до навколишнього світу. Стрічка складається з двох частин: перша – історія жінки, яка після смерті чоловіка впадає у стан глибокої апатії, друга – оповідь про вчителя, який буквально засинає щоразу, коли стикається з нестерпною реальністю.
Фільм зняли напередодні розпаду Радянського Союзу, і сьогодні його часто сприймають як діагноз цілій епосі. У 1990 році стрічка отримала "Срібний ведмідь" на Берлінському кінофестивалі. Цікаво, що її проблематика не надто прив'язана до конкретного історичного періоду: втома від людей, суспільна агресія та бажання просто вимкнутися від усього навколо – речі, які, на жаль, не втратили актуальності.
***
Радянський період українського мистецтва не можна повністю викреслювати з історії. Попри цензуру та обмеження тем і ресурсів, українські митці навіть в радянські часи примудрялися знімати насправді геніальні, гострі та дуже українські твори. У коментарях пропонуємо вам згадувати інші українські фільми XX сторіччя, які ви вважаєте знаковими.