"петро перший Північну війну 21 рік вів. Здавалося б там, воював зі Швецією,щось відторгав... Нічого не відторгав: він повертав. Так, а як же ж? Так і є... Чого він поліз туди? Повертати… Ну, зважаючи на все, на нашу долю теж випало повертати і зміцнювати", – поділився він своїми глибинними інсайтами.
…Між Стокгольмом та Полтавою відстань майже три тисячі кілометрів.
Швед Йохан Антон Матерн на початку XVIII-го століття подолав її разом зі своїм військом за два роки.
Його нащадок Йонас фон Матерн в квітні 2022-го зробив це самотужки за кілька днів.
Обидва бачили схожі картини – спалені росіянами українські села та розбиті дороги.
Йохан опинився на цих землях шляхом до завоювання москви.
Йонас – щоб допомогти українцям вистояти у війні з москвою.
Між двома походами 313 років.
Нащадок
Дайвінг на Занзібарі. Стрімкоруш до України. Родинна історія та Дніпро на родовому гербі шведа
"Був би вдома, ходив би на човні й літав гелікоптером", – відповідає 46-річний житель Стокгольма Йонас фон Матерн на запитання про плани на весну 2022-го, яким не судилося здійснитися.
У лютому він займається дайвінгом на Індійському океані. Лютий у Танзанії – найспекотніший місяць року.
Одну ніч на Занзібарі Йонас провів у готелі, що належить українцям, чоловікові та дружині.
– Я почув про війну в Україні о п'ятій вечора 24-го, повернувся до готелю українців і близько двох годин ми розмовляли про те, що сталося і може статися.
Потім вісім днів я не міг повернутись до Європи. Читав новини кожного дня, дивився телевізор, намагався зрозуміти, що можу зробити.
Йонас служив у шведському війську. На питання про звання відповідає: "Я був сержантом 1-го класу".
Після того як пішов з армії, зайнявся бізнесом, пов'язаним із безпекою компаній та приватних осіб. Кілька років тому отримав ліцензію на управління гелікоптером.
– Коли я повернувся додому із Танзанії, одразу подумав про гелікоптери. Я міг би стати в нагоді як пілот. Із Стокгольма намагався сконтактувати з вашими військовими. Але відповіді не отримав.
Тож я повинен був приїхати в Україну, побачити все на власні очі й зрозуміти, як зможу допомогти.
Так він вперше в житті потрапив до України.
Вступити до Інтернаціонального легіону через екзотичність його спеціальності – пілот гвинтокрилів – Йонасу не вдалося.
Спочатку він засмутився, а потім зайнявся іншою справою. Йонас купує в Швеції пікапи, завантажує їх усім необхідним та переганяє на схід України.
Найчастіше Йонаса фон Матерна питають, навіщо йому, громадянину країни, яка не воювала з 1814-го року, все це потрібно?
– Засісти вдома у Франції, Польщі або Швеції, вдавати, що ця війна тебе не стосується, і боятися, що вона розповсюдиться по Європі – чудовий спосіб дочекатися, що війна прийде до тебе.
Є в нього ще одна причина сприймати те, що зараз відбувається в Україні, як особисту справу.
– Моє ім'я і моя родинна історія – з Полтави. Мій пращур служив у шведській армії, брав участь у шведсько-російський війні. 1709-го року потрапив у полон під Полтавою, провів 13 років у Сибіру. Потім звільнився і повернувся додому. За участь у війні отримав титул. Окрім того, він відомий на всю Європу як картограф: разом зі своїм другом, іншим офіцером, намалював мапу Сибіру.
Щит на родовому гербі фон Матернів перекреслює срібляста нитка – це річка Дніпро.
Предок
Фортифікація і картографія, Північна війна і похід на Схід
Влітку 1709-го року 26-річний лейтенант Йохан Антон Матерн під стінами ворожої фортеці будував земляні вали для захисту піхоти та годував собою злих полтавських комарів.
На відміну від комарів, у нього з їжею було не дуже. Через проблеми з логістикою і спеку запаси швидко псувалися. Замість солі вживали зіпсований порох. Тижнями шведи жили на сухарях, ріпі та горілці – не найкращий раціон для збереження бойового духу.
Від росіян із фортечних стін "прилітало" все, що літає: ядра, каміння, поліна, гнилий корінь. Якось королю Карлу XII потрапила в плече здохла кішка. Шведи відповіли на образу його величності таким вогнем, що росіяни кілька днів не дозволяли собі подібної неповаги.
Йохан народився у Стокгольмі у 1683-му році. Служив у фортеці Бохус. Фортеця була в облозі 14 разів, але жодного разу не була взята ворогом.
Наприкінці 1707-го разом зі шведською армією військовий інженер Матерн форсував Віслу та рушив на схід.
Окрім фортифікації, він займався і картографією. Матерн складав карти Польщі та Жемайтії, коли шведське військо долало ці місцевості.
Північна війна на той час тривала вже сім років. Спочатку військо Карла XII було добре споряджене: понад 40 тисяч чоловіків у елегантних мундирах синього кольору, нова зброя, запас куль та пороху, повна по вінця військова скарбниця.
Будь-яка імперія нагадує велосипед, що зберігає рівновагу тільки тоді, коли їде. Рух для будь-якої імперії – це війна.
Великодержавна Швеція початку XVIII-го століття – не виняток. Споряджену армію слід швидше відправити воювати за межі вітчизни. Там вона сама себе прогодує, а батьківщині перепадуть нові землі.
Але про все це лейтенант Йохан Антон Матерн не здогадувався – спорудження бастіонів, равелінів і земляних валів цікавило його більше, ніж політика та історія.
Крім підступності росіян, які жбурляються здохлими кішками, були у шведів під Полтавою проблеми й серйозніші. Нестача боєприпасів, приміром. У спробах поновити запас куль офіцери навіть віддавали на переплавку свої олов'яні похідні сервізи.
Страждали не лише люди, а й коні. Фуражу бракувало, а привчити їх не лякатися рушничного залпу зблизька було неможливо. Вони сахалися гуркоту, диму та спалахів або навпаки – зупинялися, ніби прикіпали до місця, прирікаючи вершників на смерть від ворожих куль і гарматних ядер.
Нащадок
"Кінь" камуфляжної масті, львівський сюр, Байден і Шон Пенн
У березні 2022-го Йонас фон Матерн перетнув польсько-український кордон і згодом в'їхав у Львів на залізному "коні" з гучним прізвиськом Nissan Navara.
"Кінь" був камуфляжної масті, з потужним двигуном і великим багажником, доверху заповненим турнікетами, наколінниками, біноклями, бронежилетами, аптечками, паливом. Весь цей вантаж, як і самого "коня", Йонас привіз для української армії.
З того часу він приїжджав в Україну сім разів – щоразу на новому "коні". Гроші на них збирає усім світом – у буквальному значенні.
Незважаючи на нордичний характер Матерна, перше побачення з Україною його вразило.
– Я ріс за часів холодної війни. Ми знали, що коли раптом війна, за три перші дні всі і все мобілізується, кожен знає, що робити, підприємства розташовані у безпечних зонах тощо.
Коли ти купуєш машину, маєш листа, який попереджає, що в разі війни її треба залишити на паркінгу з ключами всередині. Навіть машина може бути мобілізована. Вона належить військовим, так само як і інший транспорт.
Все продумано до дрібниць. Це те, що я очікував побачити.
А побачив Львів, що живе звичайним життям. Порівняно з моїми очікуваннями це була сюрреалістична картина.
Ввечері знайомі львів'яни запросили мене до ресторану. Ми добре поспілкувались і поїли, а вранці виїхали до кордону з Польщею допомагати біженцям.
В Польщі я побачив кортеж Джо Байдена, який після виголошування промови їхав до аеропорту. Того ж вечора в готелі у Варшаві я пів години спілкувався з Шоном Пенном.
Це був екстремальний сюр протягом 48 годин. У звичайному житті так не буває. Війна, Байден, Пенн, розкішні обіди в приватних львівських будинках – це було дивно.
Наступні подорожі Йонаса в Україну були менш божевільними. Чи то просто звик.
Предок
Битва при Головчинопму, "Шереметєв благородний" і російська тактика випаленої землі
4-го липня 1708-го року лейтенант Йохан Антон Матерн прийняв бойове хрещення біля містечка Головчине на захід від Могильова.
У цій битві росіяни зазнали поразки.
Особливо "відзначилася" дивізія генерала Рєпніна (того самого, оспіваного Пушкіним у поемі "Полтава": "і Шереметєв благородний, і Брюс, і Боур, і Рєпнін"), чиї солдати бігли з поля бою, кинувши гармати. Після цього Рєпніна ненадовго розжалували до рядових і навіть зажадали відшкодувати з власних коштів вартість втрачених у бою гармат.
Поранених у спину російських вояків після битви стратили свої ж – за боягузтво та зраду.
Перемога у цій битві відкрила шведам шлях до Дніпра.
Побачене вразило Матерна.
Відступаючи, російські війська спалювали населені пункти не лише на шляху шведів, а й смугами на десятки кілометрів праворуч і ліворуч від їхнього маршруту.
Шведський солдат Гассман згадував: "На 40 миль всі села були спалені, всі їстівні припаси та фураж знищені, тож ми не знайшли там нічого, крім голої пустелі та лісових просторів, у яких загинуло безліч людей та незліченна кількість коней та іншої худоби… Ми перебували в спустошеній країні".
Військо під командуванням "Шереметєва благородного" випалювало не лише населені пункти, а й ліси, через що мирне населення не могло відбудуватися та зігрітися.
"Врятувати" країну, часто чужу, але іноді й свою власну, до того знищивши її – головний елемент російської військової стратегії в усі часи.
Так було під час відступу Червоної армії 1941-го. Приміром, у Криму, де напередодні появи німців горіли елеватори з зерном та склади з пальним, у степовій частині підривали артезіанські колодязі, а на Південному березі – палаци.
Так було під час війни 1812-го року, коли, відступаючи перед військом Наполеона, росіяни застосовували тактику випаленої землі на своїй же території.
москву теж спалили не французи, а росіяни.
"Навіщо нам така москва, в якій господарюватимуть французи?"
"Навіщо нам такий світ, якщо в ньому не буде росії?" – два століття по тому повторить путін.
Нащадок
Україна – нова Спарта, "в Україні чи на Україні", Зеленський як Черчилль, середньовічне мародерство російської армії
Львів, Вінниця, Київ, Харків, Суми, Полтава, Кривий Ріг, Дніпро, Бахмут, Краматорськ – дорожня карта Йонаса протягом останніх трьох місяців.
На його "коней" з корисними ніштяками в багажнику чекають українські військові та медики.
Символом війни для нього стала жінка, яку він побачив у Києві. Йонас розповідає про це з довгими паузами, добираючи слова й намагаючись стримати сльози.
– Ми мали час до вечірнього потяга на Львів і зайшли до церкви. Там прощалися з військовим, який загинув. Вдова намагалась утримати труну, що несли з церкви до машини. Жінка була загорнута в український прапор. Ця картина зі мною назавжди.
Йонас намагається перевести розмову на інші теми. Трагічне, героїчне, сюрреалістичне, смішне переплетене в його розповіді – як у житті.
– У Швеції воєнній справі навчаються щонайменше рік. В Україні зараз опановують необхідні навички в середньому місяць. У нас місяць йде лише на те, щоб навчитись носити форму й опанувати всі ґудзики, застібки й замки.
Україна – нова Спарта, а ви – героїчні стоїки. Ще й з почуттям гумору, яке я люблю.
У Львові я бачив вуличні постери, де російські солдати лежать у землі, і напис: "Ми ж вам казали: не на Україні, а в Україні!" Жодна країна на Заході під час війни не зможе так усвідомлювати її. Ніхто так не сміється!
Західні політики нудні, а ваш президент Зеленський сьогодні сприймається як Черчилль. Це правильна людина в правильний час. Я не знаю, чи буде він після війни хорошим президентом, але наразі він на своєму місці. Він здатен бути в ролі, яка потрібна саме зараз.
Після війни потрібна буде сильна структура і багато нудної системної роботи, а не яскраві звернення. Але це буде згодом.
Колишній сержант Матерн розуміє силу російської армії – кішками її не закидаєш. І розуміє її головну слабкість.
– Корупція нищить цю армію. Солдати намагаються зробити гроші на війні. "Ви можете робити тут, що хочете", – виключно цими словами мотивують солдатів. Вони їдуть в Україну не за ідею, а за речами. Це єдина причина, чому вони взагалі йдуть воювати. І вкравши ці речі, не мають жодних причин для продовження бойових дій. Звичайне середньовічне мародерство.
Предок
Полонені шведи в Тобольську, карта Сибіру, поразка, що призвела до перемоги, і перемога, що спричинила поразку
Perevolotjna або Переволочна – селище на березі Дніпра (сьогодні ще Світлогірське в Кобеляцькому районі Полтавської обл.) з невимовною для шведа назвою розділить життя Йохана Антона Матерна на "до" та "після".
Під Полтавою йому пощастило. Він не опинився поміж 9000 убитих шведів. Хоча везіння на війні XVIII століття – річ відносна. Вбивати полонених вважалося гуманнішим, ніж катувати голодом і важкою фізичною працею в полоні. Про майбутню Женевську конвенцію ще не здогадувалися. Власне, як багато хто і сьогодні.
До російського табору потекли шведи, взяті в полон під Полтавою та неподалік Переволочної. Понад 20 тисяч, серед яких був і Матерн. Багатьох російські мародери з глузуваннями та приниженням роздягнули догола.
Шлях шведів з-під Полтави пролягав у Сибір – гігантську в'язницю просто неба. Бігти звідти було нікуди, тому охороняла їх у буквальному сенсі "інвалідна" команда – з російських солдатів, звільнених за старістю, через каліцтво або хворобу.
Шведи залишили чимало мемуарів про свій сибірський полон. Особливо яскраво вони описували пияцтво місцевих. У свята намагалися взагалі на вулицю не потикатися.
Матерн опинився у Тобольську – сибірському місті, де завдяки полоненим шведам з'явилася школа, лікарня, аптека та навіть ляльковий театр.
Заробляли на життя хто як міг.
Корнету Еннесу згодилося вміння плести на ручному верстаті. Він сколотив "ткацьку" бригаду з бойових товаришів – ротмістра Малліна, корнетів Горна та Баррі. Виготовляли гаманці та шовкові шпалери. Місцевим подобалося.
Йохан Антон Матерн згадав свою любов до картографії. Разом із капітаном Філіпом Йоганном фон Страленбергом за 13 років у полоні вони склали карти Сибіру з описами природи, народів та їхнього побуту.
Одна з цих карт зникла під час пожежі в Тобольську 1715-го року. Другу "конфіскував" губернатор Сибіру князь Гагарін. Пізніше вона спливла в Європі.
Дворянський титул і префікс "фон" з'явився у прізвищі Матерна та всіх нащадків після його повернення на батьківщину в 1722-му році.
Інколи в історії специфічне почуття гумору.
Поразка під Полтавою змусила Швецію відмовитись від імперських амбіцій і врешті-решт призвела до її сьогоднішнього процвітання.
Перемога під Полтавою призвела росію до того стану, в якому вона знаходиться три століття по тому – імперії феодального типу. З ядерною зброєю і середньовічним мисленням.
Нащадок
Досвід Косова, повернення до Полтави, чорно-біла війна
У Йонаса фон Матерна чорно-біла картина світу, коли йдеться про війну в Україні.
Він має з чим порівнювати. Наприклад, із Косовом, де він служив у складі миротворчої місії.
– В багатьох сучасних конфліктах правди взагалі немає, є лише історичні травми. Має значення лише той бік, на якому ти опинився. Конфлікт у Косові триває 13 століть. Серб говорить косівському албанцю: "Я не дам тобі свободи, тому що ти живеш на тому місці, що має історичне значення для мене". А албанці в Косові так само ставляться до цього місця.
В Україні сьогодні є чорне і біле, є правда і брехня. Є країна, що напала, і країна, що намагається відстоювати свою свободу. Жодного разу я не чув від шведів запитання: "На чиєму боці правда в цій війні – України чи росії?". Є лише питання, як допомогти.
Одного квітневого дня на своєму черговому "коні" камуфляжної масті Йонас фон Матерн нарешті дістався Полтави на шляху до Донбасу.
А ввечері написав у соцмережі: "313 років по тому... Цього разу вони програють!".
Михайло Кригель, УП