Інтерв’ю з дружиною загиблого воїна з Дніпра

Анна Косарінова Вікторія Пінчук  15 жовтня 2024 року

Два з половиною роки дніпрянка Євгенія Денисюк чекала, аби їй повернули тіло загиблого чоловіка і вона змогла його поховати. Богдан Арсеньєв був добровольцем і воював на Луганщині. Загинув військовий 17 квітня 2022-го. Понад два роки жінка сама намагалася розшукати коханого: місяцями ходила до моргу та переглядала фотографії, згодом з проросійських телеграм-пабліків дізналася, що його поховали в братській могилі в тимчасово окупованому Рубіжному на Луганщині.

Жінка розповіла: їй вдалося додзвонитися навіть до окупаційної влади. Спочатку вони кидали слухавку, а потім відповіли, щоб вона сама приїхала в Луганськ і забрала тіло чоловіка. На початку 2024-го Євгенії стало відомо, що у Рубіжному провели ексгумацію. 24 вересня жінка змогла поховати Богдана у Дніпрі.

Євгенія і Богдан. Фото з особистого архіву жінки

"Це був початок березня 2022-го, він прийшов додому в обід і каже: "Женю, в мене новина, але давай так, щоб ти не кричала. Ми завтра з хлопцями в "учєбку", ми мобілізувалися". У мене почалася істерика", — пригадала Євгенія, як чоловік повідомив їй, що йде до війська.

Вечір напередодні від’їзду Богдана до Рубіжного родина провела разом: вони багато розмовляли, зокрема, про смерть, розповіла жінка.

"Мені здається, ніколи в житті ми так багато не говорили, як оті кілька годин, які в нас були. Він мені казав: ти маєш розуміти, може бути, що завгодно. Це війна", — додала вона.

Востаннє з чоловіком Євгенія спілкувалася за день до його загибелі, 16 квітня 2022 року. Жінка пригадала: Богдан сказав, що йде на завдання і зателефонує пізніше. Проте цього так і не сталося.

Євгенія біля світлини свого чоловіка на алеї пам’яті. Суспільне Дніпро/Вікторія Пінчук

"18-го мені подзвонив в обід його друг. Я бачу, що мені телефонує Сергій, і я розумію: щось не те. Я беру слухавку, і він дуже довго каже. Я йому кричу в слухавку: "Кажи, тому що я вже не можу чекати". Він відповідає: "Жень, ми його не вберегли", — розповіла Євгенія.

Тіла Богдана та його загиблих побратимів мали б привезти рідним, але машина евакуації так тоді й не поїхала за ними, додала жінка.

"Я просто почала вже самостійно його шукати по всіх моргах. Я думала щодня, що ось його привезуть. Я приходжу, кажу, щоб показували мені фотографії. Я передивлялася хлопців. Це вже якийсь третій тиждень, а я там прописалася в цьому морзі. Вони вже кажуть: "Не ходіть, у нас є фотографії — ми його побачимо, одразу вам зателефонуємо". А я кажу: "Як? Це мій Богдан. Краще, ніж я, ніхто його не знає". Я туди лазила в надії, що десь його побачу", — сказала вона.

Богдан під час служби. Фото з особистого архіву Євгенії

Відео з місця, де імовірно загнув її чоловік, Євгенія знайшла в одному з російських Telegram-каналів. Через кілька місяців у пабліках з’явилося і фото Богдана. З того часу, розповіла жінка, вона почала збирати інформацію: підписуватися на українські групи із пошуку, на пабліки Рубіжного.

"Я знайшла людину, яка допомогла мені. Він пішов на позиції й перевірив локацію, чи немає там хлопців. Він зняв відео — нікого там не було. Я ж не могла його змусити рити бліндаж. Бо людина на окупованій території. І дякую йому, що він на це погодився. Для нього це було небезпечно", — сказала Євгенія.

Пізніше жінка довідалася про братську могилу на одному із кладовищ Рубіжного. Як розповіла дружина загиблого, вона почала писати місцевому населенню, намагатися знайти якусь інформацію самостійно.

"Я телефонувала в ЛНР-комендатуру. Вони то слухавки кидали, то посилали, то казали, щоб приїжджала в Луганськ і забирала. Я кажу: "Як? Треба ж ДНК робити". Вони розводили руками. Я потім списувалася ще з омбудсменами російськими. Вони казали теж, щоб приїжджала в Луганськ та забирала. Я запитувала, як це зробити. Вони знову розводили руками", — пригадала Євгенія.

Євгенія брала участь у забігу "Шаную Воїнів, біжу за Героїв України". Фото з особистого архіву жінки

Євгенія зазначила, це все тривало близько року. Зібрану інформацію жінка передавала українській стороні. Коли почалися обміни тілами, вона знову стала їздити в морг в надії побачити там загиблого Богдана.

Улітку 2024-го Євгенії зателефонував слідчий і сказав, що є ймовірний збіг по її чоловіку. Жінка тоді була на відпочинку в Іспанії.

"Два з половиною роки я не виїздила за кордон, бо боялася, що я поїду, а Богдан у цей час приїде, і я не зможу швидко повернутися. Я наважилася на відпустку: у серпні я поїхала до подруги в Іспанію. Коли зателефонував слідчий, у мене були такі ж відчуття, як 18 квітня, коли сказали, що Богдан загинув. Я була шокована, насправді", — додала вона.

Євгенія розповіла: впізнала чоловіка за жетоном, кросівками і татуюванням.

Євгенія біля могили чоловіка. Фото з особистого архіву жінки

"Коли я повідомила людям, що Богдан майже вдома, бо він був у Кривому Розі, мене всі вітали. І я себе вітала. Ось цей пошук інформації про нього і тримав мене на плаву весь цей час. Були часи, коли мене сильно накривало, і я нічого не хотіла, жити теж не хотіла. І мама мені сказала таку річ: ніхто не зробить це для нього і ти повинна це зробити", — пригадала жінка.

За її словами, після війни Богдан збирався звільнитися з роботи й відбудовувати країну. Він сказав, що в нього буде багато роботи з відновлення України. А до війни подружжя мріяло разом підкорити Говерлу.

Євгенія здійснила їхню з чоловіком мрію — підкорила Говерлу. Фото з особистого архіву жінки

"Я це втілила, я піднялася сама. У мене була кепка його, цигарки його. І для мене було важливо (тоді була погана погода, і вона псувалася далі) дійти туди. Це був неначе символ, що ми це зробили вдвох. Я там стояла і думала: мені так шкода, що його зараз тут зі мною немає", — розповіла Євгенія.