Єгер з Межової, котрий прославився на всю Україну тим, що рушницею збив ворожі «Молнії» , підірвався та втратив ногу

Єгер Олексій Зіненко з Межівського лісництва, що на Дніпропетровщині, став відомим на всю країну після того, як восени 2025 року з мисливської рушниці збив два російські безпілотники "Молнія". 13 червня 2026 року чоловік, вирушивши велосипедом перевірити будівлю лісництва, наступив на російську протипіхотну міну "Пелюстка". Він сам наклав собі імпровізований турнікет, добрався до військових і вижив, хоча втратив ногу.

Про пережите Олексій та його дружина Тетяна поспілкувалися з кореспондентами Суспільного.

"Думав, що за пів години повернуся"

Чоловік пригадав: того дня не планував надовго виходити з дому. За його словами, він збирався обідати, коли колеги попросили заїхати до будівлі лісництва та перевірити, чи не пошкодили її російські обстріли.

Приїхавши на місце, він побачив наслідки ударів. Поруч лежали уламки безпілотника, будівля була пошкоджена. Тоді чоловік вирішив обійти територію.

"Зараз у Межовій трава по пояс піднялась, і вона вже лягає. Я просто не помітив і наступив на цей ПФМ-1. Воно вибухнуло. Як глянув — близько метра трави нема, вирва невеличка, а ступні нема. П'ятка гола, кісточка стирчить", — розповів чоловік.

Перші секунди після вибуху пам'ятає досить чітко. Говорить: кровотеча була не надто сильною, тому одразу почав думати, як її зупинити. Обшукав кишені, знайшов мотузку та невелику палицю і зробив собі саморобний турнікет.

"По кишенях прошвирнувся, знайшов мотузочку. Вона коротка була, але я зав'язав і вставив палочку. Вийшов такий імпровізований турнікет", — зазначив Олексій.

Далі, пригадав, вирішив дістатися до найближчих військових. Відстань у 200 метрів через поранення подолати було вкрай складно. Спочатку чоловік повз щебенем, а коли дістався велосипеда — намагався їхати на ньому однією ногою.

"Пробував сісти — разів п'ять упав. Вирішив коліном ставати на раму і, як на самокаті, рухатися. Метрів по десять, по п'ять, коли як виходило", — сказав він.

Дорогою кілька разів єгер втрачав свідомість. Олексій додав: навчився розпізнавати цей момент.

"Коли втрачаю свідомість, у мене в очах усе стає жовтим. Це для мене сигнал. Я падав на спину, задирав ноги догори, поки трохи проясниться — і знову ліз", — розповів чоловік.

"Думав про дружину й доньку"

Олексій додав: найважче було не терпіти біль, а бажання просто зупинитися. Навколо були сосни, тінь, тому йому хотілося прилягти хоча б на кілька хвилин. Триматися допомагали думки про родину.

"Дуже хотілося мені лягти, у затінку сосен полежати. Але я знав, що якщо розслаблюсь, то я там не залишуся. Мені шкода було дочку, жінку. Вони мене і не поховають по-людськи", — сказав він.

Коли чоловік дістався до місця, де перебували українські військові, сил майже не залишилося. Ті наклали йому турнікет, дали води та викликали евакуацію. Потім довезли до госпіталя, де провели операцію.

"Я тільки чув, що щось пиляють. Потім зрозумів, що везли мене більше ніж дві години, і просто моя нога відмерла", — розповів межівчанин.

Після цього його доставили до реанімації в одну з лікарень Дніпра. Подзвонити рідним чоловік не міг, бо телефону з собою не мав.

Рідні шукали по всіх лікарнях

Дружина Олексія Тетяна розповіла: про поранення чоловіка дізналася лише наступного дня. У вихідні в Межовій не працював генератор, а разом із ним зникав і мобільний зв'язок. За словами жінки, Олексій завжди телефонував їй, коли з'являлася можливість, але цього разу дзвінка вона так і не дочекалася.

Згодом знайома повідомила лише, що Олексій живий, але дістав важке поранення. Де саме він перебуває — ніхто не знав.

Олексій Зіненко у лікарні після того, як підірвався на міні. Особистий архів Тетяни Зіненко

Родина телефонувала до лікарень Павлограда, Шахтарського, Дніпра, зверталася до знайомих та військової адміністрації. Допоміг знайомий, який дізнався, що чоловіка доправили до однієї з лікарень Дніпра.

Тетяна пригадала: коли вони з донькою зайшли до палати, чоловік був при тямі, але майже не міг говорити.

"Заходимо, а він лежить рівнесенько. Губочка труситься і не говорить. Ми тоді тільки зрозуміли, наскільки все серйозно", — говорить жінка.

"Межову знищують методично"

Дружина додала: вона з донькою евакуювалися до Дніпра ще у серпні минулого року. Олексій переїжджати категорично відмовлявся, бо не міг залишити будинок, який будував багато років. Цієї весни він навіть посадив город.

Зараз, за словами чоловіка, у Межовій залишилося близько 300 жителів. Адміністративні будівлі майже повністю зруйновані, мобільний зв'язок з'являється лише тоді, коли вмикають генератор. Люди приходять туди зарядити телефони та повербанки, купити молоко чи яйця й хоча б трохи поспілкуватися.

Втім, додав чоловік, ситуація в селищі стрімко погіршується, тому тим, хто ще залишається, радить не зволікати з евакуацією.

"Однозначно виїжджати, тому що війна не закінчиться найближчим часом. Межову знищують методично. Кожен день дві-три хати горить... Побачили, що людина десь з'явилася — вже дрони перевіряють, що там", — говорить Олексій.

Він додав: коли над селищем з'являються російські FPV-дрони, життя там фактично завмирає. Люди пересуваються лише короткими перебіжками від дерева до дерева, а після десятої ранку дрони починають переслідувати навіть цивільних.

Нині Олексій виписався з лікарні та відновлюється в Дніпрі, поруч з ним — дружна та донька.