Євген Дудар: «Час біжить, а яничари не міняються...»

ЛИСТ

запорожців, волелюбних хлопців, яничарам,
і в Україні і не в Україні сущим

     Розпресобачі сини й дочки!
Душепродавці й братопродавці!
Паскудні наймити й прислужники катів та гнобителів України!
Духовні кастрати і самого Люципера пірати!

Чи знаєте ви, чим відрізняється людина від свині? Тим, що людина час від часу дивиться в небо. А свиня —тільки в корито. А чим відрізняється хохол від українця? Тим, що українець думає про Україну, а хохол — тільки про свою утробу. І про свою шкуру.

А тепер про щурів. Мутантів. Що нібито з’явилися у підземеллях москви. Свиноподібних.

І про інших мутантів. Що з’явилися на півдні України. Гібрид. Свинячої плоті і собачої крові. «Новоотбросы». Або як їх іще називають «неорыловцы». За прізвищем і подобою їхнього «месії».

Чистопородистого супермутанта. Довголітнього провокатора. Іудопродажного агента реак­ційних сил Псорилова.

То чим відрізняються мутанти московські від мутантів півден­ноукраїнських? Майже нічим. Хіба що кількістю ніг. Одні мають по чотири ноги. Другі — по дві.

І походженням. Одні виплодилися на відходах «економічного достатку» епохи недорозвиненого соціалізму. Другі — на відходах його ідеології. Словом, утворився новий генотип прислужника колонізаторів. «Мутанта — інтернаціоналіста». Ідеологічного паразита. Що поїдає нації.

Зовні воно ніби й людина. Ніби й мало рідну маму й рідного батька. І присягається, що воно «чистокровне». Але тут же материнську та батьківську кров поганить. І тут же присягається, що для нього «все матери равны». Це, щоб підхамелеонитися до чужої матері. Щоб визискати її тепло і ласку. Тоді і її запродасть. Поплазує до тієї, яка в більших достатках і вигоді.

Отож, безлика яничарська отаро!

Хто чує у собі єдність собачо-свинячого єства, сповзайтесь під прапор новоспеченого провокаційним центром «месії» Псорилова. Хто відчуває, що він «проходимец, отщепепец й национальный подлец», записуйтеся у «новоотбросы»! Хто не має людської гідності і гордості, єднайтеся у стадо твердолобих баранів! Утворюйте новоотбросії, автономії, інтерфронти, комітети спасіння власної шкіри.

Створюйте загони по боротьбі з народним духом. Підпільні диверсійні групи провокаторів з учорашніх енкаведистів і політичних бандюг. Терзайте тіло Матері України, як орда песиголовців. Душіть того, у кого зосталося хоч трохи совісті і національної гідності. Щоб не нагадували вам про вашу ницість.

Нехай і далі світ над нами сміється:

«Мають таку багату землю, а ходять голодні і голі…»

«Є їх п’ятдесят мільйонів, а досі не мають своєї держави…»

«Народжують таких лицарів, а ходять вічно в ярмі…»

Зрослися з ярмом. Національна риса волячої покірності. І нерішучості. І шию різати боляче, і ярмо шкода ламати.

Тільки час від часу стогін. Але такий тихенький-тихенький. Щоб, не дай, Боже, не почув той, хто поганяє: «Чижило-о! Ох, чижило-о-о. Але какось воно буде. Ліш би не було войни»…

       А яка «війна» тому бідному «волові» вже може бути страшніша, ніж та, якою з ним «государство» воювало сім десятиріч? Орди Батия не поставили його на коліна. Фашистська чума не зломила його волю. А ось ви, ріднонаціональні паршуки, скоїли те, чого не зумів зробити найлютіший ворог. Сплюнд­рували землю. Зруйнували святині. Потоптали людську гідність. Вичавили душу. Обікрали надії.

Вбили віру народу. Опорочили його мову. По сибірах розсіяли кості його синів і дочок. По афганістанах розкидали тіла його онуків. Його самого обібрали до нитки, перетворили на покірного раба, який боїться втратити навіть заяложену куфайку. З ґудзиками періоду колективізації і латками воєнних років. Боїться позбутися бруду перших п’ятирічок, який в’ївся у його порепані долоні.

Вам, слухняним задолизам московського сатрапа, вигідно, щоб народ завжди боявся. «Шпигунів». «Ворогів народу». Тюрми. Війни. Голоду. «Націоналістів», «екстремістів». Атеїстів лякаєте православ­ними. Православних — греко-католиками. Католиків — автокефалістами. Усіх разом — євангелістами. Щоб не було спокою. Щоб не було злагоди. Щоб не єднався брат з братом. Щоб не мав часу спитати: доки ви, кровожадні вампіри, будете смоктати нашу кров і сили?

Та пам’ятайте!

Хто не відчуває під ногами землі рідної, хто обірвав коріння родоводу свого, хто зрікся мови материної і свого народу, той буде презренний навіки людьми і Богом! Земля святая не прийме вас. А ваші діти і внуки ваші бездомними вовкулаками блукатимуть по чужих землях і проклинатимуть ваші кості.

Хто не визнає над собою неба рідного, на того небо впаде страшною карою.

Хто за іудин гріш продає волю народу свого, того, як христопродавця Іуду, прокляне людство.

І не прийме вас завтра їдуча сьогодні на ваших спинах росія, ні розтерзана вами Молдова, ні розстріляна Вірменія, ні потерзана Грузія, ні зганьблена і продана вами Україна! І не сховаєтеся ви ні за Кримські гори, ні за мури чиновницьких бастіонів, ні за броню танків. Згорите від гніву народного. А нащадки ваші горітимуть вічно від пекучого сорому за вас. І прокленуть вас навіки!

Року Божого 1990-го.

Євген Дудар. "Український репортер".