Фермерське лобі в Європі завжди відстоюватиме свої інтереси

 

 

Для порівняння, у Польщі та низці інших країн ЄС агровиробництво досі значною мірою залишається способом самозайнятості. Сім’я, яка обробляє 10–11 гектарів, навіть із дотаціями заробляє близько 10 тис. євро на рік. На тлі середньої зарплати в Польщі понад 2,5 тис. євро це дуже низький дохід, що й пояснює хвилю протестів та постійні вимоги компенсацій. У цьому контексті блокування кордону з Україною стало політичним інструментом тиску: у 2023 році воно дозволило польським аграріям отримати додаткові дотації, а в 2024-му стало аргументом проти угоди ЄС із Mercosur. Сильне аграрне лобі робить протести фермерів у різних країнах регулярною практикою.

 

Водночас в Україні наразі умови ведення агробізнесу значно жорсткіші – війна, нестабільність регуляторного середовища та складна логістика суттєво обмежують розвиток. Українським компаніям доводиться долати бар’єри для експорту, пристосовуватися до постійних змін і діяти в умовах відсутності гармонізації із законодавством ЄС. Але саме це формує конкурентну перевагу, і український бізнес більш гнучкий, швидко адаптується та постійно шукає нові можливості для покращення ефективності сфери переробки та логістики, в тому числі завдяки впровадженню цифрових рішень.

 

Ключовим викликом для України залишається забезпечення роботи чорноморських портів. Морський експорт знімає надмірний тиск із сухопутних кордонів і зменшує ризики конфліктів із сусідніми країнами. В той же час навіть після вступу до ЄС слід очікувати періодичних труднощів на кордонах, адже фермерське лобі в Європі завжди відстоюватиме свої інтереси.

Попереду масштабна адаптація законодавства та виробничих стандартів до норм ЄС: від якості продукції й екологічних вимог до зеленого переходу та прозорих правил бізнесу. Це означає для аграріїв значні інвестиції у модернізацію. Європейський ринок справді преміальний і перспективний, але Україна потребуватиме компенсаторних механізмів, щоб пройти цей перехідний етап без втрати стійкості самого агросектору.

 

Саме тому, як би парадоксально це не звучало, але український агробізнес, особливо його експортноорієнтований сегмент, з огляду на його залежність від доступу до міжнародних ринків, зокрема європейського, нині виступає одним з найбільш послідовних і рішучих прихильників європейської інтеграції та впровадження європейських стандартів та норм до українського законодавства, починаючи від аграрної сфери, закінчуючи правилами конкуренції, державних закупівель тощо.