Філософія Української перемоги у Десятих Бандерівських Читаннях

    Така вже, очевидно, планида Бандерівських Читань – проходити на тлі визвольної боротьби, пожеж війни і полум'я вогнів, – цілком відповідно до життя того, кому вони присвячені.

    Перші Бандерівські Читання народились серед бур Революції Гідності. Минулорічні Дев'яті Читання проходили, коли з трьох сторін над Україною чорною тінню нависала загроза повномасштабного вторгнення московитів.

    Нинішні – Десяті ювілейні Бандерівські Читання відбуваються, коли нація зосередилась, щоб вогнем і залізом, напружуючи всі сили, відбити чергову спробу наступу загарбника.

    Ця війна – це битва за минуле, за сьогодення і за майбутнє.

    На полі бою вирішується справа первородства і спадщини Княжої Держави – Руси-України. Як і вісім століть тому, орда спопеляє наші міста, а кремлівський шизофренік намагається повторити Батия. Навіть шамани у нього ті ж самі. Але цього разу ми вистоїмо.

    Сьогодні на бойовищі вирішується, бути чи не бути нашій нації. Коронний номер москалів – підступ і обман, терор і масові вбивства, концтабори, етноцид і геноцид. Але цього разу ми переможемо, і вони сповна заплатять за все.

    В цій війні вирішується майбутнє народів Східної Європи і Північної Євразії – чи стануть вони поживою геополітичного упиря, чи піднімуться до свободи і незалежності. Ми переможемо, і допоможемо поневоленим народам вирватися із кривавого болота московського рабства. Як це заповідав Степан Бандера.

    Бо з бандерівської точки зору – нашою перемогою стане розвал московської імперії і творення низки національних держав.

Ця війна змінює все. І насамперед нас.

    Рік, що пройшов, поставив екзистенційні питання, ситуація або-або заголила суттєве і вічне, відкинувши вторинне і минуще. Вся нація і окрема людина перевідкривали себе заново, переглядали свої цінності і пріоритети. За рік, що минув, нація подолала великий шлях до саморозуміння, до відповіді на Шевченківські питання "чиї сини? яких батьків? ким? за що закуті?".

    Цей рік відповів. Загарбник, мародер, варвар, ґвалтівник і кат – всі ці одвічні складові потворної московської душі проявили себе без масок, і світ побачив реальне обличчя читачів пушкіна, толстоєвського і булґакова, поціновувачів чайковського та глядачів большОго тєатра.

    За цей рік мільйони українців прозріли, усвідомили і переоцінили.

    За цей рік елементи нашої націоналістичної ідеології стали загальновизнаними у суспільній думці, більше того – вони стали самоочевидними "загальними місцями".

    Те, що ще недавно вважалося гіперрадикальним, а тому – сумнівним, нині поділяється переважною більшістю українців. Люди, які ще недавно боялися не те, що говорити – а й думати про щось, що може "аскарбіть" москву і тутешніх українофобів, сьогодні голосно називають речі своїми іменами.

    Шкода, що це прозріння нам коштує великої крові, руйнувань і численних жертв жертв кращих з нас.

    І тут варто б згадати, про що націоналісти доводили роками, у чому десятиліттями переконували громаду.

    Ми завжди наголошували, що росія це смертельний ворог, який планує і готується до агресії і поглинання України.

    Ми говорили, що будь-яка росія є ворогом, бо без огляду на режим – чи то царський, большевицький, єльцинський чи путінський, бо змінюються лише кольори прапорів, але не її московська імперсько-ординська суть.

    Ми говорили, що захист мови – це питання державної і національної безпеки.

    Ми вимагали декомунізації і дерусифікації вулиць і площ, звільнення українського інформаційного простору від московської отрути.

    Не покидає відчуття, що якби націоналістичні ідеї громада сприйняла раніше, московити б не зважились на напад. Але брак націоналізму в Україні, дезорієнтованість народу і хитливість як наслідок, нестача принципового ставлення до їхнього "язика" і "культури" – дали московитам підстави сподіватися остаточно асимілювати українців після загарбання України.

    Наші ідеї – це наша головна сила. Сьогодні окремі наші ідеї стали всезагальними в Україні. Але нашим завданням є просувати і поширювати націоналістичну ідеологію як цілість. Просувати і поширювати всюди – на фронті, в тилу, в усіх прошарках суспільства, в політиці і культурі. Не дати забалакати їх, підмінити або оголосити вичерпаними.

    Ми маємо просувати нову візію України.

    Нести нації наші ідеї, нести ідеї Бандери, достукатися до кожного українця.

З москалями немає спільної мови!

    москва впаде!

І українське сонце зійде над світом! Бандерівське сонце!

    Слава Україні!

    "УП".