Фронтові потреби — найголовніші! - воїн і фермер Олександр Стешенко

    В цьому переконаний відомий хлібороб, командир Фермерської Самооборони Дніпропетровської області, старший солдат запасу ЗСУ Олександр Стешенко (на фото зліва) зі Спаського Самарівського краю. Після широкомасштабного нападу фашистської московії 24 лютого 2025 року він і троє фермерів-земляків добровільно стали на захист України від ворога. Сьогодні він ділиться своїми роздумами з читачами «ФП» про початок війни, підготовку до неї та радить, як наблизити перемогу.

- Дякую за вітання з Днем фермера. Вважаю, що відзначати ще зарано. От коли б ми зібралися разом, зробили все, що можемо, для перемоги, та завершили цю кляту війну — а я бачу, що ми її можемо виграти — ось тоді і посвяткуємо, по-справжньому. Всі. На фронті напруга така, що за два роки служби в Збройних силах України не вжив ні грама.

- Це неписаний козацький звичай: під час війни завжди бути з ясною, холодною головою. Олександре Миколайовичу, як, на Вашу думку, звичайному громадянину стати надійним воїном?

- До двобою з ворогом слід готувати себе наполегливо і всебічно. Нас фахово навчали в Україні, потім іще серйозніше, 2 місяці, в Польщі. Особливо старалися канадські інструктори, згодом до них долучилися англійці. А поляки спеціальний міст вибудували для проїзду танків — одна частина з дерева, наступна з цегли, далі бетон і метал. Спеціально так зробили, щоб ми вчилися закладати вибухівку. Поляки теж всю душу в нас вкладали.

- Все з набутого на полігонах знадобилося на фронті?

- Можна сказати так, стовідсотково. Я служив у військовій частині Т0450, розміновували поля, готували окопи, оборонні споруди. Зараз вже більше в ходу мінування, аби орда не просунулася. Три з половиною місяці знаходилися разом із Закарпатською 128-ю бригадою на «нулі», Запорізький напрямок. Все було налагоджене дуже добре, ми там разом з ними гарно попрацювали. На війну пішов і мій брат, Артем Веприков, на жаль, він загинув... Після того я ще один рік служив, робив корисне для України.

- Щирі співчуття Вам від усіх читачів «Фермера Придніпров’я». А якими є сьогоднішні проблеми у війську?

- Ті, хто пішов у перший рік війни, і досі тягнуть лямку. Без заміни. Для прикладу, зі Спаського добровільно пішли ми, четверо фермерів — Сергій Норка, Андрій Савченко, Сергій Кушнір і я. Заміни ніякої немає, хоча обіцяли. Навіть у Верховній Раді про демобілізацію говорили. Але забули. Багато хто каже: я ж працюю, донатю... Та цього мало, всі бачать, потрібна особиста участь кожного.

- Війну виграємо тоді, коли буде тотальний опір загарбникам і кожен чоловік зможе взяти в руки зброю для відсічі ворогу?

- Абсолютно точно. Нам хоча б сьогодні треба посилено готуватися, всім, до війни: вчити тактичну медицину, аби вижити в разі поранення, допомогти побратиму, вміти стріляти зі всіх видів зброї, окопуватися і т. п. Вчімося, готовий допомогти усім, хто хоче. Тепер агресор вже наближається до Новопавлівської громади, Фермерська Самооборона помагала там родині Кондратюків боротися з рейдерами. А тепер слід допомогти відбитися від нашого одвічного ворога, буквально брати лопати в руки і окопуватися, це ж наша рідна область. Дивитися на місці і робити все, що слід, аби рашисти не просунулися далі.

- Мабуть, коли московити побачать, що кожен українець готовий воювати з ними, вони хутчіше накивають п’ятами, як в Афганістані у 80-х роках чи в Японії, у 1905-му, до свого заболоття. Олександре Миколайовичу, у цьому хліборобському сезоні Ви трудитеся, після фронту, на землі?

- Так, нічого не забув, з усім можу справитися, від підготовки грунту, сівби до жнив...Але вдома важче, повірте, ніж там. Думки постійно в голові — як допомогти хлопцям, що тепер потрібне? Подав заяву на службу до Сил спецоперацій. Та внаслідок довоєнної виробничої травми залишився без ока, через це не беруть. А навчити можу, озивайтеся, хто по-справжньому прагне готуватися до бою за Україну. Бо просто сидіти і ждати можна ще довго, треба діяти. Тоді відіб’ємося.

- Дійсно, дружній череді, як кажуть в народі, і вовк не страшний. Велика вдячність Вам, Олександре Миколайовичу, за захист України, за правдиву розповідь про її нелегкі будні і поради всім українцям, як захищати себе, родини і Вітчизну від зайд. Хай здоровиться і щастить Вам і побратимам на всіх ратних і хліборобських нивах!