Поки частина капіталу вичікує завершення війни, міжнародні компанії вже зводять в Україні заводи. Підприємець та інвестор Сєяр Куршутов пояснює, чому ринок системно недооцінює країну і чому вікно для входу відкривається саме зараз.
Поки одні інвестори рахують ризики, інші вже працюють на українському майданчику. Німецька Bayer інвестує близько 60 мільйонів євро в розширення насіннєвого заводу в Житомирській області, причому в проєкт закладено навіть будівництво укриттів для працівників прямо на виробництві. Швейцарська Nestlé запустила на Волині вже четвертий свій завод у країні. Для підприємця та інвестора Сєяра Куршутова, який роками працює з міжнародною торгівлею, у цьому немає парадокса. «Найбільші можливості в економіці відкриваються не тоді, коли все вже безпечно й очевидно, а саме тоді, коли більшість ще боїться», наголошує він.
В основі його логіки лежить різниця, яку інвестори часто плутають. «Ризик можна порахувати, застрахувати, закласти в ціну. Невизначеність порахувати не можна, тому капітал від неї тікає», пояснює Сєяр Куршутов. За його словами, саме тому заклики до патріотизму й співчуття не зрушують гроші з місця, адже інвестор у цей час подумки рахує те, чого порахувати не може. Завдання не в тому, щоб переконати капітал повірити в Україну, а в тому, щоб звести невизначеність до величини, яку ринок уміє оцінювати.
І тут, зауважує експерт, за останні роки змінилося більше, ніж видно ззовні. Ключовим бар’єром інвестори називали саме відсутність страхування воєнних ризиків, а ще три роки тому приватного покриття таких ризиків не існувало взагалі. Сьогодні ж навколо України склалася багаторівнева система гарантій за участю міжнародних фінансових інституцій і приватних страховиків. Стійкості додає й безпрецедентний публічний ресурс: наприкінці 2025 року Євросоюз погодив для Києва новий безвідсотковий кредит обсягом 90 мільярдів євро на наступні два роки. Для інвестора це сигнал, що держава, в економіку якої він заходить, не залишиться наодинці з дефіцитом.
Масштаб самої можливості важко переоцінити. У спільному звіті RDNA5, оприлюдненому в лютому 2026 року, Світовий банк, Євросоюз та ООН визначили потреби України на відновлення майже у 588 мільярдів доларів. Сєяр Куршутов називає це найбільшим «гринфілдом» Європи за кілька поколінь, від енергетики й житла до транспорту, переробки та агросектору. Довіра бізнесу всередині країни це підтверджує: Індекс інвестиційної привабливості, який щороку рахує Європейська Бізнес Асоціація, за підсумками 2025 року виріс до 2,70 бала з п’яти проти 2,49 рік тому, повернувшись приблизно до показника другої половини 2021 року. Втім, головну домашню роботу за Україну ніхто не зробить: незалежні суди та передбачувані правила лишаються її власною відповідальністю, і саме рух до членства в ЄС експерт розглядає як інструмент, що підтягує законодавство до європейських стандартів.
Сєяр Куршутов, український підприємець, інвестор та меценат кримськотатарського походження
Підсумок Сєяра Куршутова зводиться до тверезого розрахунку, а не до емоцій. Розрив між тим, як ринок оцінює Україну, і тим, якою вона стала насправді, і є тією можливістю, заради якої ранні гравці заходять першими. Інвестор, який чекатиме повної визначеності, прийде тоді, коли найкращі активи вже розберуть, а основну дохідність зафіксують інші. «Вікно для входу відкривається не тоді, коли ризик зникає, а тоді, коли його стає можливо оцінити й застрахувати», резюмує експерт. І цей момент, на його думку, настав.