Історія 83-літньої Клавдії, яка живе у безлюдному селі Новоолександрівської громади Дніпропетровської області: «Син виїхав до Канади, а я залишилася тут по суті одна як останній палець зі свого роду

У селі Чувилине на Дніпропетровщині, яке за офіційною статистикою вважається безлюдним, нині мешкають двоє людей — 83-річна Клавдія Катюра та її квартирант Семен. Жінка народилася тут, згодом переїхала до Дніпра, а після смерті чоловіка повернулася до рідного села. Нині вона тримає господарство, обробляє город та живе за пенсію й допомогу дітей, які мешкають у Канаді. Найбільші труднощі для неї — відсутність транспорту, доступу до медичної допомоги та самотність узимку.

У межах документального проєкту «Забуті» Клавдія розповіла Суспільному про своє життя у майже спорожнілому селі.

«Ми не боялися, що село розпадеться»

Клавдія народилася у Чувилиному. За її словами, колись тут працювали ферма, магазин, дитячий садок і початкова школа. Будинки стояли вздовж кількох балок, однак нині на місці більшості з них — пустирі.

«Якщо йти по цій балці, від греблі туди ще було метрів п'ятсот, триста, ще хати були. Три, чотири чи п'ять тих хат. А сюди, по цій балці, прямо, ще кілометр, були хати», — згадує жінка.

Село Чувилине на Дніпропетровщині. Суспільне Дніпро/Юрій Тинний

Перші чотири класи вона закінчила в місцевій школі, а згодом навчалася в Солоному. Щодня дітям доводилося долати пішки близько семи кілометрів.

«До Солоного доходиш, там дороги чисті, а ми бідні діти — по живіт брудні. Там ставок, і ми спускалися туди, мили гумові чоботи. Перед уроком ми мали ще зробити зарядку. І у нас тих, хто запізнювався, ставили перед всією школою. Нас вставляли як порушників. Ми сім кілометрів пройшли пішки, а нас змушували ще зарядку робити. Якщо запізнився, не ставили у стрій, а наперед. Обличчям до класу, до всієї школи, щоб було соромно. А зараз, я б сказала, сором, що діти вісім кілометрів пройшли — і ви їх змушуєте зарядку робити», — розповіла Клавдія.

Після закінчення десятого класу колгосп направив її навчатися до Дніпра. Саме тоді, за словами жінки, жителі Чувилиного почали поступово виїжджати.

«Виїхав один, мало що. Приїхав інший, будинок купили. Ми не боялися, що село розпадеться. Ніхто про це навіть не думав», — сказала вона.

Одна з хат у Чувилиному, що на Дніпропетровщині. Суспільне Дніпро/Юрій Тинний

«Син поїхав до Канади, а я залишилась»

Клавдія розповідає, що остаточно залишити рідне село вирішила після випадку на роботі. Коли вона працювала завідувачкою клубу, звідти вкрали ширму. Жінка злякалася, що її змусять відшкодовувати вартість майна.

«Я зрозуміла, що мене змусять платити за цю ширму. Я злякалася цього всього і вирішила поїхати. Все покинула і втекла. Якби у мене не поцупили ширму, я б не поїхала звідси», — розказала жінка.

У Дніпрі Клавдія вийшла заміж, народила сина. Її чоловік працював керівником цеху. Після його смерті, розповіла жінка, родині було складно пристосуватися до нового життя.

«Важко було нам — ми самі. Ми звикли, що все вирішував чоловік, батько. А коли самі ми залишилися, без будь-якої допомоги, без нікого, ми не знали, що робити», — сказала вона.

Подвір'я Клавдії Катюри. Суспільне Дніпро/Юрій Тинний

Згодом син вирішив емігрувати до Канади через відсутність роботи. Для переїзду родина продала квартири у Дніпрі, зокрема й однокімнатне помешкання Клавдії. Син виїхав за кордон, а жінка повернулася до Чувилиного.

«Знайшла обривок газети, а у ній така невеличка замітка: "Всі, хто хотів, виїхали у Канаду. Лише ліниві залишилися". Сину я показала той шматочок обірваної газети. А що тут чекати, якщо розпалося останнє, де він працював, і там роботи не було? Ми з сином вирішили, що нам треба поїхати звідси. Зарплати немає, роботи немає. Вони поїхали, а я залишилася тут. Тоді ж ні телефону, нічого. Приїхала сюди жити», — розповіла жінка.

«Ну, коротше, виживаємо»

Нині Клавдія веде господарство разом із квартирантом Семеном. Вони тримають 30 курей, вісім кіз, трьох собак і двох котів, а також обробляють 13 соток городу. Раніше, за словами жінки, у неї були корова, бичок і пасіка. Тепер господарство стало меншим. На городі вирощують помідори, цибулю, часник, буряк і зелень.

Кози, яких утримує Клавдія Катюра. Суспільне Дніпро/Юрій Тинний

У будинку є електрика. Для приготування їжі використовують газ у балонах, який купують у Солоному. Взимку оселю опалюють дровами та висушеним гноєм. Клавдія каже, що пенсії на всі потреби не вистачає. Фінансово їй допомагають діти, які живуть у Ванкувері.

«Мені допомагають діти. У мене діти живуть в Канаді, у Ванкувері. Вони мені надсилають кошти, щоб мені вистачило заплатити за світло, ну і за хліб, і за все інше», — зазначила жінка.

Подвір'я Клавдії Катюри. Суспільне Дніпро/Юрій Тинний

Продукти доводиться купувати в сусідніх населених пунктах. Через відсутність транспорту та стан здоров'я, за словами жінки, це стає дедалі складніше.

«Ну, коротше, виживаємо. Пішки йти важко, а просити когось, щоб хтось просто так. Ніхто не привезе нічого. Потрібно, а що робити? Самим. Самим не виходить — треба платити. Платити? Пенсія маленька», — розповіла Клавдія.

«Хто мене тут врятує, раптом що? Ніхто»

До лікарні Клавдія їздить у Солоне. Раніше користувалася велосипедом, однак тепер він несправний. За потреби жінка звертається до знайомої із сусіднього села Гончарка, яка може відвезти її автомобілем.

«Раніше на велосипеді, а тепер в мене велосипед поганий. Пішки. А взагалі, телефоную подрузі в Гончарку — вона приїжджає, бере мене і везе в лікарню. Пішки йти далеко. Поки дойдеш, втомишся», — сказала вона.

Зламаний велосипед Клавдії. Суспільне Дніпро/Юрій Тинний

Однією з найважливіших речей для Клавдії залишається інтернет. Завдяки ньому вона стежить за новинами та підтримує зв'язок із зовнішнім світом.

«Головне, щоб мені інтернет не відключали, бо в мене інтернет не на проводах, а безпровідний, розумієте? І з нього я дізнаюся новини. Інакше я б взагалі здичавіла тут і все», — розповіла жінка.

Клавдія Катюра поруч зі своїм ноутбуком. Суспільне Дніпро/Юрій Тинний

За словами Клавдії, залишатися самій у Чувилиному їй страшно, адже у випадку якоїсь надзвичайної ситуації нікому буде надати їй допомогу.

«Сама я б тут не жила. У мене живе азербайджанець. Вони тут овець пасуть. Якесь спілкування є. Але вони тільки влітку тут, а взимку — нікого. Я думаю, що ніхто б не поїхав. Дороги немає, як дощ піде — багно. Тим паче, магазин був — його чомусь зачинили. Мені тут ще й як страшно. Ну от хто мене тут врятує, раптом що? Ніхто. Цей азербайджанець, якщо поїде, то я сама залишусь. І мені нікуди. У мене в Дніпрі житла вже немає. Я його продала. У мене там один гараж. У гаражі я жити не буду», — сказала вона.

Отара овець пасеться у Чувилиному на Дніпропетровщині. Суспільне Дніпро/Юрій Тинний

Попри труднощі, жінка поки не планує переїжджати. Вона зазначила, що звикла до рідного села, а грошей на придбання іншого житла немає.

«А чому ми не виїжджаємо? Ну, звикли тут, по-перше. По-друге, немає грошей купити хату. Син обіцяє, обіцяє, а все в нього якось не виходить купити мені хату в Гончарці. Ото ми і живемо тут. А тут нас ніхто не трогає, нікому ми не заважаємо», — розповіла Клавдія.

Що відомо про село Чувилине на Дніпропетровщині

Село Чувилине розташоване у Новоолександрівській громаді, що у Дніпровському районі Дніпропетровщини. Відстань до Дніпра звідси — 42 км. До найближчого магазину — 550 м, а до лікарні, аптек і пошти — 6 км.

Станом на 2026 рік Клавдія та Семен єдині мешканці Чувиліного. За офіційною статистикою — село безлюдне.