Олександра Дрік Громадська діячка, адвокаційниця, радниця Міністра оборони України (2019—2020)

Нещодавно в Офісі Президента публічно сформулювали відповідь на питання "як має закінчитись війна". Михайло Подоляк написав так:

       Насправді в цьому визначенні – вся сіль роботи на міжнародному рівні. А чи так же бачать закінчення війни наші партнери? І якщо задуматись, то виявиться, що навіть серед наших союзників не всі хочуть вищепереліченого. Або вкладають в це не такий зміст, як ми.

Наприклад, для того, щоб завдати росії військової поразки, необхідна наступальна зброя, бо в обороні війни не виграють. Але Україні наступальної зброї досі ніхто не давав, тільки оборонну, хоча давно просили. Лише зараз з'явилась інформація, що США можуть надати Україні наступальну зброю. А коли дають лише зброю для оборони – це для того, щоб не програти, але не для того, щоб виграти. Відчуваєте різницю?

       Або повернення територій. Так, публічно союзники підтримують вимогу відновлення України в міжнародно визнаних кордонах – бо це правильно, так записано в міжнародному праві. Але багато хто із союзників із готовністю і одразу визнав би Україну в нових, зменшених кордонах, якби Україна на це погодилась. Власне, пропозиція президента Франції віддати путіну частину українських теориторій, щоб він заспокоївся, була саме про це. Звідси ж різниця між "миром" і "перемогою". Мир зробити легко, хоч сьогодні – погодившись на всі вимоги кремля. Тільки це значить втрата державності. А ми хочемо перемоги = не виконувати жодних вимог кремля, а щоб вони виконали наші. Відчуваєте різницю?

    

       На фото: зруйнований російськими фашистами Харків.

     Або трибунал. Так, публічно наші союзники підтримують відповідальність росії за злочини. Але навіть серед них далеко не всі прагнуть побачити путіна за гратами. Вже навіть не кажу про те, що значна частина країн світу – досі "нейтральні", що в кращому випадку означає, що вони жодну зі сторін не підтримують, в гіршому – фактично продовжують працювати з росією ніби нічого не сталося. Чому так? Бо путін хоч і тиран і кривавий диктатор, зате він тримає росію докупи, і економічно співпраця з росією багатьом вигідна. І якщо раптом ви думаєте, що інші країни, зокрема потужні економіки, хочуть розвалу росії, то ні – з точки зору міжнародної економіки і безпеки це означає повний хаос, бардак і нові ризики, для чого це їм? Щоб голова ще боліла від питань, починаючи від економічної кризи і закінчуючи тим, в кого опиниться ядерна кнопка. А крім путіна, там росію вкупі, можливо, більше ніхто і не втримає. Тому з точки зору інших держав: якщо цього можна уникнути, то краще цього уникнути. Так і виходить, що ми хочемо бачити його за гратами, а інші, крім країн Балтії, Польщі та ще кількох країн, хочуть лише обмежити його вплив і владу – відчуваєте різницю?

        Ну і так в кожному питанні. Як до цього ставитись? Це не погано і не значить, що інші країни погані, але це – реалії міжнародної політики. В якій Україна ніколи не була суб'єктом, тобто не вирішувала сама, вирішували за неї. Але зараз все змінюється. Черчилю приписують фразу "у Британії немає вічних друзів, у Британії є вічні інтереси" – так от це якраз наша історія. Ті, з ким у нас інтереси співпадають хоча би на проміжному етапі, нам важливо мати нашими союзниками, навіть якщо кінцеву мету ми визначаємо по-різному. Ті, з ким спільних інтересів мало, залишаються нейтральними. Задача України – укріплювати союз з існуючими союзниками і збільшувати кількість нових з-поміж тих, хто вагається. І це і є найскладніше: як їх переконати, якими аргументами? Що їм запропонувати? Які точки дотику знайти? Бо що-що, а поодинці війни точно не виграють. Хто досі в цих ілюзіях – позбувайтеся їх негайно. І Украіна з цим досі непогано справлялась. Але осінь і зима принесуть нові виклики, тому зараз буде важливо все, кожна можливість укріпити нашу підтримку в світі. Бо наша мета – це перемога на українських умовах.