«Мене мотивує моя сім'я, а завдання моє - ураження й мінування»: історія військового на позивний «Тихий»

26-річний військовий на позивний «Тихий» у 25-й окремій повітрянодесантній Січеславській бригаді з 2020 року. Спершу був стрільцем, згодом механік-водій. Зараз армієць — оператор «бомбера». Каже, головна задача — ураження та мінування.

Який виліт запамʼятав найбільше та що мотивує бійця — читайте у матеріалі Суспільного. 

Коли долучився до війська

Військовий шлях в мене почався ще в 2020 році. Тобто з 20 років я вже перебував в армії. Були ще часи тоді АТО, були знайомі там, старші набагато за мене, які розповідали за все це. І мені завжди було це цікаво, ну і одночасно страшно, бо багато чого не розумів. Коли вже вирішив підписати контракт, піти в армію, і потрапив безпосередньо на бойові дії, то все виявилось не так страшно, як було. 

Рідні дуже переживали, відмовляли, звісно, але це моє рішення, я його прийняв, я його дотримався.

Спершу посаду була, як у всіх, стрілець. У подальшому посада у мене була вже механік-водій, тобто їздив на бойовій машині, возив хлопців. На даний момент я пілот «бомбера», командир екіпажа.

Військовий на позивний «Тихий». Суспільне Дніпро

Про використання БпЛА на фронті

БпЛА, на мою думку, це на даний момент більш дієвий спосіб війни. Війна вже тривалий час йде і, звісно, прогресує. Ну і на даному етапі це, скажімо, найбільш технологічне зброя. Тому я вирішив працювати на самій дієвій зброї. 

Всі гадають, що сидиш там десь у бліндажику, у окопчику десь, і все в тебе є. То це трохи не так. Бо на даному етапі війни хлопці, що сидять зараз на позиції, їм дуже тяжко туди зайти і ще тяжче звідти вийти. Відповідно, провізія до них доставляється так само, як і до нашої піхоти. Через дрони щось розбивається, щось не долітає, щось ще. Тобто, в них немає в обсязі, скажімо, всього, чого вони бажають. 

Військовий на позивний «Тихий». Суспільне Дніпро

«Моя задача — ураження й мінування»

Задачі у кожного з нас трохи відрізняються. У нас є декілька позицій, і кожна відповідає за свої завдання: когось це направлене ураження по ворожій піхоті, у когось — забезпечення позицій всім необхідним. А в когось мінування підходів, відходів противника. Моя задача — ураження і мінування.

Мінувати — це не одразу спрацює, це ставиться на рух. Коли ворог почне рухатися, він дійде до певного місця і наткнеться на мінування. Прилітаючи на ураження, ти одразу бачиш ціль, ти одразу розумієш, що треба робити в цій ситуації. Тобто ти бачиш свою роботу, свій результат.

Для мене найцікавіше — це ворожа піхота. Дуже сильний грає азарт, щоб саме влучити в цю сигнатуру і подивитися, що станеться. Дуже сильний азарт йде.

Про уражену ціль

Найжирніша наша ціль — гармата. Дочекалися погоди, яка нам дуже йшла на руку. І це був виліт на кілометрів 30-40, тобто в тил ворога. Там була помічена гармата, відповідно, полетіло по ній відпрацювати. Відпрацювавши по гарматі, ще вдалося зробити невелику дорозвідку, якої, на жаль, нічого не виявило. Тобто могли залетіти набагато далі, ніж хотілося б. 

Про мотивацію російських військових

Вони не бережуть своїх людей ніяк. Майже кожен день хтось із них вмирає, і не один. Просто вмирають. Вони йдуть, не думаючи.

А з нашого боку, у нас якось більш бережно відносяться до військовослужбовця. У випадку якоїсь там неймовірної загрози намагаються одразу забезпечити. Тобто я це бачу і розумію, якщо вийде така ситуація, то мене забезпечать максимально, як тільки можна. 

Що їм там обіцяють (військовим РФ — ред)? Гроші? Знятися судимості? Уникнення вʼязниці? Думаю, вся ця їхня мотивація є. Заганяють їхній народ у скрутні ситуації, щоб йшли на війну. 

Яке поранення дістав військовий

Тричі переосмислював життя. Найперше — це було, коли потрапив в найгарячішу позицію. Була евакуація побратима. Далі ту позицію доводилось комусь тримати. І ми тримали її з моїм побратимом. Нам доводилось спати під одним спальником, в обнімочку майже. Відповідно, на той час дронів як таких не було. Тільки починалися «мавіки», тому подібне. Тоді ж штурмували нашу позицію. Нам доповіли, що 20 ворогів рухається в наш бік. Відповідно, ворог, не дійшовши до нас, вже розгорнув гранатомет, відпрацьовувавши по нам, влучили десь в метрі від мене. І все прийшлося на ногу.

Найкритичніше — це був уламок в коліні. Тобто, після нього я десь більше пів року реабілітувався. І я не ходив місяці три. Я, дивлячись на те, як хтось ходить, бігає, розмірковував, наскільки це круто, просто нормально рухатись.

«Мене мотивує моя сім'я»

Мене мотивує моя сім'я. Я не бачу іншої мотивації краще, ніж моя сім'я: дружина та син. Якби, напевно, у мене не було нікого, я б не так сильно переживав за своє життя.

У мене хлопчик. Недавно вже два роки виповнилося. Я цілий рік не ходжу у відпустку, щоб взяти відпустку саме на його день народження. Бачитись доводиться, на жаль, не так часто, як хотілося б. Але сумує і він, і дружина. Вона скаржиться, що мало приїжджаю. Але що зробиш, так потрібно. Син від мене навіть не відходить. І спав зі мною, і купались, і гуляли.

Військовий з дружиною. Фото з особистого архіву військового

Я вже дуже багато пропустив. Все, що я пропускаю, я бачу в телефонному режимі. Дружина намагається постійно його знімати: чим займається, що він робить, які нові слова він каже, якісь його нові вміння.

Що демотивує

Контракти, які зараз вигадують, піднімаючи, скажімо, заробітні плати, умови і тому подібне. Просто заманюють нових людей. А про «старих»? А що зі «старими»? Куди вони подінуться? За «старих» ніхто особливо нічого і не вигадує. Тобто сама суть того, що все найкраще новим, а старі вже і так добре обжились. 

Наведу приклад — контракт 18-24. Людина приходить молода, недосвідчена, яка надалі здобуватиме досвід. Вона ще отримує, скажімо, грошове забезпечення в розмірі мільйона. А «стара» людина, яка вже, скажімо, певний час служить, що їй? Нічого. Вона просто продовжує служити і виконувати свої обов'язки. 

Військовий на позивний «Тихий». Суспільне Дніпро

«Більшість просто самого страху — це від незнання»

Всі все бачать, що тут відбувається. Хтось бачить це трохи з іншого боку. Комусь дуже страшно, хтось там не створений для війни, у когось просто є багато грошей і він не збирається сюди. Але є такі, що навпаки дивляться на все це і самі йдуть. Більшість страху — це від незнання. Бо людина, яка хоче, але сумнівається, вона просто багато чого не знає, саме тому є сумніви. Тому треба йти і дивитися, як саме все тут. З досвідом вже не так страшно.