«Ми просто йшли; у нас нема Зерна неправди за собою», - 80 річчя Івана Шулика
За матеріалами інтернет-видань
15.10.2026
40
"Ми не лукавили з тобою, Ми просто йшли; у нас нема Зерна неправди за собою" Тарас Шевченко
Позавчора Івану Шулику виповнилося б 80, а 21 жовтня буде п’ять років, як його немає з нами.
Тетяна Колядинська, член НСЖУ, сторінка ФБ.
Напередодні ювілейної дати відбувся надзвичайно теплий вечір пам’яті у Дніпропетровському фаховому мистецько-художньому коледжі культури, де свого часу Іван Іванович викладав. А прологом до цієї розмови стала вистава «Смуток вечірнього сонця» (Ностальгічне) за п’єсою Ольги Глапшун у постановці режисера Григорія Богомаза-Бабія, керівника творчої майстерні «Інтимний театр імені Антоші Чехонте». Талановиті студентки Дар’я Реуцька, Єва Глушок, Евеліна Полтавцева і Марія Ткаченко заслужили щирі оплески присутніх.
А вчора зібралися згадати Івана Шулика у музеї «Літературне Придніпров’я». Але після перших виступів пісню відомої вокалістки і волонтерки Лідії Бабич обірвала тривога. Отже, продовжувати довелося в підвалі.
І у коледжі, і в музеї кожен згадував «свого» Шулика. Віталій Старченко, Анатолій Сокоринський, Сергій Копанєв розповідали про побратима у боротьбі за незалежну Україну, який відроджував дніпропетровську «Просвіту», був одним із організаторів Народного Руху України (очолював обласну та міську організації), керував оргвідділом Секретаріату НРУ, обласною організацією Української Народної партії, брав активну участь у Помаранчевій і в Революції гідності. Заслужений художник України Григорій Чернета і режисер Григорій Богомаз-Бабій говорили про талановитого майстра, який упродовж десятиліть працював головним художником у дніпровських театрах, а також створював сценографію для театральних вистав в інших містах. Народний артист України Михайло Мельник і досі шкодує, що Іван пішов у політику.
А Зоя Стефанівна, Іванова вдова, яка завжди була його надійним тилом і зараз неохоче бере слово на публіці, каже про свого чоловіка: «Він для мене останній романтик, буревій… З ним треба було іти в одному напрямку, а інакше про спільне життя не могло бути й мови». У неї вийшло: з першого погляду вона зрозуміла, що ця людина не випадково їй трапилася на шляху, а, може, ще й тому, що вони «двічі Шулики» і при першій зустрічі почали з'ясовувати, чи, бува, не родичі…
Я ж при згадці про Івана Шулика бачу змарнілого чоловіка з пов’язкою на голові «Голодую!» біля стін міської ради. 16 липня 1991 року він уперше в Дніпропетровську на високій щоглі закріпив національний прапор України. Активістів побили і розігнали. Тоді Шулик і оголосив голодовку: вимагав припинити переслідування проукраїнських організацій і підняти синьо-жовтий прапор над міськрадою. Влада врешті пішла на поступки і 29-го серпня він особисто очолив групу, яка це зробила.
Уже посмертно йому присвоїли звання Почесного громадянина Дніпропетровська. Не так давно з'явилася й вулиця його імені, правда, на ній досі старі вивіски. А відомий журналіст, краєзнавець і письменник Микола Чабан каже: конче потрібно встановити меморіальні дошки, інші пам'ятні знаки, щоб містяни не забували про ті події і про людей, які виборювали нову державу, за яку й тепер доводиться проливати кров.
Він просив дружину не ставити на могилі жодних пам'ятників, окрім козацького хреста. Вона довго шукала підходящого, а потім, перебираючи архіви чоловіка, побачила ескіз… Втілити його в художню форму допомогли відомий скульптор із Кам’янського, заслужений художник України Гарнік Хачатрян і скульптор-каменяр Сергій Леонтян.
Назовсім повернувшись у рідну Петриківку, під цим хрестом і лежить Іван. «Ми просто йшли; у нас нема зерна неправди за собою» - викарбувано на ньому Шевченкове.
Поділитися текстом в мережах:
Репости вітаються !
>>> Підписуйтесь на нашу Фейсбук-сторінку >>> Читайте нас в Instagram >>> Підбірка новин сайту в GoogleNews >>> Статті з газети Фермер Придніпров'я
Новини ОТГ