На папері — українські міста, у реальності — міста-привиди

З ФБ - сторінки Вадима Кирпиченка

 

 

Дуже смішно й водночас гірко спостерігати за людьми, які вперто відмовляються визнавати реальний стан справ на фронті. Коли чергові «експерти» переконують, що боятися нічого, бо росіяни нібито вже рік не можуть окупувати Покровськ і просуваються повільно — таких людей інакше як недалекими не назвеш. Бо швидкість просування не має значення. Має значення сам факт: вони просуваються.

Те, що росіяни ще не зайшли в певне місто або стоять за двадцять кілометрів від нього, зовсім не означає, що це місто продовжує існувати. Для тих, хто ніколи не був на Донбасі і не знає, де розташовані ці населені пункти, війна здається чимось далеким і абстрактним. Але більшість міст Донбасу, до яких росіянам ще йти десятки кілометрів, уже фактично знищені. Вони стерті з мапи війною: зруйновані будинки, згарища, порожні вулиці, відсутність людей. На папері — українські, у реальності — міста-привиди.

Ось на фото — типове «неокуповане» місто. Костянтинівка. Колись тут жило понад сто тисяч людей. Тепер — ледве п’ять. Місто офіційно наше, але його більше немає. І таких міст на Донбасі — десятки. Росія, можливо, йтиме до них ще роками. Та сенсу вже немає, бо самих міст не існує.

Ситуація лише погіршується. Росія постійно вдосконалює ракети й дрони, які здатні бити все глибше вглиб країни та знищувати міста без фізичної присутності військ. Їм не потрібні ці міста. Їм потрібно стерти їх із лиця землі разом з українцями.

І в той час, коли наша держава повинна зосередитися на захисті та реальній стратегії перемоги, влада на чолі з президентом зайнята зовсім іншим. Нам звітують про «успіхи на фронті» та про те, як Росія от-от завалиться від санкцій. Але реальність геть інша. І якщо влада не почне працювати заради перемоги, то дуже скоро може не стати країни, за яку ми воюємо.