Найкраща історія місяця від Тетяни Чорновол

     "Командир, подивіться групу" - підбігає мій боєць. Вмикаю телефон: повідомлення з позиції - "Камаз із орками на 26".

    Пишу: "Вогонь/ Провід."

Наливаю, а вушка нашорошені. "Гуг" - нарешті почулося, як вийшла ракета. Наче на Марс. КСП далеко від позиції, але весь батальйон чує, коли стріляє Стугна. Такі, молодці, думаю, молода кров - рішучі.

    Я така перед колегою малююся - мовляв, це наша полетіла, звичайна справа. А сама то напружена.

Розумієте, це ж перший раз. Стріляє новачок. Перша ракета - це завжди важко, трохи смикнеш жостіком від незвички і ракета втратить промінь. І ракети шкода, а головне стрільця - важливо перший раз попасти. Невдача ламає.

    Довго ж вона летить. Ми ковтаємо за молодшого лейтенанта. Дзень посуд об стіл, хлюп смс в месенжер - "Ціль".

   "Ну, а тепер, - кажу, - за нового оператора Стугни".

Катарсис, ви не уявляєте, яка я була щаслива.

    Стріляв Нарциз. У мене в взводі знають, що то мій улюблений заряджаючий. Ніхто так швидко, як він, не може добігти і зарядити 30 кілограмову ракету. Я дуже часто з ним була на позиціях, тим паче, що він має ще одну перевагу, ми жартома називаємо його "компактним". З Нарцизом добре спати в тісному окопі валєтом - він до мого обличчя ногами не достає... А ще його завжди можна запхнути в автомобіль, до краю завантажений Стугною, коли жоден інший заряджаючий не влізає.

     Він ніколи не панікуює і не хропе. І в нас є одна спільна властивість - ми любимо спати на позиції. Ну, коли не працюємо...

    Поясню. Коли ми стояли в полях, так виходило, що ми стояли першими до ворога, за нами СП, далеко за нами - піхота. Дуже важливо бути непомітними. Тому на позиції нас залишалося по двоє. Стрілець і заряджаючий.

    У моєму взводі є право вибору тактики, як комфортніше. Бо командуй не командуй, а боєць не засне, коли він тривожиться . Отож у мене було на вибір: або, сонечки, чергуйте з тепловізійним прицілом, або спіть, як коні. У нас з Нарцисом тактика була завжди єдина і проста, як двері - спати без задніх ніг.    

    Аргументація наступна: ну буде йти ДРГ, їм немає сенсу ломитися через кущі. Взагалі, хтось пробував йти вночі через посадку? Я пробувала, цілих 10 кроків, хряскіт, гілки ноги обплітають і вибралася назад на поле. Отож орки, як будуть йти, то по полю. То хай ідуть. А ми в кущах будемо спати, ніхто нас не помітить (у нас завжди сховок антитепловізійний). А будемо чергувати - помітять, якраз в тепловізор. А сили то не рівні - ворог по двоє в наш тил не ходить.

    От з такою аргументацією ми з Нарцизом спали як немовлята, теплика на Стугну в нас тоді не було, роботи не було, чому би не спати. Спали після трудового дня, бо мали право і натхнення. Тепло, добре, акація духм'яніє, солов'ї співають, танки над нами перекидають снаряди в дуелях - ми посередині в мертвій зоні солодко спимо.

    Скажу більше, поки не став ворог нас активно посипати касетними, мали щастя ми спати з Нарцизом під Давидовим бродом, уявіть собі, в наметі. Людину в наметі, до речі, в теплак не видно, особливо якщо зверху маскування накинуте і кущ прикриває. Нам 61 бригада, мабуть, не повірить, але справді таке було - спали в наметі. Зокрема, тому що 61 відтягувала на себе удари ворожої артилерії. Ми з Нарцисом зі свого туристичного намету спостерігали, як 61-у криють фосфором і 152-ми і вертольотами, і літаками... Там під Давидовим бродом (щойно дізналася, що це округ мого улюбленого кума Вінника, чудове місце, Іване, скажи моєму похреснику Івану, що честь родини я відстояла, орки отримали по дупі і втекли). Так от там проходить кордон Миколаївської і Херсонської області. По балці. З одного боку , моя улюблена 61, а з іншого моя фанатично улюблена 17, якій я присвятила найдовші 7 місяців свого життя.

    Ото зі сторони Миколаївської області стояла піхота 61-шої, по якій ворог лупив фосфором, зі сторони Херсонської два сп Мілан і Опель 17-тої і наша Стугна, а там Нарциз і Тетяна в окопі.

      Завдання теж було просте, як двері. Дав особисто комбриг - ворог йде в наступ у Давидовому броду - зупиняйте танки. Коли? Сьогодні вночі.

    Блін, ми там ніколи не були. Стугна не може виставлятися вночі, ми нічого не бачимо...

Благо, вночі нічого не було. Ніч ми тинялися, а на світанку знайшли позицію і рили окоп.

Через кілька годин ми заїхали. "Наступ, треба хоч лишитися втрьох - подумала я". Отож пікап згрузив Стугну, нас трьох і змився. І тут я побачила окоп. Окоп повинен бути для стрільби з коня стоячи. А тут навіть поні не заховається.

"Грунт твердий-твердий" - виправдовувався Любчик, що копав.

"Так, Любчик, розвертаєшся і чимчикуєш в Токарєве, "- кажу йому. І побрів Любомир через мінометні прильоти. А я з компактним Нарцизом залишилася в недоокопі зупиняти наступ. Ага, бачимо ми 200 метрів дороги на нашій стороні Інгульця, ну туди ми поцілемо, а далі танки, якщо що вже біля нас, ми біля самої дороги....

    Ще й дощ... Промокли, як цуцики. І тут раптом ми бачимо в Стугну за Давидовим бродом з посадки викочуються танки, лінією, повільно і впевнено повзуть, гади. Багато. Вони ще далеко, ще не на пострілі Стугни. Треба зв'язатися зі Штабом. Кричу майору Ковальйову: "Танки - багато, двадцять, ні, тридцять, координати. Хух, передала, сама вже налаштовуюсь, що скоро вони будуть на цій стороні річки, треба зустрічати, хоча би дві ракети встигнути випустити...

    І тут помічаю, щось не те, чому біля великих коробочок танків, подекуди переміщаються маленькі.... І тут до мене доходить. Це телята. Якщо маленькі коробочки це телята, то очевидно, що великі це аж ніяк не танки.

    Я дзвоню начальнику штабу. "Тільки не смійтесь,- кажу, - то корови".

Треба віддати належне, начальник штабу не сміявся наді мною. Зате як сміялися ми з Нарцисом. Це корови, це не наступ! Яке щастя, що це корови. Краще виглядати смішно, але хай краще це будуть корови...

    А далі сонце закотилося, наступ не наступ, що тут вдієш, ми мокрі, змерзлі, перед цим ніч не спали, а в кущах у нас намет стоїть і спальники сухі. Як заповзли ми в них, то пізнали, що таке щастя. Останнє, що пам'ятаю, як достала з рюкзака пару сухих шкарпеток.

"Можу дати тобі одну"- пропоную Нарцизу,- "А що? Ми з сестрою в дитинстві так ластами в морі ділилися, їй права, мені ліва..."

    Нарциз виявився джентльменом, шкарпетку не взяв, ні праву, ні ліву.

А потім ми спали...Якщо мене спитають, який найсолодший сон був в моєму житті, я скажу, що під Давидовим бродом

    На полі зривалися міни, танк стріляв під вухом, ударні хвилі гойдали намет, зарево вибухів просвітлювало нейлон, коли я примусила себе відкрити око.

    А там сонечко зійшло, ми підстрелили ворожий БТР. Орки зірвали міст і на цьому наше завдання з протидії наступу було завершене руками орківських саперів.

    Але повернемося до Нарциза

    Все це я розказала, щоб ви зрозуміли чому я так переживала за Нарциза. У кого в житті є такі люди, з якими ви ділили останню пару шкарпеток? А провели незабутню ніч в Давидовому броду... До речі, рекомендую закоханим випробовування стосунків Давидовим бродом. Це до сих пір мальовниче місце, тепер без орків.

    На фото Нарциз біля підбитого тоді БТР.

    Проте, ми про Нарциза. Він стільки бачив цих пусків Стугни... всі нюанси, помилки, успіхи і невдачі. Отож коли він підійшов до мене і сказав: "Я хочу стріляти". Я подумала і кажу: " Добре, заступаєш на чергування після мене.

    Дивись, - кажу, - на 10 і 15 чекаємо танк, але поглядай і на 26, якась тут підозріла активність орків, але зважай, тут провода натягнуті недалеко, хрест навхрест. Бачиш, на широкоформатному масштабі їх видно, а в масштабі для стрільби - ні. Але вони є... Ракету спалять. Треба вистрілити вище і в бік. Не забудь".

    Уявляєте, якраз на 26 камаз і приїхав, тому я і писала - проводи.

    "Не забудь, - продовжила я, - ракета буде летіти довго. Не спіши, хай ляже на курс встигнеш завести в ціль сто разів. Ніжно, не смикай, встигнеш". Я це розказувала Нарцизу, він і так все знає, але для налаштування я і собі таке постійно повторюю.

    Нарциз у нас завжди вважався фартовим. Тому ми і не здивувалися, що якраз в той же день і саме на 26 йому виїхав камаз і група орків зібралася. На фото внизу видно, що до чого. Велика пляма камаз, малі - орки

    Нарциз молодчина, обійшов усі проводи, не втратив ракету з незвички і завів точно в ціль.

Тепер він стрілець. Снайпер на танки.

    Хочу відзначити і роль його заряджаючого. Зуб, Мирослав, наймолодший член нашої команди. Він теж ще буде стріляти. Дуже важко, особливо вперше натиснути червону кнопку пуску ракети, великий страх її втратити. Нарциз перед пуском каже Зубу - ми не встигаємо - водій сідає в машину. А Зуб йому - Вогонь, командир сказала вогонь...і Нарциз натиснув.

    Я дуже ними пишаюся. Треба сказати, вони потім ще два тижні не вилазили з позицій, сказали їх не міняти, дуже хотіли встрелити танк, бо ми взагалі то на нього полюємо, але, зараза, не виїхав. Так хочу, щоб вони стрелили танк. Я і сама хочу, але ще більше хочу, щоб вони.

   На фото внизу, як виглядала група орків і камаз в теплік, куди поцілив Нарциз. Збитку там було багато. Переможемо.

  

    Тетяна Чорновол, командир взводу ЗСУ, сторінка ФБ.