Наш, український День Перемоги над московським фашизмом, ще буде

   Юрій Луценко, військовослужбовець ЗСУ

    У ці травневі дні я завжди поминаю обох дідів, Івана та Михайла, які пройшли всі дороги Другої світової і познайомилися в 1945 під Рейхстагом.

   Дід Михайло, інтелігент, викладач сільгосптехнікуму, писав крейдою назву свого містечка: Козелець. А дід Іван, працівник бійні колгоспної заготконтори, вже гордо вивів поруч: Гітлеру п- - дець.

   Цей спогад мене грів з дитинства, я відчував гордість, що мої діди були серед мільйонів українців, росіян, білорусів, інших переможців фашизму.

Сьогодні відчув, що пам'ять є, але не гріє.

   путін і його орки зламали те єдине спільне, чим ще можна було гордитися.

   Та й що святкувати?

   Фашизм не був знищений тоді остаточно. Сьогодні він знову відверто демонструє свою суть в оскалі путіна, в кувалді пригожина, в руїнах українських міст і сіл, в катуванні і відрізанні голів полонених, в гвалтуванні наших дітей та жінок.

Свято тієї перемоги моїх дідів наглухо, навіки закрите 24 лютого 2022 року.

Немає у мене відчуття свята.

   Є лише відчуття глибокого жалю за мільйонами українців, які перемогли фашизм у 1945-му, щоб жити у країні, яка наплювала на жертви і подвиги фронтовиків. А тепер ще й старається вбити їхніх нащадків.

   Є відчуття сізіфового обов'язку українців знову перти камінь на гору і перемагати черговий фашизм.

Так що дідів пом'яну.

   А святкуватиму лише наш День Перемоги.

     Сторінка ФБ автора.